Розділ «32. Адвокат-захисник у суді»

2. Захисникові було відомо від його підзахисного, що той знав про скоєння злочину і був його співучасником. Він також знав з матеріалів справи, що подільник вирішив відповідати один і не називав керівника як співучасника. Цього було б цілком достатньо, і спроба зайвий раз продемонструвати в суді невинність підзахисного на цьому фоні була не дуже доречною. Усі в суді розуміли, що це не так. Захисникові слід було тихенько сидіти та не зупинятися на цій обставині зайвий раз. Незграбна спроба захисника підкреслити "благородство" свого підзахисного шляхом створення "чорного" фону навколо іншого подільника, який в суді вів себе досить лояльно щодо свого керівника, було неетично та "невдячно". Тому слід було утриматися від бажання обілити свого підзахисного за рахунок іншого підсудного. Як ми знаємо, це закінчилось для захисника та його підсудного не дуже втішно.

Допит підсудного, потерпілого, свідка в судовому засіданні - це завжди неординарна і незмінно важлива подія. Незмінно - тому що все залежить від конкретних обставин кримінальної справи. Рядова справа, де проходить один-два підсудних, що визнають свою провину, відсутні суперечності в їхніх показаннях, немає розбіжностей з потерпілими - це одне. Місія захисника в такій справі досить проста і зводиться до збереження "чистоти юридичної кваліфікації злочину" (коли це вигідно підзахисному) та спрямування зусиль до максимального пом'якшення міри покарання. Тут все ясно і допит підсудного -проста формальність. У всякому разі, багато хто так вважає. Хоча, на нашу думку, захисникові не слід розслаблятися аж до відходу суду в дорадчу кімнату, а іноді і до виголошення вироку судом.

Приклад. Раніше ми вже знайомилися з епізодом, коли група підлітків скоїла дуже складний за "технологією" крадіжку з універмагу. Розкриття злочину відбулося майже випадково. Ум. Мінську було затримано групу підлітків, що заночували в танку - пам'ятнику на одному із центральних майданів міста. Чотири хлопчики і дівчинка розповіли працівникам міліції, що прибули вони до Мінська з м. Донецька на пропозицію дівчинки, адже вона хотіла побачити, де поховано її діда, що звільняв Мінськ від окупантів.

Усе було б дуже просто, якби працівники міліції не помітили на руках підлітків коштовних годинників. На запит мінських міліціонерів із Донецька надійшла інформація про те, що там було вчинено досить складну крадіжку з одного з універмагів міста і що серед крадених цінностей фігурують годинники саме таких марок, що були знайдені в "екскурсантів".

Розслідування гучної справи дуже швидко дало відповідь на запитання, що викликало ледь не паніку в правоохоронців. Вони до останнього моменту були впевнені, що, зважаючи на технічність та "почерк", крадіжка здійснена дуже небезпечними і досвідченими злочинцями.

Спочатку ніхто не повірив підліткам, що крадіжка здійснена саме ними. Але вони охоче і досить докладно розповіли слідчому, як і що вони вчинили, аби не порушити сигналізації, що і скільки взяли. Майже все вкрадене, за винятком роздарованого та тринадцяти одиниць, що числилися вкраденими за актом ревізії, було повернено. Підлітки в один голос стверджували, що годинників, яких бракує за актом ревізії, вони не бачили і не крали. Але акт ревізії - це офіційний документ, і не вірити йому не було підстав.

На численні запитання слідчих, а пізніше і суддів, як вони додумалися до технічного вирішення деяких питань, пов'язаних із сигналізацією, підсудні відповідали, що цікавилися фізикою і технікою, відвідували гуртки і т. ін. Така відповідь усіх задовольняла. Крім адвокатів. Останніх турбувала доля тринадцяти незнайдених коштовних годинників.

Під час судового засідання нічого непередбаченого не відбулося. Підсудні давали стабільні та незмінні показання, і все відбувалося передбачено, за винятком вже згаданої деталі - адвокати усі як один висловлювали недовіру до акта ревізії, припускаючи можливість його фальсифікування з метою присвоєння золотих годинників, зваливши їхнє зникнення на підлітків, яким, звичайно ж, ніхто не повірить.

Після останнього слова підсудних суд пішов у дорадчу кімнату для складання вироку, призначивши його оголошення через дві-три години.

Очікування вироку - це завжди пауза в роботі, що заповнена хвилюванням родичів та близьких підсудних, певною напруженістю серед адвокатів і, звичайно ж, нервозністю самих підсудних. Якраз вони і виглядали не дуже стривожено чи такими хотіли виглядати. Адвокати, крім одного, який вирішив використати паузу для вирішення особистих питань, стояли осторонь і обговорювали різні новини.

