Розділ «Тема 9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення.»

Економічна сторона розпитку електроенергетики України має свої особливості. Станом на 2013 рік в Україні діяла модель оптового ринку електроенергії з одним покупцем – держпідприємством (ДП) "Енергоринок". Усі компанії, які виробляють електроенергію, зобов'язані продавати її цьому підприємству. Державні АЕС і ГЕС продають її за регульованими тарифами, встановленими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. При цьому видимість конкуренції існує тільки для ТЕС, які працюють за ціновими заявками і так званими нерегульованими тарифами. Але у будь-якому разі тариф формується за принципом "витрати плюс", тобто енергогенеруючі компанії зобов'язані обгрунтовувати свої витрати перед комісією. Такий спосіб тарифоутворення не стимулює компанії до зменшення собівартості виробленої електроенергії, оптимізації витрат за статтями, впровадження більш економічних технологій у виробництві електроенергії. І насамперед це стосується ТЕС, які працюють за ціновими заявками.

Географія і проблеми розвитку ТЕС. У кількісному відношенні в Україні найбільше ТЕС. Частка електроенергії, виробленої на ТЕС, складала: у 2009 р. – 42%, а в 2013 році – 49% від усієї електроенергії виробленої в країні.

У загальному обсязі палива, що використовується тепловими електростанціями, частка газу становить 65%, кам'яного вугілля – 25% і мазуту – 10%. Основний обсяг газу і мазуту імпортуються. З-поміж ТЕС переважають електростанції, що виробляють тишки електричну енергію. Найбільші з них за потужністю – державні районні електростанції (ДРЕС). Вони постачають електричну енергію промисловим, комунальним, транспортним та іншим об'єктам, розміщеним на значній території певних регіонів. У великих містах, промислових центрах діють також теплоелектроцентралі (ТЕЦ).

Найпотужніші ТЕС розміщені здебільшого в районах видобування кам'яного вугілля і там, де зосереджені найбільші споживачі електроенергії і теплової енергії, зокрема біля великих промислових міст. Найбільші ТЕС: Криворізька (Зеленодольськ, Дніпропетровська обл.), Запорізька (Енергодар, Запорізька обл.), Зміївська (Комсомольське, Харківська обл.), Вуглегірська (Світлодарськ, Донецька обл.), Ладижинська (Ладижин, Вінницька обл.), Добротвірська (Львівська обл.), Бурштинська (Бурштин, Івано-Франківська обл.), Луганська (Щастя, Луганська обл.), Старобешівська (Новий Світ, Донецька обл.), Курахівська (Курахове, Донецька обл.), Придніпровська (Дніпропетровськ), Зуївська (Зугрес, Донецька обл.), Слов'янська (Миколаївка, Донецька обл.), Трипільська (Українка, Київська обл.). Миронівська (Миронівський, Донецька обл.). Найбільші ТЕЦ: Київська ТЕЦ-5, Київська ТЕЦ-6, Дарницька, Харківська ТЕЦ-5, Одеська, Калуська. Краматорська.

Проблеми ТЕС: забезпечення паливом; низькі рівні модернізації; обсяг фізичного зношення технологічного обладнання сягає близько 50%; екологічні (відсутні ефективне газоочисне і котельне обладнання).

Географія і проблеми розвитку АЕС. У 2013 р. АЕС виробили 43% електроенергії (у 2009 – 47%). В Україні діє 4 АЕС: Запорізька (Енергодар) найбільша в Європі – б атомних енергоблоків, Південно-Українська (Южноукраїнськ, Миколаївська обл.) – 3 енергоблоки; Рівненська (Кузнецовськ) – 4 енергоблоки; Хмельницька (Нетішин) – 2 енергоблоки.

