Розділ «32. Адвокат-захисник у суді»

Для захисника це завжди важкий випадок, і виходити з такої ситуації доводиться щоразу по-різному. Можна порадити підзахисному розповісти судові всю правду, очистити свою душу і свідомо прийняти заслужену кару. Але така порада більше личить священику, але не адвокатові. Останньому слід дати кваліфіковану юридичну пораду, за яку він певною мірою буде відповідальним. Отже в такому разі, найоптимальнішим варіантом буде копітке роз'яснення підсудному, що його очікує у випадку повного зізнання перед судом, а також нагадування, що в таких ситуаціях, коли підсудний щиро кається у скоєному злочині, суд може врахувати це при призначенні міри покарання. Але це зовсім не означає того, що суд саме так вчинить.

Раніше було наведено приклад, коли обвинувачуваний на досудовому слідстві запитав у захисника, чи візьме до уваги суд при призначенні міри покарання, якщо він відшкодує частину завданого розкраданням державного майна збитку. Захисник, як міг, роз'яснив підзахисному всі нюанси ситуації і залишив вирішення питання на розсуд останнього. Той вирішив частково погасити збиток, наказавши дружині під час побачення у слідчого, що б та внесла в касу підприємства, де він вчинив розкрадання майна, три тисячі карбованців. Але суд не знайшов підстав для пом'якшення міри покарання, а розтлумачив дії підсудного як факт визнання вчинення ним злочину. Через деякий час після вироку в прокуратуру надійшла заява засудженого про те, що адвокат виманив у нього 3 тисячі карбованців. Отже, консультація чи порада захисника повинна мати чіткий та закінчений характер, і він має переконатися, що підзахисний усе правильно зрозумів.

Ще гірше, коли адвокат, не дуже сподіваючись на поблажливість суду, не порадить підзахисному зізнатися та покаятися у скоєному, а суд саме цю обставину назве обтяжливою і розмахнеться на "всю катушку". Знову ж таки, "винним" може виявитися адвокат, що порадив не зізнаватись.

Можливий варіант, коли підзахисний не дуже розуміє наслідки своїх дій у разі повного визнання перед слідчим чи судом своєї провини у скоєнні злочину та повного розкриття обставин і фігурантів.

Це дуже важкий випадок у практиці захисника, адже, не гарантуючи успіху, водночас таїть у собі непередбаченість фіналу. Якщо адвокат ризикне порадити підзахисному не розкриватися перед судом, але суд визнає останнього винним і з урахуванням нещирості перед судом обере завищену міру покарання, засуджений матиме право звинуватити в усьому захисника. Для останнього ж виявитися у ролі підбурювача підзахисного до неправдивих свідчень перед судом і винуватця в усіх бідах засудженого - ситуація далеко не краща.

Отже, випадок справді нелегкий. Тому єдиним розумним кроком у цій ситуації може вважатися лише відверте і зрозуміле роз'яснення підзахисному, що це одне із тих питань, які залишаються у його власній компетенції, та розкриття можливих наслідків кожного з варіантів поведінки. Тобто діяти так, щоб, сумлінно виконавши свій професійний обов'язок, не дати нікому підстав звинуватити себе у будь-яких протиправних чи сумнівно-моральних вчинках.

В одному з попередніх прикладів, йшлося про притягнення до кримінальної відповідальності керівників однієї з шахт за розкрадання державних коштів у великих розмірах.

Для адвоката, що захищав одного із директорів цієї шахти в минулому, загальна перспектива розвитку цієї справи була більш ніж зрозуміла. Брата найвищого партійного чиновника області в тюрму за будь-яких обставин не посадять - сталінські часи, коли ніхто не був застрахований від арешту, минули. Однак витягнути з-під карального меча лише одного родича, а інших за ті ж дії засудити було б дуже ризиковано - вони б не мовчали. Отже, доведеться спускати на гальмах всю справу або призначити "цапами-відбувайлами" головного бухгалтера та касира. Зважаючи на поводження слідчих, що переймалися цією справою, саме до цього і йшло.

Підзахисний Ф., головний інженер тресту, був справжнім фахівцем своєї справи, сильним керівником, але зовсім не тямив у партійній кухні. Він розповів адвокатові, що гроші, які були визнані викраденими, пішли в трест, і називав кому конкретно, а далі - у вугільний комбінат на якісь потреби. Тоді це практикувалось. Кожен начальник шахти, головний інженер, начальник дільниці, гірничий майстер розпоряджалися власним грошовим фондом для відзначення кращих працівників. Насправді ж ці фонди, на які витрачались величезні кошти, розкрадались керівництвом усіх рангів.

