Генетико-моделюючий метод, як уже сказано, не є, власне, аналізом. Разом з тим, він, як і будь-який науковий метод, обов'язково має аналітичну складову. Не на підставі тільки даних чуттєвого досвіду, і не на підставі тільки емпіричного мислення, а в результаті поєднання цих двох складових з третьою - "точною фантазією" (або - креативністю), ми повинні виокремити в цілісній особистості такі змістовні одиниці, які були б самостійними і самодостатніми, несли в собі всю цілісність і забезпечували в своїй сукупності її (цілісності) саморозвиток і функціонування. Останнє - головне і суттєве: "одиниця" системи, що само розвивається і саморегулюється, принципово відрізняється від тих "одиниць", що встановлювались в експериментально-генетичному методі. Образно і, разом з тим, абсолютно точно кажучи - вона має бути живою. Дотримання цього і буде означати відхід від редукції.
При цьому не слід забувати, що й сама особистість є дійсною "одиницею" існування і розвитку людської психіки. І в цій своїй іпостасі вона - далі не розкладається. Психіка людини - особистісна, і цей вираз означає, що будь-яке дослідження будь-якого часткового процесу чи явища буде адекватним пише тоді, коли це останнє розглядатиметься як змістовне відгалуження особистості, і лише тоді воно стане зрозумілим (зазначимо, що це не враховується в психології далі, ніж декларація).
Як встановити в аналізі змістовні "одиниці" особистості? Звернемось знову до "точної фантазії": генеза, існування, оформлення, саморозвиток особистості забезпечуються особливою й унікальною біосоціальною силою - нуждою. Нужда як суперечлива, рухлива і енергетична єдність біологічного і соціального, як втілення і можливість подальшого нескінченного втілення людського у людське, як те, що моделює і реалізує рух особистості, і є вихідною всезагальною одиницею - носієм особистісної природи психіки людини. В своєму "розгортанні" нужда "зустрічається" із соціальними і біологічними факторами оточення людини і задає змістовні точки - одиниці тезаурусу особистості. Вони, ці одиниці, є і вузликами структури, і водночас - лініями розвитку особистості.
(снування (функціонування, розвиток) окремих ліній розвитку особистості (змістовних "вузликів" її структури) має, таким чином, досить жорстку подвійну обумовленість - детермінованість.
Всезагальний плин людської нужди "зустрічається" з факторами оточення (біологічними, чи соціальними). Виникають відгалуження нужди - потреби, які, реалізуючись, утворюють певні специфічні міжфункціональні системи, що спеціалізуються, залишаючись при цьому частинами і носіями цілісності (аналогія з тканинами і органами людського організму). Так виникає диференціація інтегрованої єдності особистості.
Таким чином, аналітична складова генетично-моделюючого методу спрямована на виокремлення змістовних рухливих одиниць генези і самомоделюеання.
І хоча це принципово відрізняється від встановлення одиниць в межах експериментально-генетичних, ми залишаємо без змін назву першого принципу нашого методу - 1-й принцип аналізу за одиницями (вивчення на основі логіко-психологічного аналізу суперечливої одиниці - нужди, яка тримає в собі в абстракції в нерозвиненій формі примат цілого: біологічного і соціального.
Згідно нашої методологічної парадигми, застосування генетико-моделюючого методу дозволить, нарешті, "повернути людину в психологію", оскільки метод дає можливість проаналізувати і водночас інтегрувати те вихідне системоство-рювальне начало особистості, яким виступає нужда як унікальна єдність біологічного і соціального і їх активант. Розробка методу, таким чином, є першочерговою і найбільш актуальною проблемою. На даному етапі нами розроблені основні принципи його побудови і застосування (перший з них - "аналіз за одиницями" - тут викладено).
Інший важливий принцип генетико-моделюючого методу дослідження особистості відображає її від початкову природу. Це принцип єдності біологічного і соціального. Статус принципу наукового методу не дозволяє лише декларувати дану єдність, оскільки в цьому випадку він перестане бути принципом. Необхідно чітко усвідомити, що саме мається на увазі, що розуміється під єдністю?
Свого часу В.Штерн, дуже уважно розглядаючи проблему взаємодії біологічного і соціального в особистості, сформулював "принцип конвергенції". Його сутність полягає в тому, що ні про яку функцію особистості, ні про яку ЇЇ властивість не можна сказати, виникає вона ззовні чи зсередини. Треба розібратися, що в ній виникає ззовні, а що - зсередини, оскільки І одне, і друге бере участь - але неоднакову - в її здійсненні. Питання, однак, набагато складніше. Ми вважаємо, що складну суперечливу взаємодію біологічного і соціального є сенс розглядати у двох площинах - як фактори, що діють на особистість, і як фактори, що утворюють особистість і забезпечують її існування і розвиток "зсередини". Перша площина аналізу являє собою взаємодію "особистість - навколишній світ". У ній дійсно можна деякою мірою виокремлювати власне біологічні (природні) і соціальні фактори.
Хоча останні, насправді, ніколи не є чисто соціальними, адже всі вони являють продукт людини (людства), в якому певним чином втілено не лише соціальне, але й біологічне тієї цілісної, біосоціальної істоти, що їх створювала. Якщо ж розглядати біологічне і соціальне як внутрішнє, особистісне, слід визнати, що ми ніколи не маємо в цьому випадку їхньої окремості. Ми відступаємо від традиційного розгляду біологічного як спадкового і тілесного: "усередині" особистості біологічні і соціальні фактори не існують як окремі, кожен з них являє собою інобуття іншого. Будь-яка думка, образ, ідея, потреба неможлива поза біологічними структурами і функціями організму. Так само вірним є і зворотне - кожна тілесна структура, кожна біологічна функція людини - це є прояв людського єства, тобто це є те, що одвічно несе в собі як біологічне, так і соціальне втілення, і психосоматичні явища, які інтенсивно досліджуються сучасною наукою, є найкращим підтвердженням цього.
