РОЗДІЛ 4. ЕТНІЧНЕ ТА РЕГІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ

У цілому ритуально-обрядові дії, релігійні заборони і розпорядження в етнічних і регіональних релігіях значно важливіші за морально-етичний елемент. Відбувається це щонайменше з двох основних причин. По-перше, ці релігії виникають на досить ранніх етапах культурного розвитку народів, тому визначені до дріб’язків правила для них більш зрозумілі і доступні для виконання, ніж занурення в ті роздуми, що неодмінно викликає необхідність пристосовувати кожну стичну заповідь до конкретної життєвої ситуації (чи можна вбити в ім’я високої мети, сказати на суді неправду, щоб допомогти невинному уникнути страти, вкрасти для лікування хворої дитини, зрадити дружині з храмовою повією?). По-друге, переважна більшість ранніх етнічних і регіональних релігій була виплодом цивілізацій Сходу, що здавна підкоряли людину державі, а не вбачали в державі установу, створену людьми для поліпшення умов власного життя. Тому людина з дитинства привчалася до принципу: "Роби, як усі", "Роби, як робили твої діди і прадіди з волі богів і долі" і ставала цілком передбачуваною у своїй поведінці та контрольованою державною владою.

Зазначимо також, що культова практика етнічних і регіональних релігій поділяється на публічну та домашню. Домашній культ регулярно відправляється у родинному колі й крім щоденних відправ включає численні обряди життєвого циклу, якими супроводжується життя людини від народження до смерті, а також ворожіння й застосування магічних вправ. Публічний культ, як правило, представлений богослужіннями у круп них храмових комплексах, урочистими церемоніями, ходами, святами, іграми, які відправляються у чітко визначений термін або у разі надзвичайних обставин. Крім того, деякі домашні обряди (наприклад, похорон чи повноліття) можуть відзначатися якомога ширше, як значуща подія вжитті всієї етнічно-релігійної спільноти.

Релігійна організація в етнічних і регіональних релігіях досить складна й складається з великої кількості взаємопов’язаних релігійних осередків — родинного, територіального, соціального (професійного), до яких віруючих одночасно залучений. Усі ці чарунки розглядаються як невід’ємна частина загальнодержавної чи загально-етнічної спільноти, хоча сформованої єдиної централізованої релігійної організації ще було.

4.2. ІУДАЇЗМ: ІСТОРІЯ, ВІРОВЧЕННЯ, КУЛЬТ

Іудаїзм — релігійна система єврейського народу, що виникла на межі II—І тисячоріч до н.е. у Палестині. Термін "іудаїзм" походить від назви най численнішого з 12 єврейських племен — "дванадцяти колін Ізраїлевих". Вихідці з цього племені заснували царську династію в давньому Ізраїльсько-Іудейському царстві.

Зірка Давида та сувій Тори

Чисельність іудеїв у світі на сьогодні становить приблизно 17 млн. чоловік у 80 державах. 95% від цієї кількості живе у 9 країнах — у США (до 6 млн.), Ізраїлю (до 5 млн.), країнах СНД (зокрема, в Україні — кількасот тисяч), Німеччині, Канаді, Аргентині, Бразилії, Великобританії, Південній Африці, Франції. Принагідно відзначимо, що питома вага іудеїв у кількісному відношенні до загальної чисельності населення Землі за XX ст. зменшилася на 2,5 рази. Це падіння пояснюється, по-перше, знищенням майже половини євреїв у роки Другої світової війни, по-друге, прискореною асиміляцією євреїв до релігії і культури країн проживання, по-третє, низьким рівнем народжуваності, взагалі властивим в останні десятиліття розвинутим націям.

Іудаїзм—одна з найдавніших релігій на землі, що збереглась до нашого часу. В його історії можна виділити декілька періодів:

"Дохрамовий період" — до початку II тисячоліття до н.е.

Період "першого храму"

Період "другого храму" — з кінця VI ст. до н.е. (538 р.) до 70 р. н. е.

Євреям дозволили повернутися на батьківщину і відбудувати храм (освячений у 515 р. до н.е.). Коли це їм удалося, вони перетворилися на замкнуту іудейську храмову громаду, що забороняла своїм членам спілкування з представниками будь-якого народу не з "коліна Авраамова" — до них не можна було навіть входити в дім, не кажучи вже про те, щоб брати шлюб. Сама ж Палестина, де також проживали близькі до євреїв групи населення, вважалася віддаленою провінцією спочатку Перської імперії, а потім і тих держав, що виникли після її завоювання Олександром Македонським. Тільки всередині II ст. до н.е. Земля Обітована ненадовго відновила свою незалежність, однак уже в 63 р. до н.е. вона була завойована видатним римським полководцем Гнеем Помпеєм і потрапила в залежність від Риму. Протягом усього цього періоду Єрусалимський храм постійно відновлювався і розширювався. Справжньої пишноти він досяг після реконструкції іудейським царем Іродом Великим на межі старої та нової ер. Загальна площа Храму із зовнішніми дворами сягнула 14,5 га — в 1,5 разі більше за розміри площі Свободи у Харкові, яка вважається чи не найбільшою в Європі.

Два невдалих повстання проти римлян — 66—70 р. (Велике повстання в євреїв, у римлян — Іудейська війна), повстання 132— 136 р. Бар-Кохби ("Сина Зорі") — призвели до того, що Ізраїль остаточно втратив свою незалежність, храм було дощенту спалено, загинуло не менш 1 млн. євреїв (п’ята чи четверта частина від їхньої загальної кількості). Ці події одержали назву Великої Катастрофи і страшнішим за неї в історії єврейського народу був тільки Голокост (масове винищування євреїв) у роки Другої світової війни, коли загинуло 5,5—6 млн. чоловік—60% тодішнього єврейського населення Європи.

Макет Єрусалимського храму часів Ірода Великого

П’ятий період — з І—II ст. н.е. до 1948 р. — період діаспори.

Священне Писання

Релігійні обряди

Серед релігійних обрядів найбільше значення іудаїзм надає тим, що зримо уособлюють собою Заповіт: обрізання й повноліття.

Обрізання — відрізування крайньої плоті в хлопчиків особливим інструментом спеціальним фахівцем (могелом). Обрізання є символом священного союзу (Бут. 17:10; Лев. 12:3). Не дивно, що, за свідченням Біблії, були випадки, коли євреї воліли краще вмерти, але не відмовитися від проведення цього обряду (1 Мак. 1:60—61). При обрізанні хлопчик одержує давньоєврейське ім’я, що знадобиться йому в трьох випадках: при повнолітті, при заручинах й для напису на надмогильному камені. Дівчинка ж одержує нове ім’я при першому читанні сувою Тори в синагозі.

Сучасні дослідники зводять обрізання до первісної ініціації, що виконує одночасно психологічну й соціальну функцію: хлопчик стає чоловіком (звідси й обрізання крайньої плоті як "жіночого рудимента") і водночас повноправним членом первісного колективу, одержує новий психосексуальний і соціальний статус. Сучасна медицина також оцінює цю операцію (циркумцизію) позитивно, тому в багатьох розвинутих країнах її проводять у значного числа дітей.