Розділ ІІ. Становлення української адвокатури: історичний нарис

Необхідність судово-правової реформи була зумовлена і тим, що суди республіки, вся система юстиції і чинне законодавство, яке регулює діяльність правоохоронних органів, переживають глибоку кризу, викликану багатьма факторами, які негативно впливали на їхню діяльність. Суди не завжди надійно охороняли права і свободи людини, являли собою важливий інструмент командно-адміністративної системи і були змушені бути провідниками її волі. Суд не мав влади, а влада безконтрольно користувалась судом. Судово-правова реформа повинна привести судову систему, а також всі галузі права у відповідність із соціально-економічними та політичними змінами, що відбулись у суспільстві.

На жаль, сталося так, що протягом майже 10 років після прийняття Концепції реформа відбувалася досить мляво і несистемно. Про Концепцію було майже забуто, у всякому разі про неї ніхто не згадував. І лише з наближенням виборів Президента, з 2002 р., реформування набуло якогось стрибкового характеру при ігноруванні концептуальної поступовості етапів.

Створення різних правоохоронних структур випереджало законодавче обгрунтування їх необхідності. Так, в Україні з'явилося Національне бюро розслідування, створення якого було визнано неконституційним. Без будь-якої попередньої підготовки було створено і виділено з МВС Державну службу виконання кримінальних покарань. Не виправдовує себе у тому вигляді, як вона створена та діє, Державна виконавча служба і т ін.

Тим часом життя юридичної спільноти в Європі і в усьому світі не стояло на місці. У 1998 р. у Стразбурзі відбулося пленарне засідання 12 держав-учасниць, де було затверджено та прийнято Деонтологічний кодекс: Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів Європейського співтовариства.

Зрештою, сталися деякі зрушення законодавчого характеру. Так, було прийнято Закон України "Про внесення змін у Кримінально-процесуальний Кодекс України", прийнятий 27 червня 2001 р., який доповнив чинний КПК статтею 161 "Змагальність і диспозитивність", що цілком зрівнює у правах захисника з прокурором при розгляді кримінальної справи в суді. Доповнення ж до статті 61-1 цього ж закону чітко врегулювали питання відводу захисника від участі у справі. 7 січня 2002 р. був прийнятий Закон "Про судоустрій". Прийняті були й інші законодавчі акти такого ж напрямку. Але поспішність у їхній підготовці, брак фахівців юристів у Верховній Раді щоразу призводили до перегляду прийнятих законів чи внесення масштабних змін.

Водночас для задоволення потреб населення в юридичних послугах та забезпечення його доступною правовою допомогою в державі зроблено далеко не все. Європейське спрямування України потребує більш гнучкої та досконалої організації адвокатури з метою підвищення її доступності та якості обслуговування населення.

Близько п'яти років точилися мляві дискусії щодо розробки нового закону про адвокатуру, прийняття якого мало вирішити цю та багато інших проблем.

Непослідовністю та неузгодженістю дій гілок влади в Україні була створена штучна ситуація, яка негативно впливала на роботу існуючої асоційованої адвокатури України. Саме вона, будучи єдиним хранителем стабільності та етичних традицій у сфері судочинства, піддавалася дискримінаційним діям з боку держави.

На жаль, тенденція зверхнього та легковажного форсування судово-правової реформи не відійшла у минуле разом з командою попереднього Президента.

20 березня 2006 р. Президентом України підписано Указ "Про план заходів щодо вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів".

Першим пунктом (а їх усього 2) Президент зобов'язував Кабінет Міністрів затвердити План заходів на 2006 р. щодо вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів.

Одним із пунктів Плану заходів Президент вимагав: "З метою підвищення ефективності судового захисту: 1) забезпечити супроводження у Верховній Раді України проекту закону "Про адвокатуру" (нова редакція) щодо створення умов для надання якісної правової допомоги; 2) підготувати та подати в установленому порядку проект закону "Про безоплатну правову допомогу" з метою гарантування та ефективного забезпечення реалізації права на правову допомогу для найбільш незахищених верств населення". Доручена була ця справа Міністерству юстиції України та Міністерству фінансів України.

Ще тоді складалося враження, що до розробки Плану заходів не був залучений жодний професіонал від юриспруденції, якщо не брати до уваги міністра юстиції. Спроба створити ще одну державну структуру за рахунок і без того немічного бюджету - це не найкраще вирішення проблеми безплатної та якісної допомоги, адже примноження чиновницького апарату ніколи не слугувало поліпшенню стану населення.

8. Адвокатура в контексті судово-правової реформи в Україні

Відстежуючи історичні шляхи виникнення і становлення нинішньої адвокатури, ми констатуємо, що своєю появою адвокатура, незалежно від часу та географії, зобов'язана перш за все утвердженню інституту судів. Саме в судах різних форм і видів, де вирішувалась доля людини, з часом виникала потреба в захисті від обвинувачення.

З розвитком виробництва і торгівлі для вирішення спорів виникли спеціалізовані суди, а відтак народився інститут представництва. Представництво і захист удосконалювали свою діяльність, підлаштовуючись, з одного боку, до насущних потреб населення, а з другого, до процесуальних норм судочинства.

Адвокатура віками була і залишається, передусім незмінною супутницею і помічницею судової системи. Зміни і реформи судової системи безпосередньо впливають, а нерідко і визначають адекватні зміни в організації та діяльності адвокатури. За будь-яких умов адвокатура залишається недержавною самостійною інституцією.

Судово-правова реформа в незалежній Україні, безумовно, багато в чому визначає характер змін у нинішній адвокатурі. Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" наочно демонструє таку послідовність, підлаштовуючи адвокатуру під реформаторські Закони у сфері судочинства. Так, Закон України "Про безоплатну правову допомогу" та новий КПК заклали певні трансформації в інституті адвокатури, і нам належить проаналізувати, наскільки ці запрограмовані зміни відповідають інтересам адвокатури, та їхню адекватність чинному законодавству України та міжнародним стандартам щодо адвокатури, які офіційно сприйняті Україною.

Для цього нам доведеться вдатися до аналізу єдиної конституційної норми, де згадується адвокатура, - ст. 59 КУ "Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура".