Розділ IV. Допоміжні галузі знань у роботі адвоката

40. Психологічні аспекти адвокатської професії

Кожному доводилось чути, а нерідко і самому висловлюватися щодо людської душі. "Не до душі мені ця справа...", "Чужа душа - темна ніч", "Хто відає, що у нього на душі...", "Душевна людина. ..", "Бездушна людина..." - ці і велика кількість інших висловлювань, які існують у різних мовах, свідчать про те, що слово "душа" завжди пов'язане з певним станом людини, чи якимись таємними процесами, що відбуваються всередині неї, приховано від усіх і навіть від найближчих і найдорожчих людей.

Душа - це такий феномен людського існування, без якого, власне, не існує людини. Фізична істота з усіма ознаками людини, що позбавлена душі, у прямому розумінні слова, не є людиною. Історія знає немало випадків, коли маленькі діти, що тривалий час жили у середовищі тварин, при поверненні до людського суспільства так і не стали людьми. І справа не в тім, що вони ходили четвероніж чи забули людську мову. Справа в тому, що в них загинула душа. Тварини позбавлені душі.

З незапам'ятних часів люди помітили, що кожна людина окрім таких фізичних властивостей, як зріст, колір шкіри, очей, волосся, форми обличчя, ніг та рук, наділена ще й невидимими людському оку якостями, притаманними саме цій і лише цій людині. Сила духу чи покірність, агресивність чи миролюбність, сміливість чи боязкість, злість чи доброта, рішучість чи зваженість, енергійність чи млявість і багато інших - це якості, які неможливо приписати тій чи іншій людині до тих пір, поки вони не будуть виявлені останньою за певних умов.

Саме ці останні якості, а не фізичні дані, визначають поведінку людей серед собі подібних і виявляються у ставленнях до людей, худоби, живої природи. Характер поведінки конкретної людини щодо іншої людини чи суспільства загалом визначає сутність саме цієї людини і дає змогу прогнозувати її поведінку у майбутньому чи ідентифікувати її за фіксованими наслідками такої поведінки.

Виявилося, що вчинками людини керують не зовнішні якості -зріст, фізична сила тощо, а саме оті, невидимі оку чинники, що заховані десь у тілі людини. Але людям було конче необхідно об'єднати усі ці невидимі оку якості, що роблять людей такими несхожими та різними, і оселити їх у тілесній оболонці людини за певною "адресою". Так виникло поняття душі - невидимої субстанції, яка стала пристановищем і чинником усіх людських вад і подвигів, досягнень та втрат, бід і торжеств.

Вивченням лабіринтів і таємниць людської душі переймається, як відомо, психологія, і ми змушені сьогодні визнати пріоритет Греції в започаткуванні останньої.

Назва науки "Психологія" походить від грецьких слів "псюхе" - душа та "логос" - слово, наука. Перші відомості про психологію як науку про душу, зустрічаються у працях Платона (427-347 рр. до н.е.) та його учня Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), який пішов у цьому питанні значно далі свого вчителя. Отже, психологія створювалася і розвивалася як наука про душу. Душу людини ніхто і ніколи не бачив. І взагалі нікому невідомо, що це таке - душа. Натомість ми можемо спостерігати такі психічні явища і процеси, як свідомість, відчуття, сприйняття, уява, емоції, воля. А коли ми можемо їх спостерігати, це означає, що вони існують. Аристотель у своєму трактаті "Про душу" змальовував реальні психічні явища, а не якусь абстрактну субстанцію.

Нині терміном "психологія" прийнято називати науку, що вивчає психіку, тобто властивості мозку відображати об'єктивну дійсність. Якщо ж до сказаного додати, що кожен мозок по-своєму відображає цю об'єктивну дійсність, то стане зрозуміло, що кожна людина - це особливий об'єкт спостережень, несхожий на жоден інший, з індивідуальними і неповторними особливостями.

