Розділ VIII. Організація адвокатури в Україні

21. Адвокатське самоврядування в Україні

Принцип "самоврядування" означає найвищий ступінь демократії, за яким кожна спільнота користується правом самоорганізації, самоуправління, самовизначення і приймає на себе всі ризики і відповідальність за свої рішення та їхні наслідки.

Самоврядування в межах держави надається певним інституціям і спільнотам згідно з Конституцією та чинним законодавством. Самоврядування в ідеалі передбачає здійснення самовизначення та самоуправління в порядку і за правилами, встановленими самим суб'єктом самоуправління.

Адвокатське "самоврядування" не може претендувати на ідеальний варіант у цьому розумінні, оскільки грунтується на принципах виборності, гласності, обов'язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність, адвоката, сформульовану в ч. 1 ст. 43 Закону.

Брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування і бути обраними до їх складу можуть лише адвокати України.

Оскільки усе пізнається у порівнянні, не буде винятком з правил і метод оцінки досконалості, прогресивності цього Закону, його придатності для застосування саме на українському фунті.

Для початку цікаво розглянути положення VII розділу на фоні Закону "Про адвокатуру", за яким інститут адвокатури існував понад 20 років. У Законі, що відійшов у минуле, не знайшлося місця не тільки для цілого розділу, але й для окремої статті, де йшлося б про адвокатське самоврядування. І не дивно. Цей Закон був підписаний Президентом України Л.М. Кравчуком, який лише за рік до цієї події очолював ідеологічну службу Секретаріату ЦК КПУ У Верховній Раді було ненабагато краще. Поки революційні романтики з когорти В'ячеслава Чорновола раділи здобутій без крові незалежності та демократії, досвідчені комуністи вже будували під себе нову владу. їм було не до адвокатури.

За комуністичною ідеологією, ставлення до адвокатури було і залишалось - як до чогось вимушено терпимого. Головним суддею радянської системи, головним прокурором і адвокатом була партія, а все інше - камуфляж для світу.

Вже та обставина, що адвокатське самоврядування (поки що de-jure) виводиться за цим Законом з під будь-якої залежності від держави, дає надію, що адвокатура стане самостійною, а за умов повного та вмілого використання положень нового законодавства - і значущою силою у правозахисній і правоборній сфері.

Щоправда, не обійшлося і без ложки дьогтю. Новий Закон "Про безоплатну правову допомогу" ангіомі тобто ще до появи Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", заклав під незалежність адвокатури таку дещо не дуже демократичну організаційну новину: державні структури - Центри з надання безоплатної правової допомоги - будуть укладати з адвокатами угоди про надання вторинної безоплатної правової допомоги. Тобто реалізація самої ідеї безоплатної правової допомоги передбачає лише варіант безпосередньої участі адвокатури у цьому процесі. Іншого не передбачено. Добровільність адвокатури буде забезпечена викликом голови регіональної Ради адвокатів до виконкому чи держадміністрації, де давно засвоєними радянськими засобами роз'яснять соціальну важливість державного починання.

Вже сьогодні на шляху втілення в життя окремих положень цього Закону постала давно передбачувана проблема. Адвокати, представники незалежної за Законом професії, не дуже розуміють сенс співпраці з так званими. Центрами з надання безоплатної первинної правової допомоги. По-перше, нікому не хочеться вступати у фінансові відносини з державою. По-друге, кожен адвокат розуміє, що за нинішнього фінансового краху кошти на оплату праці адвоката далеко не на першому місці. І в більш стабільні часи гроші на подібні витрати ніколи не виділялися, а отже, працювати доведеться також безоплатно. По-третє, запропонована Кабінетом Міністрів схема оплати адвокатської праці коштом з бюджету приречена на серйозні прокурорські сумніви щодо законності їх витрат. А це означає постійні перевірки з боку КРУ і Прокуратури. По-четверте, адвокат набуває за договором нового, державного "партнера" з правами оцінювати його роботу з правом робити належні висновки.

Але ж усі ці "нюанси" були передбачені ще 5 років тому. Що б переконатися, достатньо звернутися до публікації Д. Фіолевського в журналі "Адвокат" за 2007 р. № 4 - "Сильна і незалежна адвокатура потрібна і людині, і владі".

Авторові довелося виступити проти ініціативи тодішнього міністра юстиції про створення державних консультаційних пунктів з надання населенню безоплатної правової допомоги. Тоді замах "з непридатними засобами" на державний бюджет вдалось відбити, тепер - ні.

Отже, це перше серйозне неузгодження і випробування влади на істинність проголошених принципів, створене зіткненням суперечливих вимог двох законів, які зародилися і творилися за однією авторською ініціативою.

Привертають до себе увагу засади, на яких ґрунтується адвокатське самоврядування. Це принципи виборності, гласності, обов'язковості виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.

Оскільки перші два принципи не потребують коментарів, зупинимось на інших, які ніколи раніше не проголошувалися, хоча і малися на увазі.

Обов'язковість виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування

З огляду на коло завдань адвокатського самоврядування рішення будуть прийматися саме в рамках завдань, що постають перед органами адвокатського самоврядування: а) утворення самоврядних структур; б) очищення адвокатури від людей випадкових для цієї сфери; в) підняття на незрівнянно вищий рівень справи постійного підвищення професійної кваліфікації адвокатів; г) перетворення адвокатської асоціації в істинно національний центр правової культури і правового захисту прав людини і громадянина.

Вирішенні цих завдань під силу лише організації, де кожен її учасник, починаючи з голови Ради адвокатів Україні до рядового члена корпорації свідомо візьме собі за правило беззаперечно виконувати рішення органів самоврядування. Безумовно, якщо ці рішення не порушують правових і моральних засад адвокатської професії.