Розділ «Тема 9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення.»

Більшість державних вугледобувних підприємств, значну частку яких становлять дрібні малопотужні шахти зі складними гірничо-геологічними умовами, працюють неефективно та перебувають на державній дотації. При зменшенні видобутку (у 2005-2013 pp. майже вдвічі: з 46,1 до 24,1 млн. т) державним підприємствам з бюджету спрямовуються невпинно зростаючі дотації. Це посилює навантаження на державний бюджет – у 2013 році 4,4% сукупних державних видатків України було спрямовано на підтримку вугільної галузі.

В межах реформування вугільної галузі, передбачено виставити на продаж державні шахти, розташовані в Донецькій (27 шахт), Луганській (19 шахт), Львівській (6 шахт) і Волинській (4 шахти) областях; постановами КМУ визначено перелік неперспективних шахт, що підлягають ліквідації. У 2013 р. на стадії підготовки до ліквідації перебували 9 шахт.

Важливо зазначити, що у вугільній галузі промислово розвинених країн домінує приватна власність. Виключно приватними є всі вуглевидобувні підприємства у США, Канаді, ПАР, Великобританії. Лише в Австралії та Німеччині невелика частка шахт належить державі та субсидується нею. При цьому субсидії надаються лише на програми з реорганізації виробництва, впровадження нових технологій та методів управління, закриття потужностей тощо. В Україні процес приватизації і закриття збиткових шахт відбувається вкрай повільно. Низькі темпи приватизації призводять до браку інвестиційних ресурсів для здійснення технічної модернізації шахт і спричинить гальмування технологічних зрушень. Інноваційний потенціал вугільної галузі залишається недостатньо розвиненим. Повільними темпами відбувається впровадження нових технологій поглибленої переробки вугілля для використання отриманих продуктів у промисловості та житлово-комунальній сфері, зокрема, газифікації вугілля, виробництва водо-вугільного палива, синтетичного рідкого палива тощо. Практично не використовуються перспективні технології вловлювання та використання шахтного метану.

Іншим важливим напрямом реформування вугільної галузі є лібералізація ринку вугільної продукції, механізмів збуту й ціноутворення. З метою створення прозорого ринку вугільної продукції на основі реального балансу попиту і пропозиції в Україні з 2012 р. запроваджено електронні біржові торги вугільною продукцією. Проте через недосконалість нормативно-законодавчої бази в Україні з діючих 40 товарних бірж лише 4 мають допуск до торгівлі вугільною продукцією (у Києві – 2, Полтаві – 1, Дніпропетровську – 1).

Результатом повільного впровадження реформ у вугільній галузі стала поступова втрата конкурентних позицій вугільної продукції на внутрішньому і зовнішніх ринках. Динаміка зовнішньої торгівлі продукцією галузі свідчить про нарощування негативного сальдо, яке у 2013 р. збільшилось у 4 рази порівняно з 2005 р., і серед іншого, зумовлено значними обсягами імпорту коксівного вугілля з Російської Федерації. У 2013 р. з РФ було імпортовано коксівного вугілля на суму 1,2 млрд. дол. США. Попит на російське коксівне вугілля з боку українських підприємств зріс у 2010-2013 pp., коли вітчизняні металурги почали активно впроваджувати технологію пиловугільного вдування при виробництві чавуну. Це спричинило зростання вимог до якості коксу та зростання імпорту з РФ високоякісного коксівного вугілля з вмістом сірки 0,5%, тоді як в українському коксівному вугіллі він становить 1,4-3%, що робить його неконкурентоспроможним.

Крім того, низький попит на вітчизняну вугільну продукцію спричинений недостатньою ефективністю її використання на внутрішньому ринку. Так, частка електроенергії, виробленої з використанням вугільної продукції, в Україні становить лише 26%, у той час як у Німеччині – 58%, у Китаї – 70%, у Польщі – 90%. Недостатньо поширеним є запровадження когенерації – комбінованого виробництва електричної та теплової енергії на вугільному паливі з використанням теплових насосів, виробництва з вугілля синтетичного рідкого палива.

У 2012-2013 pp. урядом України було започатковано низку стратегічних ініціатив, які мають важливе значення для перспектив розвитку вугільної промисловості України, а саме: передбачено будівництво нових високопродуктивних шахт на вугільних родовищах з відносно сприятливими гірничо-геологічними умовами та невеликих шахт на ділянках з неглибоким заляганням вугільних пластів із залученням недержавних інвестицій; створення привабливих умов для залучення приватних інвестицій з метою модернізації шахтного фонду та будівництва нових шахт, зокрема, в південно-західному Донбасі; відродження наукового потенціалу вугільної промисловості та вдосконалення технологій вуглевидобутку та вуглезбагачення з мстою підвищення конкурентоспроможності вугільної продукції; розробка системи соціальної підтримки працівників підприємств вугільної галузі; запобігання виникненню небезпечних ситуацій шляхом автоматизованого прогнозування.