Від народження людина наділена багатьма якостями, які вона успадкувала генетично. Залежно від тих умов, у яких вона опиниться згодом від виховання, успадковані нею окремі риси можуть бути значно послаблені, а інші, навпаки, будуть підсиленні. Головну роль у подальшому житті визначить, так би мовити, процесуальний характер психології, тобто спрямування, в якому будуть використані ті чи інші риси людини. Словом, "психологія" прийнято визначати комплекс якостей конкретної людини чи групи людей, об'єднаних схожими рисами, та спрямувань життєвого використання останніх.

Грецький лікар Гіппократ (460-377 рр. до н.е.) виокремив чотири види темпераментів, належність до яких визначається певними критеріями, а саме: наявність певного темпераменту він пояснював перевагою у конкретної людини певної рідини, що, на його думку, знаходилась в організмі людини: крові, жовчі тощо. Це флегматики, сангвініки, холерики та меланхоліки. Видатний російський фізіолог І.П. Павлов (І848-1936), не змінюючи кількості видів темпераменту та їхніх назв, вказав на інший шлях походження видів. Він поєднав цей розподіл з типами нервової системи, що визначають співвідношення сили, рухливості та зваженості процесів збудження та гальмування в корі головного мозку.

За системою І.П. Павлова існують чотири типи темпераменту людини. Це флегматики, сангвініки, холерики і меланхоліки, кожен з яких характеризується певними ознаками: флегматик - спокійний, сильний, урівноважений, інертний; сангвінік - жвавий, сильний, урівноважений, рухливий; холерик - нестриманий, сильний, неурівноважений, запальний; меланхолік - слабкий, неурівноважений, загальмований, інертний.

Це якраз і є ті типи, які ми називаємо темпераментами. Але слід пам'ятати, що темперамент - досить узагальнена характеристика кожної окремої людини, але водночас основна характеристика нервової системи, яка накладає той чи інший відбиток на всю діяльність індивідуума.

У однієї і тієї ж людини за різних обставин можуть виявлятися риси, притаманні різним типам темпераменту. Спостерігаючи за людиною, яка виконує якусь малоприємну чи непритаманну їй роботу, ми можемо сприйняти її як флегматика. Побачивши ту ж особу за виконанням улюбленої справи чи на спортивному майданчику, можна докорінно змінити свою думку на протилежну і віднести її до холериків.

Але якщо простежити поведінку представників усіх чотирьох темпераментів під час виконання однієї і тієї ж справи, то ми помітимо суттєву різницю. Темперамент позначається на загальному образі людини, але аж ніяк не визначає рівня її розумової діяльності чи значущості особистості.

Приклад глибокого розуміння особливостей психології окремих людей ми можемо побачити в оповіданні А. П. Чехова "Дітвора".

"Папы, мамы и тети Нади нет дома. Они уехали на крестины к тому старому офицеру, который ездит на маленькой серой лошади. В ожидании их возвращения Гриша, Аня, Алеша, Соня и кухаркин сын Андрей сидят в столовой за обеденным столом и играют в лото...

Играют с азартом. Самый большой азарт написан на лице у Гриши. Это маленький девятилетний мальчик с остриженной головой, пухлыми щеками и с жирными, как у негра, губами. Он уже учится в приготовительном классе, а поэтому считается самым большим и самым умным. Играет он исключительно из-за денег. Не будь на блюдечке копеек, он давно бы уже спал. Его карие глазки ревниво и беспокойно бегают по картам партнеров. Страх, что он может не выиграть, зависть и финансовые соображения, наполняющие его стриженую голову, не дают ему сидеть спокойно, сосредоточиться. Вертится он, как на иголках. Выиграв, он с жадностью хватает деньги, и тотчас же прячет их в карман.

Сестра его Аня, девочка лет восьми с острым подбородком и умными блестящими глазами, тоже боится, чтобы кто-нибудь не выиграл. Она краснеет, бледнеет и зорко следит за игроками. Копейки её не интересуют. Счастье в игре для неё вопрос самолюбия.