Як не побачити тут сучасні погляди так званих ситуаціоністів з їхнім акцентом на ролі зовнішнього середовища, з їхнім наполегливим прагненням розглядати особистість не окремо від життєвої ситуації, а органічно включеною в неї, але не поглинутою нею.
Моя суб'єктність, на думку деяких представників постмодерністської психології, нібито померла чи перебуває в летаргічному сні (див. Сговвегу І., 2000). У певному розумінні постмодернізм та постструктуралізм є реакцією на вичерпність колишнього раціонального, плоского суб'єкта. Цю позицію можна простежити ще від Ж. Дерріди, який уважав, що "суб'єкт-у-собі (тобто автономна свідомість, суб'єкт як центр, що все організовує навколо себе, "першопричина" і водночас "конечна ціль" своєї власної діяльності) так само неможливий, як і "об'єкт-у-собі" ("річ-у-собі", тобто фактично об'єктивна реальність, незалежна від людської свідомості).
Постійно перебуваючи в потенційному стані, суб'єктність яскраво активізується лише в досить визначені моменти мого життя. Наприклад тоді, коли постає справжня спокуса, перед якою я не можу встояти.
Що таке воля людини, як не сила витримки перед спокусою? Як пише Володимир Андрійович, "мотив принади кличе нестерпно до себе. Сила волі як негативне вираження дії утримує від неї. Однак сила утримання визначає разом із цим силу того, що було стримано" (1995, с. 360).
На місце спокуси приходить сповідь, яка дарує людині безмірне блаженство. Сповідь не для того, щоб зректися станів, у яких вона була, а щоб відчути на новому рівні своє цілеспрямування. В. А. Роменець вважає сповідь канонічною формою психічного на рівні екзистенціальної рефлексії. Сповідь повністю вичерпується ідеями інтеріоризації як заглиблення у власну духовність; і катарсису як очищення через усвідомлення; екстазу як почуттєвого стану, що своїм змістом і формою надає смислу існуванню індивіда (Роменець В. А., Маноха І.. П.., 1998, о 866).
Каяття, яке імпліцитно представлене у сповіді, на думку С. К"єркегора, є етичним засобом, що приводить людину до вибору самої себе (Роменець В. А., 1995, с. 377).
І знову хочеться звернутися до постмодерністської особистості. Саме вона, ця нова особистість, переживши спокуси і вдавшись до каяття, до сповіді, не втрачає себе, не руйнується, а стає більш відкритою та гнучкою. Певні її фрагменти тепер, під впливом нового досвіду можна перебудовувати, перетворювати на нові тексти, змінюючи, наприклад, жанр, додаючи нові деталі чи інтерпретації. На власне минуле, наприклад, така особистість сьогодні дивиться саме як на свою власність, трактуючи його по-новому, пропонуючи собі пригадувати не лише певні трагічні обставини, а й їх іронічне бачення сьогоднішніми очима. Вона має авторські права на своє життя і дедалі активніше ними користується.
Людська особистість, знов підкреслює В. А. Роменець, проявляється саме в нескінченності своїх спрямувань, у потребі знайти єдність, цілісність. Тобто особистість проявляється не в єдності як сталості, а. в єдності як у чомусь живому, змінному.
Дуже важливою постаттю на шляху пошуку Володимиром Андрійовичем Роменцем природи особистості стає С. І. Сєркегор із його провідною проблемою вибору. Проблему вибору, як відомо, активно розглядає постмодернізм. Серед його характерних особливостей - надлишок вибору у зв'язку з тисячами порад, пропозицій, рекомендацій, перед якими опиняється людина. Всі ці заклики апелюють до безлічі бажань, пробуджують різні частини "Я", що потребують задоволення. Добре, якщо виходить визнати ці різні "Я" частковими, не цілісними. Тоді легше звернутися до самодисципліни, від чогось відмовитися, щось-таки обрати.
Вибір, який так багато важить у людському житті, це з є і самовипробування. Вибір приводить до самовдосконалення як основного завдання, що стоїть перед людиною. Особистість прагне звільнитися від внутрішніх суперечностей чи хоча би послабили їх шляхом здійснення вибору. Вона сподівається знайти своє єдине, цілісне "Я".
Що відбувається, коли людина відкладає життєво важливі рішення? Тоді, на думку О К'єркегора, вибір здійснюється сам по собі поза волею і свідомістю людини, під впливом темних сил її природи. Головне - усвідомити необхідність вибору, зважитися на вибір, подивитися на життя з етичної точки зору (Роменець В. А., 1995, с. 374).
"Питання "або-або" К"єркегор пов'язує з ідеєю свободи вибору й говорить про це словами, сповненими найглибших потаємних почуттів. Він уважає цю альтернативу скарбом, який бажає заповісти у спадок своїм нащадкам, дорогим йому людям" (Роменець В. А., 1995, с. 373).
Коментувати чийсь текст відсторонено практично неможливо. Інтерпретатор завжди накладає на текст свої погляди, свої смаки, свої прагнення. І ми бачимо, яким значущим є для В.А.Роменця це поняття свободи, свободи вопі, що криється у виборі як самоствердженні, що високо підносить душу, надає їй внутрішнього вдоволення, усвідомлення своєї гідності. "Я", "сам" насамперед виявляються через чуття свободи, а звідси найфундаментальніше значення особистості" (Роменец В. А., 1989, с. 376).
Плідною для В. А. Роменця є думка Лазурського про творчість як антиадаптацію, "адже досить сильна психічна організація не стільки пристосовується до середовища, скільки сама його пристосовує до своїх потреб" (Роменець В. А., 1995, с.389). Психологія особистості виступає для Володимира Андрійовича як діалектика життя і творчості.
За Романцем, психіка не є тільки інструментом пристосування до середовища. Вона є життям людини... Повнокровним життям, а не понурою адаптацією. "Філософія життя відкидає теоретичну систему як щось затверділе. Потік життя, що прагне, - це сам світ, який оформлює і є оформленим... Життя виступає як жива людська істота, кохана жінка" (Роменець В. А., 1989, с. 31).
Позитивістська, сцієнтистська психологія, для якої головне - вивчити можливості пристосування організму до складних умов існування, до мінливого середовища, як слушно зауважує Роменець, нехтує духовний смисл людського існування, іманентний, самодостатній характер психіки, бачить пише службову роль психіки, не торкаючись її творчих потенцій, неповторної суті існування духу.
Кожна людина є творцем власної історії, її творчість є передусім спотворенням. У творчості як само творенні виражається самодостатність психічного.
Серед практичних завдань в епоху постмодернізму А. Блатнер першою називає необхідність зробити творчість базисною цінністю. Головне - допомогти людям переорієнтуватися на мету творчої ефективності, зробити життєвий вибір на користь творчості. Співзвучність такої позиції поглядам В. А. Роменця не потребує коментарів.
Таким чином, проблема життєвого вибору найтісніше пов'язана з проблемою психічного детермінізму, який не є лінійним.
Особистість вибирає не відокремлено від навколишнього світу, а будучи включеною у свій життєвий світ з його складними взаємопроекціями внутрішнього і зовнішнього одне на одне. Вибір завжди є стрибком з однієї сфери життєдіяльності до іншої, "вибухом" повсякденності, перетворенням і себе, і свого світу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Т. М. Титаренко. Життєвий вибір у концепції В. А. Роменця“ на сторінці 2. Приємного читання.