Коли до оголошення вироку залишалось вже якихось півгодини, відчинилися двері дорадчої кімнати і, сівши за стіл, суддя оголосив продовження судового засідання.

Суд вирішив повторно допитати як свідка подругу одного з підсудних С. Остання виявилася на місці, і її одразу ж запросили до кафедри свідків. Дівчинка охоче підійшла до кафедри і поклала руки перед собою. І тоді головуючий в судовому засіданні запропонував С. показати судові свій годинник. Дівчина страшенно збентежилась, але підійшла до суддівського столу і поклала туди годинника. Представник універмагу, де була вчинена крадіжка, аж підскочив, впізнавши в годиннику один із тих, яких бракувало за актом ревізії.

На запитання суду, коли і де вона придбала годинник, дівчина нічого не відповіла і, пополотнівши, мовчала. Тоді головуючий підняв підсудного, з яким товаришувала дівчина-свідок і запитав, чи не пояснить він, у який спосіб годинник потрапив до його подруги. Підсудний мовчав. Але коли за справу взявся державний обвинувач, підсудний, на велике здивування своїх подільників, зізнався, що усі тринадцять годинників він прихопив таємно від друзів і приховав цю обставину від них. Один з годинників він подарував подрузі, запевнивши її, що це знахідка.

Як потім з'ясувалося, під час першого допиту подруги підсудного щодо інших обставин погляд одного із засідателів ненароком зупинився на коштовному годиннику на руці неповнолітньої. А вже в дорадчій кімнаті він поділився своєю "знахідкою" з колегами, що, власне, і стало причиною відновлення судового засідання.

Отже, за якісь півгодини в ситуації, коли, здавалось, вже нічого не може змінитись, позиція одного з підсудних різко погіршилась. На жаль, це відбулося за відсутності його захисника, що надалі мало досить неприємні наслідки для останнього.

Резюме: Захисник підсудного С. не надав значення деяким деталям справи і не зумів домогтися від свого підзахисного відвертості. Як наслідок, він не роз'яснив підсудному, що значно розумніше було б самому все розповісти суду про вкрадені годинники, і не зумів запобігти появі в суді знайомої С. з краденим годинником на руці.

У справах складних, з великою кількістю злочинних епізодів та підсудних, коли кожен захищає лише себе за рахунок інших, а захисник того самого іншого прагне не допусти погіршення становища свого підзахисного і не проти того, щоб завдати зустрічного удару, потрібні бездоганне знання матеріалів справи, чітка координація дій захисника та підзахисного, розуміння одне одного з півслова. Водночас не слід забувати, що за всіма перипетіями та пікіровкою захисників спостерігають судді, аудиторія і підсудні. Тому адвокат, якщо це людина високої культури і поваги до власної гільдії, повинен діяти в межах закону і з урахуванням вимог судової етики, тобто, не втрачаючи жодної законної можливості, допомогти своєму підзахисному, і залишатись при цьому джентльменом судової арени.

Для такої співпраці з підзахисним потрібна повна довіра з його боку до адвоката. Це можливо лише тоді, коли адвокат викликає повагу до себе своїми знаннями, досвідом і культурою, носієм якої він повинен бути завжди.

Якщо підзахисний не вірить своєму захиснику, дезінформує його чи інформує не повністю, це може спричинити значні складнощі в роботі і навіть нашкодити їй. Отож захисник-підзахисний - це такий процесуальний тандем, де обов'язково є ведучий (бажано адвокат). "Бажано" тому, що нинішня практика знає немало випадків, коли в ролі підзахисних виступають люди, які володіють величезними багатствами і, при цьому, не обтяжені великим розумом та культурою. Вони вважають: якщо платять великі гроші адвокатові, то він повинен робити те, що йому наказують. На жаль, це реалії сьогодення.

Як поводитися в таких випадках, цілком залежить від адвоката. Якщо адвокат на перше місце ставить свій імідж, а не гроші і при цьому має достатні підстави для такої позиції, то він не дозволить виникнути ситуації, коли ведучим тандему стане підзахисний. Водночас навіть сильний і авторитетний адвокат не стане ігнорувати думку підзахисного, коли вона має певний сенс. У будь-якій ситуації підзахисному вирішувати - погодитися на позицію адвоката чи відмовитись від його послуг. Це одна з гарантій прав підзахисного, що закріплена законом.