Принцип єдності біологічного і соціального відкриває дійсну сутнісну природу витоків активності особистості. Коли психологія твердить, що такими витоками є потреби, вона помиляється. Адже є дуже просте й доречне питання: а звідки виникають потреби? Крім того, дією потреб не можна пояснити саморух, саморозвиток тієї складної відкритої системи, якою є особистість. Так і виникає уявлення про дух, як першоджерело активності, яке не може бути досліджено у межах сучасної науки. Знову найцікавіше й найголовніше зникає для психології (між іншим, термін "душа" в Стародавній Греції і означав джерело активності).
Ми стверджуємо, що таке вихідне першоджерело активності особистості насправді існує, і воно цілком підлягає науковому дослідженню. І це є нужда. В.В.Давидов зазначав: "Нужда є глибинною основою потреби... Проблема полягає в тому, як ця нужда у людини перетворюється на відповідну потребу". Далі зазначається, що цього ще ніхто в психології не вивчав, і це правда. В.В.Давидов розглядає нужду в контексті діяльності (а не особистості), як ЇЇ важливу складову, і зовсім не намагається аналізувати її психологічний зміст, зазначаючи, що це "дуже складна майбутня розмова...".
Ми виходимо з того, що нужда є вихідним енергетичним началом особистості, біосоціальним за своєю природою. Онтогенез особистості починається значно раніше, ніж вона народжується фізично. Його початок - опредметнення - втілення нужд двох осіб, що люблять одна одну. Виникає нова форма існування нужди, яка (нужда) просто не може існувати без матеріального носія (принаймні, сучасна наука не знає іншого способу існування біосоціальної нужди, окрім існування її у якості соціобіологічного енергетичного підґрунтя особистості людини).
Дотримання принципу єдності біологічного й соціального в межах генетико-моделюючого методу означає вивчення онтогенезу від його дійсного початку, дослідження механізмів виникнення потреб із нужди. В цілому, це означає розгляд у будь-якому конкретно-психологічному дослідженні існування особистості як становлення здатної до саморозвитку вихідної біосоціальної єдності.
Наступним важливим принципом побудови генетико-моделюючого методу є 3-й принцип креативности "Зустрічі" нужди з численними і різноманітними об'єктами і явищами не просто породжують потреби, вони зумовлюють ціле покладання і розвиток власних і унікальних засобів досягнення цілей. Це є, фактично, творчість. Свого часу А.Адлер постулював наявність в особистості особливої інстанції - "креативного Я", яка забезпечує існування людини за власними цілями і бажаннями, формування своїх життєвих шляхів і стилів.
Саме в цьому сенсі ми вживаємо термін "креативність". Отже, мова йде про творчу унікальність особистості, яка пронизує весь ЇЇ життєвий шлях. Уже сам початок нової людини є нічим іншим, як результатом творчого акту упредметнення своєї нужди двома люблячими істотами. Вже сама по собі дана особистість є результатом і продуктом творчості. І нужда, втілена у ній, має величезний креативний потенціал, який виявляється в унікальності, гетерогенності, самоусвідомленні, самодостатності в цілому. Дійсна таємничість і загадкова унікальність людської свідомості полягає в її здатності до моделювання і самомоделюванмя Саме це призводить, зокрема, до абсолютно своєрідного співвіднесення у свідомості минулого, сучасного і майбутнього. Свідомість самомоделюється, привласнюючи здібність, і моделює подальше існування людини.
Креативність є глибинною, первісною і абсолютно природною ознакою особистості - це є вища форма активності. Активність, яка створює і залишає слід, втілюється. З іншого боку, креативність означає прагнення виразити свій внутрішній світ. Коли О.Ф.Лосєв називає вираження однією з атрибутивних ознак особистості, він чітко визначає, що це вираження насправді є, в той же час, і актом створення цього світу.
Дотриматися принципу креативності в аналізі (і в дослідженні) особистості, означає "взяти" її існування в цілому, в її унікальній спрямованій єдності, в котрій вона пише існує, і це означає реально врахувати багатозначність, неочікуваність і непередбачуваність особистості. З іншого боку, це означає віддати собі звіт у тому, що не все однозначно і прогнозоване. Усе, що ми намагаємося отримати в сучасних експериментах, є, насправді, навіть не конкретним випадком, а справжнім артефактом. І в цьому - головний недолік досліджень в галузі психології особистості. Останнє ми вважаємо дуже важливим, перш за все, методично, І тому формулюємо наступний 4-й принцип - рефлексивного релятивізму, який фіксує принципову неможливість встановлювати точні виміри і фіксувати остаточно вищі унікально-творчі вияви особистості.
Адже самодетермінація через власну нужду відкриває людині принципово ненасичувану і необмежувану можливість різноманітності буквально всіх проявів і властивостей. Наявність рефлексії як одного з найбільш цікавих і загадкових наслідків зустрічі нужди з життям людини робить це життя безмежно своєрідним, відкриває людині дійсну нескінченність ресурсів самозміни в кожний момент часу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна психологія: Хрестоматія» автора Скрипченко О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „С. Д. Максименко. Метод дослідження особистості“ на сторінці 5. Приємного читання.
