Розділ «Передмова»

У цивілізованих демократичних країнах, до яких прагне приєднатись і Україна, невід'ємним фактором правової системи і основним професійнім недержавним інститутом захисту особистості, її прав і свобод є адвокатура.

Розбудова адвокатури в суверенній Україні, так само як і в інших пострадянських республіках, ускладнена тією обставиною, що протягом минулого століття на територіях цих держав, по суті, вдруге відбувається крутий історичний поворот до системи діаметрально протилежних соціально-правових цінностей.

Парадоксально, однак після більш ніж сімдесятирічного існування радянської правової системи плеяда колишніх радянських республік, прагнучи здійснити крок вперед до світової цивілізації в галузі права, вимушена зробити два кроки назад до правової системи, що існувала на їхніх територіях у період Російської імперії.

Такі "нововведення" нинішньої судової реформи, як суди присяжних, апеляційні суди, незмінюваність суддів, рівність учасників судового процесу, незалежна адвокатура тощо, багато в чому повторюють кроки Російської судової реформи 1864 р. Водночас це рух вперед порівняно з соціальним статусом та організацією судової і правоохоронної системи в колишній радянській державі.

Ставлення держави до адвокатури, преси дає уявлення про справжні цінності, які визнаються владою. Рішучий поворот міжнародної громадськості в післявоєнний період до таких цінностей, як особистість, її права та свободи, утвердження принципу поваги до прав людини, озвучених Статутом ООН, дав сильний поштовх розвитку відповідних інститутів і, насамперед адвокатури.

Сильним стимулом у цьому напрямку став період "перебудови" в СРСР, а потім і раптово-закономірний розпад радянської тоталітарної імперії.

Уже в серпні 1990 р. у Нью-Йорку Восьмий Конгрес ООН приймає "Основні положення про роль адвокатів", метою яких було здійснення морально-політичного впливу на правову політику держав-учасниць щодо адвокатури.

На жаль, українські юристи-вчені виявились якось не дуже схильними до цієї давньої і визнаної всім світом професії. Окремі роботи з цієї теми з'явилися на книжкових полицях та в студентських бібліотеках лише останнім часом і в основному завдяки окремим дослідникам: В.В. Медведчуку, М.М. Міхеєнко, Т.В. Варфоломеєвій О.Д. Святоцькому, авторам І. Ю. Гловацькому, Я. П. Зейкану, вашому покірному слузі на цій ниві та іншим. Але крім окремих авторів ці роботи торкались історичних та загальних аспектів адвокатури. На жаль, праць, які б безпосередньо стосувались навчального процесу, вкрай недостатньо.

Проте брак повноцінних навчальних видань з адвокатури негативно позначається на підготовці юристів, яких готують до високоінтелектуальної та самовідданої роботи на обраній ниві, хоча, як свідчить практика, інтерес до адвокатської професії не зменшується

Пропонований підручник "Адвокатура" є результатом багаторічної роботи автора в напрямі накопичення та опрацювання багатьох наукових, літературних та практичних матеріалів з метою надання викладачам та студентам, що прагнуть оволодіти професією адвоката, обґрунтованих рекомендацій, які сприятимуть успіху на цьому нелегкому шляху.

Беручи до уваги те, що більшість авторів видань про адвокатуру, надрукованих останнім часом, зосереджуються на історії адвокатури, у пропонованій роботі історичність розглядається лише як фон для дослідження рівня відповідності нинішньої адвокатури філософсько-соціальній природі замісництва та пошуку шляхів до істинних висот адвокатського професіоналізму, починаючи зі студентської лави.

Не є також головною метою підручника надання майбутнім служителям Феміди універсальних рецептів вирішення тих чи інших справ.

Основне завдання ми вбачаємо в озброєнні майбутніх фахівців знанням писаних (а подекуди і неписаних) законів, що діють у сфері судочинства, судового захисту прав та інтересів людей, та вмінню ефективно використовувати їх у справі представництва інтересів та правового захисництва. Сприятиме цій меті значний за обсягом масив практичних матеріалів, підібраний у такий спосіб, щоб наочно ілюструвати думки та висновки, а також спонукати до активних, а принагоді і нестандартних, рішень в ситуаціях, які постійно супроводжують сферу судочинства.

У роботі наведено близько 70 прикладів з адвокатської практики різних часів, але всі вони поєднані одним задумом - будити думку і спонукати до безперервної та напруженої праці юриста-адвоката, без якої, власне, немає і професіонала. Кожен приклад завершується висновком у вигляді резюме автора з коротким аналізом мотивації та дій адвоката у конкретній ситуації.

З часу першого видання підручника "Адвокатура" (2008 рік) по сьогоднішній день, в Україні сталися серйозні зрушення в руслі судово-правової реформи у галузях правоохоронної роботи, судочинства та адвокатської діяльності. У зв'язку з цим перед автором єдиного в Україні підручника з адвокатури постала нагальна потреба переробити цю працю з урахуванням фундаментальних змін, продиктованих законами "Про судочинство". "Про безоплатну правову допомогу", новим КПК і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Працюючи над підручником, автор, безумовно, враховував невідворотність появи нового закону про адвокатуру, сподіваючись, на те, що останній буде міститиме положення, що притаманні сучасному прогресивному євро та загальносвітовому законодавству про місце й роль адвокатури в судочинстві та суспільстві країни. Текст діючого Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у цьому сенсі частково виправдав оптимістичні очікування автора, але поряд з прогресивними правовими новелами законодавець не уникнув, на наш погляд, і прикрих прорахунків і "новацій".

На досягненнях і недоліках Закону автор більш докладно зупинився в коментарі, який видано на початку квітня 2013 р.

Новий підручник - "Адвокатура" ґрунтується на Законі України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і Законах, які безпосередньо вплинули на зміст окремих норм цього Закону і зумовили їх появу у Законі.

Викладання навчальної дисципліни "Адвокатура" ми вважаємо за доцільне розпочинати в 10 семестрі для бакалаврів, що здобувають базову вишу юридичну освіту і закінчувати на першому курсі магістратури (спеціалістів). За час навчання вони засвоїли основи судочинства за такими навчальними дисциплінами, як "Судові та правоохоронні органи України", "Цивільне право", "Кримінальне право", "Цивільний процес", "Кримінальний процес", "Адміністративне судочинство", "Господарське право" та "Господарський процес" та інші, набули певного досвіду під час виробничої практики, що дало їм змогу свідомо обрати певну спеціалізацію в діапазоні "адвокат", "слідчий", "суддя", "працівник правоохоронних органів".