Розділ «32. Адвокат-захисник у суді»

Питання про роль захисника в суді неможливо відділити від теми про стан прокуратури та судочинства в незалежній Україні. Якими б позитивними не були закони щодо поліпшення судочинства і підвищення ролі адвоката-захисника, але коли суди та судді не будуть реально відповідати тому високому рівню, до якого підняла їх Конституція України, годі чекати відчутних змін щодо ролі захисника в судовому засіданні.

Адвокат у кримінальному процесі, як визначена Конституцією України - процесуальна фігура для гарантії захисту прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного від обвинувачення. Життя довело, що конституційні гарантії можуть залишатися пустим папірцем, коли вони не підкріплені реальними суворими вимогами до службових осіб, яким держава довіряє охорону та захист прав людей. Історія українського судочинства останнього десятиріччя (приблизно 2003- 2013 років) займе особливе місце в історії судочинства України як період небувалого падіння престижу правоохоронців та суддів, правоохоронних органів та судочинства в цілому. Лише однієї справи Запорізького маніяка С. Ткача, за злочини якого було засуджено 11 осіб, яких правоохоронці змусили взяти на себе низку зґвалтувань і вбивств. Але ж у кожного засудженого був адвокат.

Важко розраховувати на справжню правосудність, коли за суддівським столом сидить стомлений та заклопотаний сірими буденними турботами суддя, у якого на думці - як звести кінці з кінцями, а на черзі - ще десяток справ до кінця робочого дня. Тоді все - гарна освіта та великий досвід захисника, талант оратора та гучне ім'я адвоката, бездоганне знання справи та судової практики і, нарешті, непереборні аргументи та докази - це не більше, ніж стрільба з ракет по горобцях,

Але набагато страшніше, коли суддя, починаючи судове засідання, вже знає, яким буде рішення суду, а отже, всі процесуальні потуги адвоката, його звернення до закону та заклики до справедливості приречені на глухе нес прийняття, а доля підсудного, відповідно, вже вирішена. За таких умов роль адвоката у судовому засіданні нівелюється і зводиться нанівець, а судочинство перетворюється на фарс.

Величезна кількість нарікань на негаразди та корупційність у сфері судочинства вимагають від влади невідкладних заходів щодо повернення судам їхньої природної функції - вершити судочинство в першотвірному уявленні.

Це може статися лише за таких умов праці, побуту та відповідальності, які сформували б у середовищі служителів Феміди внутрішню потребу, прагнення до законності та справедливості. Коли аргументи підсудного та його захисника будуть сприйматися без тиску на суддівську психіку таких сторонніх факторів, як страх перед владою, обов'язок відпрацювати хабар чи турбота про невирішені матеріальні проблеми. На суддю має постійно і безперервно тиснути лише три фактори - закон, власна совість і велике бажання не позбутися своєї посади, а з нею і численних соціальних благ.

З іншого боку, сфера судочинства не повинна бути замкнутою системою, абсолютно незалежною від народу, який її утримує. Саме від народу, але не від влади. Сьогодні судова система, на жаль, зорієнтована в полярно протилежний бік - вона залежна від влади і абсолютно незалежна від народу.

Форми та методи роботи захисника в суді помітно відрізняються від таких на досудовому слідстві. По-перше, робота на досудовому слідстві ведеться потай від сторонніх очей, тобто не є публічною. Робота в суді - публічна діяльність. Це постійне перебування на виду різноманітної публіки, під прискіпливим наглядом численних спостерігачів від засобів масової інформації і багатьох інших зацікавлених у справі осіб та установ.

По-друге, робота на досудовому слідстві не ставить захисника в жорсткі рамки кримінального процесу, що мінімізують помилки. Якісь прорахунки чи помилкові рішення набагато легше виправити, не ризикуючи запізнитись. Кожен незважений процесуальний крок, кожне непродумано висловлене в судовому засіданні слово негайно фіксується секретарем судового засідання чи технічними засобами, використання яких передбачено законом. Крім того, грубі помилки, допущені в судовому засіданні, залишаються в пам'яті його учасників і нерідко відіграють вирішальну роль при визначенні долі підсудного.

По-третє, частина захисного плану, не реалізована адвокатом на стадії досудового слідства, може виявитися здійсненою в судовому засіданні під час розгляду справи. Ініціатива ж захисника, вмотивовано відкинута судом, має мало шансів на свою реалізацію в апеляційній чи касаційній інстанціях.

Існує ще одна суто психологічна обставина, що заслуговує на особливу увагу. Хоч би як погано не зарекомендував себе обвинувачуваний перед слідчим, скільки б він не змінював свої позицію та свідчення, це не вплине безпосередньо на суддю чи суддів, яким доведеться розглядати кримінальну справу та виносити свій вердикт. Більше того, нерідко таке поводження підсудного на досудовому слідстві викликає у суддів певні сумніви щодо об'єктивності чи професіоналізму слідчого.

Нещире, зухвале поводження підсудного в залі суду, неповага до учасників судового процесу сприймається безпосередньо суддями та присутніми як неповага до суду і налаштовує проти підсудного з усіма можливими наслідками.

Конкретні завдання захисника в судовому засіданні визначаються його роллю у кримінальному судочинстві, мета якого сформульована статтею 2 КПК України - "Завдання кримінального провадження", яка встановлює:

1. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Збалансованість ролі представників обвинувачення та захисту в суді забезпечує принцип змагальності і диспозитивності. Розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності. Це означає, що при розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу.

Державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. У випадках, передбачених КПК, обвинувачення здійснює потерпілий або його представник. Це стосується тієї категорії злочинів, де участь прокурора не є обов'язковою.

Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник - нині, лише адвокат. Коли участь захисника у судовій справі не є обов'язковою, підсудний бере справу захисту власних інтересів на себе.

Прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.