Розділ «25. Етапи набуття права на заняття адвокатською діяльністю»

Допуск до складання кваліфікаційного іспиту (ст. 8 Закону) 1. Особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин першої та другої статті 6 цього Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складання кваліфікаційного іспиту. Порядок допуску до складання кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України.

2. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури перевіряє відповідність особи вимогам, установленим частинами першою та другою статті 6 цього Закону. З метою перевірки повноти та достовірності відомостей, повідомлених особою, яка виявила бажання стати адвокатом, і за наявності письмової згоди такої особи кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, кваліфікаційна палата або визначений нею член палати можуть звертатися із запитами до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань, що зобов'язані не пізніше десяти робочих днів з дня отримання запиту надати необхідну інформацію.

Відмова в наданні інформації на такий запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, установлену законом.

У разі ненадання особою, яка виявила бажання стати адвокатом, письмової згоди на перевірку повноти та достовірності повідомлених нею відомостей така особа до кваліфікаційного іспиту не допускається.

3. Строк розгляду заяви про допуск до складання кваліфікаційного іспиту не повинен перевищувати тридцяти днів з дня її надходження.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури приймає рішення про:

1) допуск особи до кваліфікаційного іспиту;

2) відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту.

Особі, яка звернулася із заявою про допуск до складання кваліфікаційного іспиту, повідомляється про прийняте рішення письмово протягом трьох днів з дня його прийняття. У разі прийняття рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту в рішенні кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури в обов'язковому порядку зазначаються причини такої відмови.

4. Рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду протягом тридцяти днів з дня його отримання.

На відміну від Закону України "Про адвокатуру", до коментованого Закону включено ряд положень, які стосуються процедури допуску до складання кваліфікаційного іспиту. Згідно перехідними положеннями Закону рішення, інші акти Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України, кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури, чинні до прийняття відповідних актів органами адвокатського самоврядування у частині, яка не суперечить чинному Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", тому, коментуючи цю статтю, доведеться зупинитися і на існуючому Порядку складання кваліфікаційних іспитів в регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури, затвердженого протоколом Вищої кваліфікаційної комісії адвокатурі при Кабінеті Міністрів України від 01.10.1999 р. № 6/2 (далі Порядок).

Статус адвоката в Україні має можливість отримати особа, яка має вищу юридичну освіту, здобуту в Україні у вищих навчальних закладах 3 та 4 рівнів акредитації, а також в іноземних державах та визнану в Україні за встановленим порядком. Документом, який підтверджує наявність вищої юридичної освіти, слід вважати диплом вищого навчального закладу 3 і 4 рівнів акредитації за спеціальністю "правознавство" з присвоєнням кваліфікації "спеціаліст", "магістр".

Претендент на статус адвоката повинен володіти українською мовою і мати стаж роботи в галузі права не менше двох років. Щодо деталей мовного питання, то ми вже детально зупинялися, коментуючи статтю 6 Закону.

До стажу роботи за спеціальністю юриста включається перебування на посадах: судді, прокурора, слідчого, юрисконсульта, нотаріуса. Можуть братися до уваги й інші посади, які відповідно до кваліфікаційних вимог потребують вищої юридичної освіти, як вимогу для їх зайняття.

Тривалість стажу визначається після здобуття вищої юридичної освіти з присвоєнням кваліфікації не нижче бакалавра. Роз'ясненням Вищої кваліфікаційної комісії адвокатурі при Кабінеті Міністрів України від 21.10.2011р. обґрунтовано неможливість зарахування стажу роботи секретаря судового засідання до стажу, необхідного для складання кваліфікаційного іспиту на посаду адвоката. Позиція ВККА базується на тому, що кваліфікаційні вимоги для посади секретаря судового засідання не встановлюють необхідність вищої юридичної освіти. Така позиція ВККА не дістала всебічної підтримки, однак вона повністю співвідноситься з вимогами Порядку складання кваліфікаційних іспитів у регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури.

Адвокат, який надає кваліфіковану юридичну допомогу, повинен володіти глибокими знаннями в юридичній сфері. Звернімося до досвіду європейських країн з цього питання. В Англії, наприклад взагалі не встановлена формальна вимога до кандидата про наявність у нього вищої юридичної освіти, але звичайне право практично унеможливлює спроби осіб, які не мають вищої освіти, стати адвокатами. Претендент на заняття адвокатською діяльності у Франції повинен мати французьке громадянство і диплом за фахом вищого навчального закладу (як мінімум, магістра права). Жорсткі вимоги до кандидата висуваються законодавством деяких кантонів Швейцарії. Так, деякі кантони вимагають для отримання ліцензії адвоката ступеня доктора права. У жодній з вивчених нами національних правових систем де-факто в адвокатуру не допускаються особи, які мають диплом нижче магістра (Мельниченко Р. Г. Про принципи формування адвокатської корпорації в Росії. - Адвокат, - 2004. - № 9. - С. 19).

Крім вимог, названих у частині першій ст. 6 Закону, не може бути адвокатом:

- особа, що має непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за скоєння тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у вигляді позбавлення волі;

- особу, яку визнано судом недієздатною чи обмежено дієздатною;