Основним видом палива для АЕС є уранова руда. Україна належить до провідних урановидобувних країн світу (10 місце), запаси її оцінюються в 366 тис. т, розвідані запаси – у 31 тис. т., найбільший урановий рудник розташований у Кіровоградській області у якому більше половини запасів – рентабельні; а також у Центральноукраїнському урановорудному районі. В експлуатації перебувають Ватутінське і Мічурінське родовища. Деякі родовища знаходяться на стадії розвідки. Частка України в світових ресурсах – 1,8%.

Україна мас сировину для виробництва ядерного палива, але не володіє технологією його збагачення. У зв'язку з цим ядерне паливо для українських АЕС купується в Росії. З метою диверсифікації поставок ядерного палива на двох з п'ятнадцяти ядерних реакторів в Україні вже більше 8 років виконується тестова адаптація ядерного палива американської компанії "Westinghouse", дія закінчення експерименту з адаптації необхідно ще декілька років. Тому на цей час потреби атомної енергетики України задовольняються за рахунок вітчизняного урану лише на 30%. Паливо для українських АЕС закуповують у Росії і США. Тобто наша країна не має власного незалежного замкнутого ядерно-паливного циклу. Уран в Україні видобувається, але не збагачується до такого рівня, щоб міг використовуватись як паливо на АЕС (у Жовтих Водах здійснюється первинне збагачення урану до концентрації 0,7%, а для українських АЕС потрібен уран, збагачений до 5-6%). Завод в Жовтих Водах потребує модернізації.

На даний момент повний цикл робіт з видобутку та переробки уранових руд здійснює лише одне підприємство – ДП "СхідГЗК". До складу ДП "СхідГЗК" входять дві діючі шахти – Смолінська та Інгульська, які за своїм енергетичним еквівалентом рівноцінні 60-ти вугільним шахтам (майже одна третина всього Донбасу). Смолінська шахта розробляє Ватутінське родовище, Інгульська – Мічурінське та Центральне. Северинське родовище знаходиться в резерві й ряд родовищ підготовлені до розвідки. Видобування уранової руди на Смолінській та Інгульській шахтах здійснюється підземним способом.

Поновлення повномасштабних геологорозвідувальних робіт з пошуку урану може зумовити відкриття нових родовищ, багатих на уранові руди, що дозволить зменшити собівартість виробництва концентрату природного урану. Освоєння Новоконстянтинівського родовища і реконструкція гідрометалургійного заводу в Жовтих Водах дозволить збільшити випуск продукції до рівня потреби України. Можна перейняти досвід світової практики: для задоволення потреб в урані використовуються вторинні джерела – це складські запаси, збройні запаси, переробка відпрацьованих тепловиділяючих збірок (ТВЗ) і перезбагаченої сировини. В Україні таким вторинним джерелом урану можуть стати сховища, що розташовані в районі Дніпродзержинська.

Надзвичайно важливим залишається питання утилізації відпрацьованого ядерного палива. Лише Запорізька АЕС має власне сховище відпрацьованого ядерного палива. На інших ЕС що проблему ще не вирішено. До сьогодні Україна продовжує вивозити відпрацьоване ядерне паливо до Росії. Щорічно на даний вивіз і зберігання в Росії, держава витрачає велику суму коштів. Крім того, відходи все одно повинні повертатися до України, за міжнародними угодами ядерні відходи мають бути захоронені на території країни, де утворилися. Розглядається перспектива побудови сховищ в зоні відчуження Чорнобильської АЕС. Адже ця територія великий відрізок часу буде непридатною для життя, тоді розумніше буде використати її, аніж вилучати родючі землі.

