Розділ «9.4. ІСТОРІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ»

Сила й впливовість Православної Церкви в Литовсько-Руській державі були дуже вагомі, оскільки переважна більшість її населення сповідала православ’я з моменту хрещення Русі, а решта прийняли християнську віру через кілька століть. Правлячі кола Великого князівства Литовського проводили політику релігійної толерантності до різних вір. Вищі керівники Православної Церкви запрошувалися до великокнязівських рад і сеймів.

Четвертий період - період глибокої кризи і розколу Православної Церкви в Україні

П’ятий етап - відродження самостійної Православної Церкви в Україні

П’ятий етап (1620-1686) — етап короткочасного відродження самостійної Православної Церкви в Україні

Саме в цей найдраматичніший момент в її історії Православна Церква отри мал а могутню підтримку з боку українського козацтва, яке вті роки очолювала видатна особистість—гетьман Сагайдачний. Гетьман домігся того, що Єрусалимський патріарх Феофан, з дозволу вселенського (константинопольського) патріарха Тимофія, у 1620 р., проїжджаючи через Київ, висвятив для православних нового митрополита Іова Борецького і шістьох єпископів.

За кілька десятиліть до початку Визвольної війни Українській Православній Церкві в цілому вдалося розв’язати найболючіші й насущні проблеми, що постали перед нею. Вона модернізувала й уніфікувала богослужбову практику (1629 р. - прийнято "Служебник"; 1641 р. - Собор східних патріархів в Ясах схвалив Катехізис, "Сповідання православної віри"; 1646 р. - уведено новий Требник), зміцнила внутрішню церковну дисципліну, завдяки активній просвітницькій діяльності поглибила свій вплив в народі. Усі ці успіхи тісно пов’язані з іменем митрополита Петра Могили (1632-1647).

Митрополит Петро Могила (1632-1647)

Таким чином, Українська Православна Церква вистояла, і в період визвольної боротьби українського народу в XVII ст. саме вона була основною твердинею українського національного руху і самосвідомості.

Становите Української Православної’Церкви змінилося після 1654 р., коли Україна проголосила про свій перехід під владу Московської держави. Московську патріархію не влаштовувало існування незалежної Київської митрополії. Постійний тиск Москви ("Третього Риму", яким вона себе вважала) на Константинопальзприводу Української Церкви закінчився тим, що 1685 р. обраний київським митрополитом Гедеон—Святополк Четвертинський присягнув на вірність московському патріарху. А у 1686 р. константинопольський патріарх Діонісій підтиском Москви і турецьких візирі в, через політичну кон’юнктуру тимчасово зацікавлених в мирі з нею змушений був надати Українській Церкві відпускну грамоту. Натомість від царських послів він отримав щедрий дарунок — 200 черво нці в і "три сорока" (120) соболів*83.

Шостий етап - історія Руської Православної Церкви

Сьомий етап в історії Православної Церкви в Украї