Розділ І. Філософсько-історичні витоки судозахисництва

1. Геоісторія доримського судочинства та професійного захисту

Пошук справедливості в людському суспільстві - це вічна тема. Навіть у часи, коли люди не тільки не знали слова "справедливість", але й були ще досить далекі від формування суспільного уявлення про таку моральну категорію, зіткнення індивіда з грубим насильством з боку собі подібних, зазнання втрат та збитків з волі сильнішого не могли не породжувати обурення та усвідомлення несправедливості.

Безліч і різноманітність ідей, вчень та шкіл, що виникали в різних далеких одна від іншої країнах, гуртувались навколо певних проблем, що турбували людство, будили думку і спонукали до пошуку шляхів їх вирішення. Такими, на думку В. О. Бачиніна, були: сутність держави та права, відносини особистості і держави, природа влади та справедливості, причини схильності людей до злочинів

Повне усвідомлення цієї філософської проблеми, аж до спроби и вирішення, було під силу лише суспільству, культура якого піднялася до розуміння необхідності виокремлення з різноманіття ідей, шкіл та напрямів таких, які б максимально відповідали стану розвитку суспільства, його національному духу та ментальності.

За теорією німецького філософа Гегеля, "вісь світової історії" збігається з появою та життям Ісуса Христа, а відтак історія поділяється на два періоди, перший з яких - до Христа і другий - після нього. Набагато пізніше, критично розвиваючи теорію Гегеля, К. Ясперс створив концепцію світогляду, за якою вісь історичного процесу справді існує, але початок і кінець періоду існування такої осі охоплюється шістьма століттями - з VIII по II ст. до н.е.

Саме на цей період історії припадає могутній сплеск розвитку людської думки, філософських вчень та шкіл, культури. Тоді ж здійснені перші спроби дати визначення поняттю "справедливість", які за своєю суттю були схожими, незважаючи на відстань та час.

Найбільш давніми, документально засвідченими спробами сформулювати поняття "справедливість" були створена семітськими племенами та іудеями Біблія, твори філософів Китаю та Греції.

Формування давньокитайської цивілізації відносять до початку XIII ст. до н.е. Одне з положень, які існували на той час щодо імператорської сім'ї, проголошувало, що, коли правитель виявиться несправедливим та порочним, то Небо може позбавити його сакральної благодаті.

Видатний китайський мислитель Лаоцзи вважав за недоцільне боротися з природним лихом чи переробляти природу, а натомість сприймати її такою, якою вона є. Згідно з ученням його учня Конфуція (Кунцзи, 551 -479 рр. до н. е.), мудрим та досконалим є той, хто "не робить іншим того, чого собі не бажає", хто шанує старших, шанобливий з рівними, наділений почуттям обов'язку та справедливості, прагне до знань.

Також слід навести низку положень конфуціанства, датованих серединою І тисячоліття до н.е. Конфуцій вважав за доброчинство, коли вчитель ввічливий, на службі - точний, людяний та справедливий.

Одним із найдавніших відомих сьогодні письмових джерел, де автори звертаються до поняття "справедливість", є Біблія, яка бере свій початок у XIII ст. до н.е. і завершена у II ст. н.е. "Бог - це ще і верховний Суддя, суворий, але справедливий".

Саме в десяти заповідях Мойсея та заповідях іудейського царя Соломона викладені вимоги, що були для того часу вершиною справедливості.

Яскравими та завершеними у своїй досконалості в ті часи (VI-V ст. до н.е.) в питаннях культури та філософії були досягнення грецьких філософів. Так, грецькі досократики вважали, що лише через міру і справедливість людині відкривається шлях до космічних гармоній та вищої досконалості. Платон (427-347 р. до н.е.) був переконаний, що "доброчинність як ідея збігається зі справедливістю, тобто з правильним співвідношенням душевних сил". До доброчинності ж він зараховує три основні грецькі риси: мудрість, хоробрість та стриманість чи помірність. Це означає, що розуміння несправедливості в народі існувало вже задовго до того, коли мислителі того часу відчули необхідність дати науково-теоретичну оцінку цього соціального явища.

Саме Платон спробував дати визначення поняття "справедливість" у суспільному житті. Для нього це такий соціальний лад, де є мудрий розподіл праці між станами, де кожен успішно займається своєю справою та існує твердий і надійний правопорядок.

Поступово суспільство в різні періоди та в різних формах шляхом введення певних звичаїв та санкціонованих державою правил поведінки прагнуло обмежити індивідів, схильних до проявів егоїзму, що спирався на грубе насильство, тобто до несправедливості.

Через те що єдиної оцінки поводження індивіда у суспільстві не існувало, то і поняття "справедливість" не всіма сприймалось однаково. Тому з'являлися і різні позиції щодо вчиненої індивідом дії. Звідси виникнення суспільної необхідності, а згодом і поява судового інституту, який від імені держави захищав би скривджених та карав злочинців. Тільки з появою суду виникала необхідність обвинувачення чи захисту самого вчинку і того, хто його зробив.

Цікавим у цьому плані виявляється погляд на справедливість видатного китайського мислителя Конфуція, який, твердо обстоюючи абсолютне всевладдя вищих і старших, вимагав від них гуманного та справедливого ставлення до нижчих, маючи своє уявлення про ці категорії.

Практика здійснення судових функцій царями чи їхніми намісниками, а потім і феодалами в контексті виникнення захисної діяльності не становить інтересу, адже ці судові процедури не мали такої ознаки судочинства, як змагальність. Навіть легендарне судочинство мудрого царя іудеїв Соломона, попри всю мудрість його рішень, не могло сприяти виникненню професійної захисної діяльності.

У цих декількох коротких пасажах спресовані тисячі років і безліч шляхів розвитку людини та суспільства до виникнення таких інститутів, як держава, право, суд, обвинувач та захисник. Та висновок один - виникненню правових критеріїв передувало набуття певної суспільної культури - моралі та моральності, суспільного уявлення про справедливість. Поняття справедливості стало основою право-регулюючої системи, іменованої "юстицією", що на латині означає "справедливість".