Розділ «3.5. МАГІЯ. ТАБУ»

• магія, що відганяє, суть якої полягає в прагненні відігнати, відля-кати ворожі сили, не допустити їхнього наближення або сховатися від них (для чого, крім носіння оберегів, використовується створення шумів, укривання себе одягом тощо);

• очищувальна магія, заснована на використанні таких усім добре відомих засобів, як обмивання, окурювання, кровопускання тощо.

Види магії за призначенням

Шкідлива магія

Шкідлива магія полягала у використанні різних обрядів, що ставили за мету надприродним способом заподіяти шкоду окремій особі або особам. Серед народів Південної півкулі в арсеналі шкідливої магії домінували імітативні прийоми, найпростіший з яких — націлити на ворога шпичку або кістку, у Північному — контактні: "порча (причина)" через їжу, напої, одяг тощо. Важливим засобом шкідливої магії вважалося й сміття, якщо його таємно закидали на чуже подвір’я.

Одним із стійких забобонів, пов’язаних зі шкідливою магією, є віра в "лихе око", або "вроки". Цією магічною властивістю наділялися й окремі тварини (змія, лев, кішка, собака та ін.), і люди, зазвичай косоокі, із глибокими чорними очима, з нахмуреними або зрослими бровами. Дотепер існують повір’я, що від лихого ока занедужують люди й тварини, зброя мисливця від "вроків" утрачає бойові якості, коровий кози перестають доїтися тощо. За поширеним переконанням, "вроки" особливо дієві при пологах і на весіллях, щоб уникнути цього наречені в багатьох народів як невіддільну частину весільного вбрання носять фату.

Військова магія

Любовна магія

Лікувальна магія

Промислова магія

Метеорологічна магія

Метеорологічна магія цікава для нас тим, що це — єдиний вид магії, об’єкт якої насправді ніяк не може залежати від людської волі та дій. Однак не можна сказати, що вона цілком є продуктом людської фантазії. Магію погоди можна звести до промислових культів: людина, що вже привчила себе до наслідування тварин, потім переносила це наслідування на явища неживої природи, наприклад, щоб викликати дощ, треба було зросити землю. Особливістю метеорологічної магії є її "професійний характер", оскільки найпоширеніші її прийоми: імітативне наслання погоди і також імітативне віднадження негоди, за етнографічними даними, були у веденні спеціальних чаклунів.

Ці та інші магічні обряди пронизували всі форми первісних вірувань як складовий елемент культу. Отже, певним чином первісну магію слід вважати основою для подальшого становлення релігійного культу. Культові дії мали цілком земні, безрелігійні першопричини, були укорінені в повсякденному житті людини. Надалі природні практичні дії почали в очах оточуючих набувати магічного надприродного вигляду, передаючись від одного покоління до іншого в освячених традицією деталізованих, ритуальних формах, зрештою обертались на релігійно-культовий канон:

• Молитва виникає як продовження людського спілкування: людина звертається до Бога, подібно до того, як вона звертається до іншої людини.

• Релігійні пости, можливо, походять від того тривалого утримання від їжі, яке було звичайним станом ужитті первісної людини і яке супроводжувалось особливими видіннями.

• Очищення мало за мету "бути поставленим поза досяжністю, захищени м" від підступу надприродних сил. Для відновлення межі між природним та надприродним використовувались: аскетизм і утримання від їжі, сексуальних стосунків, обмивання, окурювання, носіння амулетів, принесення спокутної жертви, на яку повинна впасти "нечистота", публічне покаяння у своїх провинах, що викликали стан нечистоти тощо.

• Жертвопринесення являло собою "матеріальну віддяку", якою у звичайному житті супроводжується звертання з проханням до вищестоящої та могутнішої людини.

У більш широкому аспекті досліджувалася поява жертвопринесень у теорії "символічного обміну" французького етнографа і соціального антрополога М. Mocea (1872— 1950). На його думку, в суспільствах, що ще не знали ринку, понять ціни й грошей, необхідний економічний обмін відбувався під виглядом дарування і відшкодування подарованого. Одними з перших і найважливіших контрагентів безперервного і обов’язкового "дарування-відшкодування" виступали, зрозуміло, духи та боги. "Саме з ними було необхідно обмінювати ся і небезпечно не обмінюватися. Але в той же час обмін з ними був найлегшим і найнадійнішим. Точний зміст жертовного знищення — служити дарунком, що обов’язково буде відшкодований"*27.

*27: {Мосс М. Очерк о даре. Форма п основанис обмела в архаичеекпх обще-ствах // Мосс М. Обшсства. Обмсн. Личность. Труди по социальной антрополо-гии.- М., 1998.- С. 109.}

Слід зазначити, що протягом усієї історії релігії можна спостерігати і зворотну тенденцію до виродження релігійного культу "звичай — ритуал — гра". Віл звичного для давнього суспільства магічного обряду зі зрозумілим людям призначенням згодом залишається сама дія, повторювана тільки з поваги до традиції, яка цей обряд освячує в очах наступних поколінь, а в кінцевому підсумку й ця дія стає самодостатньою, що приносить задоволення від процесу виконання, а не прикінцевого результату. Так, звичай колядування був звичаєм збору їжі для зимового колективного принесення жертв богу—сонцю, що знову народжується, а тому має потребу в матеріальному зміцненні своїх сил. Уже в часи Київської Русі цей звичай був одним з язичницьких ритуалів святкування Нового року. А ігровий статус коляду вального обряду в його сучасному вигляді з усією очевидністю підтверджує той факт, що його учасниками є виключно діти та підлітки.