Розділ «Тема 9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення.»

За останні кілька років торф'яна галузь України втратила знані колись підприємства "Сумиторф" і "Поділляторф", нині на межі виживання опинилися "Житомирторф" і "Чернігівторф". На то є багато причин, але одна з них – відсутність фінансування на розвиток, модернізацію, капітальне будівництво і технічне оснащення. Цінність торфу полягає не тільки у використанні його як палива, торф є цінним добривом і сировиною для отримання багатьох хімічних продуктів. Тому доцільне подальше скорочення його використання як палива та нарощування застосування у хімічній промисловості та сільському господарстві.

Незважаючи на широку географію покладів торфу, низьку вартість торф'яних брикетів при відносно високих теплотворних показниках, українська торф'яна промисловість не тільки практично не розвивається, а. навпаки, з кожним роком все сильніше занепадає – закриваються діючі родовища й торфобрикетні заводи.

Потенційно потужний "Укрторф" очікуваних прибутків не дає. Сьогодні лише два дочірніх підприємства держконцерну виходять на самоокупність та приносять прибуток – це "Волиньторф" й "Рівнеторф". Інші підприємства вже кілька років поспіль залишаються збитковими. Так. торфобрикетні заводи "Черкаситорф" та "Чернігівторф" не завантажені на повну потужність у зв'язку з відсутністю збуту продукції – перейшовши на природний газ, багато споживачів перестали використовувати торф для опалення. У цьому зв'язку держполітика в галузі енергозбереження доволі недосконала: з одного боку, видаються різні накази про розвиток місцевих альтернативних видів палива, а з іншого, надаються субсидії на придбання дорогого газу, тим самим заохочується його широке використання. Ще однією проблемою є відсутність земельних ділянок під розробку торфу. Дійсно, наприклад, у Київській або Черкаській області, виділення 250 га землі під розробку торфу є неможливим.

Також, за Земельним Кодексом України, торф'яники з глибиною залягання більше одного метра й осушені, незалежно від глибини, відносяться до особливо цінних земель. Це практично повністю блокує можливість задіяти дані земельні площі під розробку торфу.

У лісистих районах України (Полісся, Карпати, сільська місцевість Поділля) використовуються як паливо дрова.

На півночі Кіровоградської та півдні Черкаської областей виявлено значні поклади горючих сланців. Проте вони мало вивчені. їх прогнозні запаси становлять 3,8 млрд. тонн. На початку 60-х років минулого століття було відкрито найбільше у світі родовище горючих сланців – Бовтишське (Кіровоградська область). Запаси цього родовища складають близько 3,7 млрд. т. Але у зв'язку з тим, що в якості паливно-енергетичної продукції на той час панувала дешева західносибірська нафта, то офіційно Бовтишське родовище горючих сланців було зарезервоване, а з часом, фактично забуте.

9.1.3. Територіальна організація електроенергетики

Електроенергетика є складовою частиною паливно-енергетичного комплексу України. Це базова галузь економіки, одна з найстарших у державі. У сучасному світі енергетику, машинобудування і хімічну промисловість вважають галузями "авангардної трійки", адже вони забезпечують економічний розвиток країни. Тому вага енергетики в господарстві України є значною.

Виробництво електроенергії грунтується на спалюванні вугілля, мазуту, природного газу, використанні атомної енергії, альтернативної енергії води, Сонця, біомаси. Електроенергетика впливає не тільки на розвиток господарства, а й на територіальну структуру продуктивних сил. Мережа ліній електропередач (ЛЕП) сприяє освоєнню паливних ресурси незалежно від віддаленості районів споживання. Розвиток електротранспорту розширює територіальні межі промисловості. Достатня кількість електроенергії є основою для концентрації тих підприємств, галузей, виробництв, в яких частка паливно- енергетичних витрат у собівартості готової продукції значно вища порівняно з традиційними галузями промисловості.

Сумарна встановлена потужність усіх елекірогенеруючих станцій в Україні становить близько 53 ГВт, з яких 52% – теплові електростанції (ТЕС), що працюють на вугіллі, газі, мазуті, 26% – атомні електростанції (АЕС), 9% – гідроелектростанції (ГЕС) і гідроакумулюючі електростанції (ГАЕС), 12% – теплоелектроцентралі (ТЕЦ), 1% – альтернативна електроенергетика.

Слід зазначити, що частину теплових енергоблоків законсервовано, а з урахуванням наявних обмежень ліній електропередачі на видачу потужностей АЕС, фактично можна говорити про 47 ГВт установлених потужностей. Маючи частку менш як 27% за встановленою потужністю, АЕС України виробляли в різні роки близько 47-50% від усієї генерованої у країні електроенергії. Теплова енергетика мала частку в загальному балансі виробництва 39-45%, на гідроенергетику припадала решта.

Основними факторами розміщення електростанцій є наявність паливно- енергетичних ресурсів та наявність споживача електроенергії. В Україні виділяють 4 види електростанцій (рис. 9.8).

Рис. 9.8. Види електростанцій

Найбільші ТЕС розташовані на Донбасі (Вуглегірська, Старобешівська. Миронівська, Курахівська й ін.), в Придніпров'ї (Придніпровська, Криворізька), у Харківській (Зміївська), Київській (Трипільська), Івано-Франківській (Бурштинська), Львівській (Добротвірська) областях та у Запоріжжі, Одесі. Більшість цих електростанцій виробляє й тепло (ТЕЦ).

В розвитку гідроенергетики особливе значення відіграє Дніпровський каскад ГЕС: Дніпрогсс, Каховська, Дніпродзержинська, Кременчуцька. Київська, Канівська. Побудовані ГЕС на Дністрі (Дністровська), Росі, у Закарпатській області (Теребле-Ріцька). В останні десятиріччя швидкими темпами розвивалася атомна енергетика. Працюють Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Запорізька АЕС.

Територіально, південні райони країни значно гірше забезпечені електроенергією власного виробництва, ніж Донбас, Придніпров'я, центр країни. Понад 47% електроенергії в Україні дають АЕС (Рівненська, Запорізька, Південно-Українська та Хмельницька). ТЕС є основними станціями, що забезпечують електричною енергією в напівпікові та, разом з ГЕС та ГАЕС, у пікові години

У 2013 році виробництво електроенергії в Україні становило 193,8 млрд. кВт год. (табл. 9.5) (в 2003 р. – 180,4 млрд. кВт/год.; у 1990 р. – 298,5 млрд. кВт/год.). Головними споживачами електроенергії є промисловість і будівництво (50%) та сільське господарство (11% усіх ресурсів). Основними споживачами електроенергії в розрізі категорій є: промисловість (55%), населення (25%), комунально-побутове господарство (16%) та сільське господарство (4%).

Таблиця 9.5

Обсяги виробництва електроенергії в Україні у 2010-2013 роках, млрд. кВт год.

Джерело: Складено за даними ДСС України. Електронний ресурс. – Режим доступу: ukrstat.gov.ua