Розділ «17. Нестандартні ситуації при укладенні договору»

Закон і Правила адвокатської етики (далі Правила), затверджені Установчим з'їздом адвокатів 17.11.2013 р. не дають визначення поняття "клієнт". Попередні Правила адвокатської етики клієнтом вважали особу, "... права і свободи якої адвокат захищає або чиї законні інтереси він представляє чи безпосередньо надає правову допомогу в інших формах, передбачених чинним законодавством".

На наш погляд, це визначення підлягає уточненню. Особа, з якою укладається угоду про надання правової допомоги, стає клієнтом з моменту підписання такої угоди сторонами.

Отже, "клієнтом", в сучасному адвокатському середовищі вважається людина, з якою офіційно укладено угоду на супровід справи на досудовому слідстві чи в суді чи представництва, або надання іншої правової допомоги. Буває так, що усі справи за угодою давно вичерпані, а "клієнт" роками навідується до "свого" адвоката. Іноді можна почути: "це мій вічний клієнт". Так називають людину, яка тривалий час відвідує адвоката у якійсь безкінечній справі, хоча всі юридичні ниточки між ним та іншою стороною давно вже розірвані.

Як же знаходять один одного клієнт і адвокат, якими шляхами доходять вони згоди про співробітництво? Як створюється юридична основа надання адвокатом будь-якої форми юридичної допомоги клієнту? Питання про набуття клієнта, прийняття адвокатом доручення на ведення справи і укладення відповідної угоди зовсім не просте, як з погляду професійного так і з етичного. Вираз "набуття клієнта" не має офіційного статусу, це швидше етична категорія.

Шляхів і ситуацій, які так чи інакше приводять до зустрічі потенційного клієнта до конкретного адвоката, непередбачені і незліченні. Але умови, які визначають чергу до адвоката, з його ім'ям безумовно пов'язані. Ґрунтовні знання, уміння вислухати людину, результативна практика, людська порядність - це достоїнства, які не потребують реклами. Слухи про такого адвоката розходяться далеко за межі його "ареалу", і це - найкраща реклама.

Кожен адвокат зацікавлений у постійній наявності клієнтури. Це цілком зрозуміле і природне прагнення адвоката, імідж і добробут якого повністю залежать від попиту саме на його персону.

З дефіцитом клієнтури кожен адвокат бореться по-своєму.

Не секрет, що в середовищі адвокатів існує досить значний прошарок "спеціалістів", що не гребують ніякими методами, аби перехопити клієнта.

Згадаймо, які тверді критерії моральності в цьому питанні панували в адвокатурі України періоду Російської імперії. У "Правилах адвокатської професії в Росії" питанням набуття клієнта було присвячено спеціальний розділ "Недопустимі способи придбання справи", де особливу увагу було приділено корпоративній делікатності питання придбання справ і їх оформлення. Зокрема, зазначалося: "Тільки відсутністю моральної гидливості можна пояснити те принизливе становище, в яке ставить себе присяжний повірений, купуючи за гроші протекцію і заступництво з метою здобуття, можливо, більшого прибутку з професійної своєї діяльності"

Чинні Правила адвокатської етики не акцентували уваги на моменті адвокатської порядності у цьому питанні, обмежившись повторенням правових норм, що регулюють правові критерії прийняття або відмови від доручення за тих чи інших умов.

Зустрічі та спілкування адвоката з потенційним клієнтом у кримінальній справі виходять за межі Кримінально-процесуального кодексу. Між адвокатом та відвідувачем поки що не існує відносин, що грунтуються на взаємних правах та зобов'язаннях. У цей час діють норми етичного характеру.

Перш ніж людина набуде статусу клієнта, вона для адвоката - просто відвідувач. Поглянувши у вікно свого кабінету, знайомий суддя іронічно промовляв: "О, позивач іде". Персонаж відомого твору Ільфа і Петрова стверджував, що люди характеризують і оцінюють собі подібних крізь призму власної професії: чоботар - за чоботами, годинникар - за годинниками. Якщо виходити з істини, що у кожному жарті є частка істини, то слід погодитися з тим, що і в адвоката зі значним досвідом роботи з першого погляду на людину може скластися про неї певне враження.

Уміння побачити в людині те, що вона, можливо, хоче старанно приховати, почути те, що людина камуфлює за заготовленими словесними тирадами, формується роками спілкування, здатністю спонукати відвідувача до відвертості, доброзичливістю, незалежно від особистого сприйняття останнього і, головне, володіти наукою слухати і чути людину.

До адвоката людина іде з якоюсь болісною справою. Когось незаслужено скривдили, когось обікрали, позбавивши засобів існування, у когось відібрали найдорожче, а хтось сам хоче обібрати, скористатись чиєюсь безпорадністю. Бувають ситуації, коли претензії відвідувача цілком законні, а слухати гидко і неприємно, чи, навпаки, вимоги не мають під собою жодної законної підстави, а слухаєш людину з глибоким співчуттям.

Клієнти "потрапляють" до адвоката різними шляхами і за різних обставин. Відповідно, клієнт буває:

а) персональний - що прийшов саме до того адвоката, якого він знає, хтось рекомендував, просто чув схвальні відгуки;

б) випадковий - знайомство під час чергування, за інших непередбачених обставин;

в) протеже - за чиєюсь протекцією чи проханням;

г) за призначенням.