Перспективами подальшого розвитку атомної енергетики в Україні провідні фахівці та вчені вважають створення умов, сприятливих для інвестування атомної енергетики України не лише за рахунок держави, а й із залученням недержавних інвесторів за умов збереження державою контрольного пакету акцій відповідних підприємств. Україні варто поступово нарощуючи темпи розвитку власної атомної енергетики, продовжувати міжнародну кооперацію щодо залучення можливостей спорудження нових найбільш економічних і безпечних ядерних реакторів на території України. Йдеться про так звані реактори на "легкій" воді, які не входять до спектру "технологій подвійної дії", тобто, є безпечними з точки зору можливостей вертикального ядерного розповсюдження. Це певною мірою відкриває для України шлях комбінування обох напрямів розвитку атомної енергетики в один, до того ж мінімізує потенційну вірогідність міжнародних санкцій щодо внутрішнього розвитку власної атомної енергетики в державі.

Україна має розвинуту систему електричних мереж. Об'єднана енергосистема України включає всі великі ЕС. До складу енергосистеми входять високовольтні лінії електропередачі (ЛЕП), а також підстанції та розподільчі мережі. Діє трансукраїнська лінія електропередачі напругою 750 кВт Донбас – Західна Україна – Альбертірша (Угорщина).

Географія і проблеми розвитку ГЕС. За прогнозами Міжнародного енергетичного агентства, гідроенергетика залишиться основним виробником відновлювальної електроенергії у світі до 2035 р. У 2013 році ГЕС України вироблено 7% електроенергії. ГЕС мають багато переваг перед ТЕС і АЕС. Вони не потребують палива, не забруднюють повітряний басейн, здебільшого мають невисоку собівартість продукції. Серед різних видів ЕС, гідроенергетика характеризується найнижчою собівартістю виробленої епергії та досяжним найвищим коефіцієнтом корисної дії. Тому цей вид відновлювальної енергогенерації необхідно використовувати передусім і на максимально можливому, з точки зору сталого розвитку країни, рівні. ГЕС виробляють електроенергію, яка у 5-6 разів дешевша, ніж на ДРЕС, а персоналу, що їх обслуговує, в 15-20 разів менше, ніж на АЕС. Водночас водосховища при ГЕС займають великі площі земель – сільськогосподарських та лісових угідь, поселенських територій. В них створюються умови для інтенсивного розвитку синьо-зелених водоростей, внаслідок чого вода стає непридатною для споживання.

Основні ГЕС розташовані на Дніпрі. Це – Дніпрогес, Кременчуцька, Каховська, Дніпродзержинська, Канівська і Київська. На Дністрі збудована Дністровська ГЕС та ГАЕС, у Закарпатській області – ТереОле-Ріцька ГЕС, на Південному Бузі – Ташлицька ГАЕС. Збудовано каскади ГЕС на річках Рось і Південний Буг. Крім них, на малих річках діють близько 100 ЕС невеликої потужності.

Проблемою розвитку гідроенергетики є те, що значна частина обладнання українських гідроелектростанцій експлуатується впродовж 30-55 років і більше у складних експлуатаційних умовах. Тому вкрай необхідною є їх реконструкція та модернізація, використання обладнання українських постачальників: ПАТ "Турбоатом" (гідротурбіни) та ДП "Завод "Електроважмаш"" (генератори) в місті Харків. Практично усі великі ГЕС України потребують модернізації або реструктуризації.

Сьогодні одним із альтернативних шляхів розвитку електроенергетики є – мала гідроенергетика, яка є найбільш освоєною з нетрадиційних відновлювальних джерел електроенергії, дозволяє використати значний гідроенергетичний потенціал малих рік і приток, систем водопостачання, іригації з видачею електроенергії в енергосистему, а в багатьох випадках забезпечити локальне електропостачання віддалених районів або населених пунктів, особливо в недостатньо розвинених регіонах, що функціонують, з обмеженою системою централізованого електропостачання. Дійсно в Україні є всі передумови розвитку малої гідроенергетики. До переваг малої гідроенергетики відносяться:

– порівняно невеликий об'єм інвестицій і короткий термін будівництва, що дозволяє прискорити отримання прибутку;

– надійність і близькість до споживача;

– виробництво електроенергії без використання викопного органічного та атомного палива;