Розділ ІІ. Становлення української адвокатури: історичний нарис

Стійкість та мужність самої засудженої, віра в неї її близьких і надзвичайна наполегливість адвоката, з одного боку, безліч відвертих безглуздостей та прогалин у слідстві, ретельно зібраних адвокатом - з іншого, попри відвертий опір обласної прокуратури, змусили прокурора України в порядку судового нагляду внести протест, наслідком якого було скасування вироку районного суду і всіх інших судових інстанцій та направлення справи, як тоді водилося і як це було до введення нового КПК в незалежній Україні, на додаткове розслідування.

Слідчий прокуратури, для проформи, допитав як свідків медиків, що фігурували у справі й раніше, та підтвердив попередню кваліфікацію дій обвинувачуваної- ст. 94 КК У PCP, а прокурор направив справу до суду. Під час розгляду справи у новому складі суддів, де прокуратура відчайдушно відстоювала свою попередню позицію, неймовірними зусиллями адвокату вдалося переломити хід справи. З К. було знято обвинувачення у вбивстві, і вона була звільнена з-під варти в судовій залі. К. незаконно перебувала під вартою 2 роки і б місяців. Нікого не було покарано, а слідчий отримав підвищення по службі. Але це вже було поза райками повноважень адвоката.

Резюме. Ми ще будемо не раз звертатися до теми "Адвокат - судовий експерт". Але уже на цьому етапі слід акцентувати увагу на тому, що адвокат, взявшись за справу, позбавлений права приймати на віру висновок будь-якої експертизи, якщо вона працює на обвинувачення. Коли ж він не відчуває себе здатним перевірити експертні висновки, краще за справу не братись.

Про судовий розгляд справи і роботу адвоката в суді йтиметься далі в § 31 Адвокат-захисник в суді.

Часто відбувалися виступи адвокатів і проти сваволі місцевих партійних керівників. Районні судді що як правило були рядовими членами КПРС, не знаходили у собі мужності суперечити волі партійного можновладця. Не ризикував цього робити і прокурор. Адвокати зважувалися вступати в таке небезпечне протиборство і нерідко перемагали.

Приклад. У часи існування колективних сільських господарств (колгоспів) головою колгоспу призначався комуніст, який твердо проводив політику партії на селі. Йому не обов'язково було мати відповідну освіту чи досвід роботи. Виконуючи волю партії, ці люди розорювали, розвалювали колгоспи, а іноді і пропивали їх. Потім їх виганяли, але вже було пізно.

У 80-ті роки минулого століття після розвалу одного з таких господарств Добропільського району Донецької області в райкомі вирішили направити туди головою комуніста Пивовар І. 3., що ефективно працював у іншому господарстві.

Останній погодився і за три роки підняв розвалене господарство, зумів вивести його з хронічних боржників, дати надію людям. І тоді гарне господарство знадобилося іншому ставленику райкому. П. викликали до райкому, де перший секретар запропонував йому перейти в інше господарство. П. категорично відмовився це зробити.

Тоді секретар райкому викликав прокурора району і начальника міліції та поставив перед ними завдання перевірити роботу П. і знайти факти беззаконня, власне, посадити.

Так виникла справа про розкрадання колгоспного майна, а на лаві підсудних опинилися 4 бригадири і завідувач птахоферми.

У цій справі мені довелося здійснювати захист П. Не вдаючись у подробиці справи, слід зазначити, її безглуздість та надуманість були такими очевидними, що державний обвинувач змушений був відмовитись від обвинувачення за статтею 84 ч. 2 "розкрадання колгоспного майна у значних розмірах".

Проте суддя (до речі, молода вагітна жінка), бажаючи догодити районному начальству, засудила П. до шести років позбавлення волі, а 4 бригадирів, людей що все життя віддали важкій сільській праці та які утримували багатодітні сім % засудила до 4 років позбавлення волі.

Адвокати оскаржили вирок в Донецькому обласному суді. Незважаючи на категоричні дзвінки з партійних кабінетів з вимогами залишити вирок без змін, судова колегія змінила вирок і, відкинувши обвинувачення у розкраданні, обрала для П. покарання у вигляді двох років позбавлення волі умовно, а для інших - до одного року умовно. Виправдувальних вироків тоді не практикували.

В усякому разі, на момент падіння Радянської імперії адвокатура за своєю освіченістю, партійною незаангажованістю, дисциплінованістю, бойовитістю та скромністю являла собою чи не найелітнішу частину радянських юристів. На кінець 80х адвокатура вже не сприймалась як штрафний загін, куди скидали увесь непотріб, якого позбавлялись правоохоронні органи. З'явилися перші складності з працевлаштуванням в адвокатуру.

У ці часи основу адвокатури становили обласні колегії адвокатів. Приватної адвокатури, зрозуміло, за радянських часів бути не могло. Колегії адвокатів об'єднували всі районні юридичні консультації певної області, що були основною робочою ланкою в системі адвокатури, її опорним осередком.

Колегії адвокатів несли на собі тягар безоплатної допомоги майже в усіх справах за призначенням слідчих органів та судів. Де-юре влада визнавала, що праця адвокатів з обслуговування потреб слідчих та судів повинна оплачуватися державою. Існували певні нормативні акти, що передбачали спеціальні бюджетні асигнування на оплату праці адвокатів. Однак за 30 років роботи адвокатом я не пам'ятаю жодної справи, яка б була компенсована державою у такий спосіб.

Природно, що забезпечення справ за призначенням було (як, до речі, й до ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") постійною проблемою завідувача юридичної консультації. Водночас не можна було допустити навіть і думки про те, щоб залишити без уваги хоча б один запит слідчого чи судці. Такий випадок однозначно розцінювався як надзвичайний.

Керівництво обласною колегією адвокатів здійснювалося президією, яка обиралася загальними зборами адвокатів області. Вибирались також комісії з якості роботи, з етичних вимог. Слід зазначити, що колегії адвокатів висували досить жорсткі вимоги до якості роботи адвокатів. Планові перевірки колегій проводилися регулярно, але передбачались і позапланові перевірки якості. Інтенсивно працювали і комісії з етичних питань.

Отже, радянська система залишила незалежній Україні досить цінну спадщину у вигляді добре організованої, загартованої у протистоянні із всевладною прокуратурою, дисциплінованої та високоетичної адвокатури.

Адвокати, з яких складалась радянська адвокатура, не були розбещені в питаннях гонорарної практики. На той час існували певні розцінки за надання юридичної допомоги, за межі яких адвокат не міг виходити. Але жодна людина, що відвідала адвоката, не покинула юридичну консультацію без належної допомоги. Мораль адвоката радянської школи, поза всякими сумнівами, була на кілька порядків вищою порівняно за мораль нинішніх адвокатів, а особливо - приватних.