У цілому, пріоритетами модернізації вугільної галузі України мають бути наступні:

1. Прискорення процесу приватизації вугледобувних підприємств і закриття безперспективних шахт, а також удосконалення механізму державної підтримки вугільної галузі.

2. Лібералізація ринку вугільної продукції, створення прозорого механізму формування справедливих ринкових цін на вугільну продукцію.

3. Залучення інвестицій у вугільну галузь, у т.ч. на умовах державно- приватного партнерства, з метою модернізації шахтного фонду та прискорення будівництва нових шахт, а також активізація інноваційної діяльності у галузі, що сприятиме широкомасштабному технологічному оновленню підприємств на основі впровадження передових науково- технічних розробок у виробництво.

Проте, вугільна промисловість – залишатиметься однією з перспективних галузей паливної промисловості, оскільки Україна має значні запаси вугілля.

Нафтогазовий комплекс та нафтопереробна промисловість.

Забезпечення енергоносіями національного господарства є вагомим напрямком розвитку економіки будь-якої країни світу. В нашій країні нафтогазовий комплекс включає нафтовидобувну, газовидобувну, нафтопереробну, нафтохімічну промисловість, також представлений підприємствами з видобутку, переробки, транспортування газу та нафти. Найкращий потенціал комплексу зосереджений в транспортуванні, значні виробничі потужності в галузях її переробки та зберігання, менші у видобуванні. Через нафтохімічну промисловість нафтопромисловий комплекс поєднується з комплексом хімічних виробництв.

Забезпечення України нафтою і газом – одна з найважливіших проблем, від якої залежить її вихід з глибокої економічної кризи. В енергетичному балансі України провідне місце посідає природній газ. Його частка становить 44%, що приблизно вдвічі перевищує середні показники по країнах Європи (21%) та по світу загалом (23%). Найбільшим споживачем газу є промисловість та населення – 50,4% та 34,5% відповідно (рис. 9.2). У середньому в Україні видобувається близько 21 млрд, м3 газу при щорічній потребі 70-80 млрд. м3. Таким чином Україна самостійно може себе забезпечити газом лише на 25-30%. Схожа ситуація спостерігається і у видобутку нафти. При потребі у 30 млн. т, Україна видобуває лише 2,3 млн. т, що становить всього 8%.

Особливе значення має вивчення і освоєння ресурсів цих важливих видів палива в надрах української землі. Сьогодні в Україні працює 350 родовищ: нафтових – 78; газових – 89; газоконденсатних –111; нафтоконденсатних – 59; газонафтових і нафтогазових – 13. За величиною запасів: великих – 5; середніх – 26; дрібних – 319. Незважаючи на велику кількість родовищ, більшість з них є досить малими і їхня частка у загальному обсязі видобутку вуглеводнів невелика. Витрати на облаштування і введення в експлуатацію дрібних родовищ не дуже відрізняється від вартості введення в експлуатацію великих родовищ. Саме тому розвідувати та облаштовувати нові родовища нафти чи газу просто недоцільно з економічного погляду.

Рис. 9.2. Розподіл газу за категоріями споживачів у 2013 році (млрд, м5)

Джерело: складено за даними Офіційного сайту Міністерства еиергетики та вугільної промисловості України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: mpe.kmu.gov.ua/minugol

Основна частина запасів і видобутку зосереджена у небагатьох родовищах. Так, майже половина всіх запасів нафти і 2/3 її видобутку зосереджена у 12 основних родовищах. Більш як половина запасів газу і понад 80% його видобутку пов'язані з 18 найбільшими родовищами газу, розташовані у Дніпровсько-Донецькій западині. Більшість родовищ нафти в Україні є комплексними (вміщують конденсат, супутній газ) і невеликими за запасами. Більшість родовищ знаходяться на завершальній стадії розробки. Нафтогазовою промисловістю видобуто 85% розвіданих запасів нафти і 77% газу. Так, два найбільших родовища газу – Шебелинське та Західно-Хрестишенське (Харківська обл.) – вироблені на 90% та 83% відповідно. Проте на території України є перспективні але недостатньо розвідані родовища, особливо η Причорноморських регіонах.

За особливостями зосередження родовищ в Україні виділяють три великі нафтогазоносні райони – Східний або Дніпровсько-Донецький, Західний (Передкарпатський), Південний (Причорноморсько-Кримський).