РОЗДІЛ 1. РЕЛІГІЯ ЯК ДУХОВНИЙ ФЕНОМЕН ЛЮДСТВА

Згідно з іншою точкою зору, поширеною у вітчизняному релігієзнавстві соціологічного спрямування, у структурі виділяють:

1) релігійну свідомість,

2) релігійну діяльність,

3) релігійні організації,

4) релігійні стосунки.

Це більш загальна структурація релігії. Зокрема, релігійна свідомість, крім віри, включає і віровчення, а також релігійну філософію. Релігійна діяльність, крім культової, включає й поза культову діяльність. До поза культової діяльності належать діяльність з тлумачення й систематизації релігійних ідей, їхнє викладання в духовних навчальних закладах, місіонерська діяльність, виховання у родині, керівництво різними ланками релігійної організації. Релігійні організації також можуть створюватись для функціонування й у поза релігій них сферах (наприклад, "Банк Святого Духу" у Ватикані, християнські, ісламські політичні партії тощо). Нарешті, релігійні стосунки можна визначити як збірну назву для стосунків, в які: вступають між собою віруючі у процесі релігійної діяльності в релігійних організаціях і установах. Слід уточнити, що не всі без винятку стосунки такого типу обов’язково є релігійними. Релігійні індивіди, групи, інституції можуть здійснювати й нерелігійну — економічну, політичну, просвітницьку діяльність. Релігійні стосунки поділяють на культові та поза культові. Культові стосунки налагоджуються під час спільного виконання віруючими культових дій. Наріжним каменем культових стосунків є взаємовідносини "людина—надприродне (Бог)", чиїм відповідником у звичайному житті є взаємовідносини "батько—син": Позакультові стосунки, відповідно, встановлюються під час спільного виконання позакультової діяльності. Прикладом таких стосунків є взаємозв’язки між учнями й викладачами духовних начальних закладів. Релігійні стосунки можуть мати різний характер — солідарності, терпимості й нейтралітету, конкуренції, конфлікту й боротьби, нерідко з сильною тенденцією релігійного фанатизму.