Кілька разів на тиждень директору телефонували прямим телефоном "згори" і керівний голос сповіщав: завтра до нас приїздить польська (чеська, німецька, турецька) делегація. Потрібні гроші, тисячі три (чотири, п'ять, шість), придумай що-небудь. Не дуже замислюючись, директор викликав головного бухгалтера і давав команду підготувати на завтра названу суму і відправити у трест.

Технічно процедура була відпрацьована примітивно-ідеально. Із десятка "довірених" осіб (сторож, прибиральниця, вантажник) викликалось трое-четверо осіб, які писали заяву з проханням надати матеріальну допомогу у зв'язку з... Із заявами головний бухгалтер йшов до директора, який підписував усі заяви на задану суму грошей. Потім бухгалтерія виписувала витратні чеки, і "прохачі" отримували в касі гроші, які тут же і залишали касирові, отримавши п'ятірку за послугу. Після чого директор з головним бухгалтером та касиром скріпляли підписами згадані чеки, а акуратно законвертовані гроші відправлялися вищому керівництву. Це було майже легалізоване джерело розкрадання державних коштів, які тисячами струмків зливались у широкий потік мільйонів карбованців, що підвищували собівартість і без того дуже дорогого донбаського вугілля. Але нікого це не торкалося і не турбувало - все було державне, а відтак нічийне.

Періодично виникали кримінальні справи на кшталт цієї, декілька людей вирушали на довгі роки в табори, але нічого не змінювалось. Так було і цього разу. Не був винятком у цій заведеній машині і підзахисний адвоката Ф. Під час розслідування справи обласною прокуратурою він постійно штурмував захисника єдиним запитанням: чи не слід заявити слідчим, кому він віддавав гроші, вилучення яких з каси він постійно санкціонував своїм підписом. Адвокатові потрібно було щось відповідати. Порадити не розкривати поки що головних фігурантів, котрим відправлялись гроші, було не дуже розумним кроком.

По-перше, заявити про передачу грошей керівникам вищого рівня було рівнозначним зізнатися у своїй співучасті у навмисному викраденні їх у держави. По-друге, передачу грошей потрібно було доводити якимись фактами та доказами, а це означало протиставити себе могутній верхівці, яку паплюжити ніхто не дозволить. І тоді... їм залишиться одне-єдине - всю провину звалити на автора цієї заяви. Тобто порада підзахисному назвати істинних користувачів крадених грошей була кроком ризиковим і небезпечним.

З іншого боку, відмова від такого кроку таїла в собі не меншу небезпеку в тому разі, коли верхівка, скориставшись мовчанням І., у найвідповідальніший момент відречеться від нього, кинувши його напризволяще. Такий варіант був можливий. Водночас захисник із власного досвіду знав, що: а) засадити директора шахти - це одне, а засадити головного інженера вугільного тресту - це інше, це вже удар по власному іміджу По-друге, показання двох (арештованого директора і теперішнього головного інженера) про передачу грошей "вгору" - це вже система, до якої доведеться прислухатись суду. А покази директора - родича секретаря обкому плюс покази того ж головного інженера про те, що грошей не крали і нікому не давали, -зовсім інша справа. Отже, верхівці краще зберегти І. в лавах своїх прибічників. З останніх міркувань підзахисному не слід поспішати з розкриттям усіх карт перед слідством та судом. Ризикова, але цілком ймовірна схема.

Коли вже під час розгляду справи в суді при черговому сплеску емоцій, що спонтанно виникали на ґрунті нервового розладу, підсудний кинувся дорікати адвокатові, що той не дає йому змоги розповісти усе судові, останній запитав у нього: "Ви коли-небудь думали над тим, чому ви досі ще не під вартою, хоча вас звинувачують у вчиненні дуже важкого злочину?" (На період його директорства випадало розкрадань на 40 з чимось тисяч рублів). Підзахисний довго думав і відповів, що, мабуть, тому, що він потрібен на виробництві. "А директор, якого взяли під варту, не потрібен на виробництві?" - запитав захисник. "Мабуть, теж потрібен", - сам же і відповів на своє запитання. Так ось вас тому і не взяли під варту, що ви ні на кого і нічого не показуєте ні слідчим, ні судові. Як тільки ви зміните свою позицію, ви негайно опинитеся за фатами. Здається, тільки після цієї розмови І. все зрозумів і припинив істерики.

Судове засідання наближалося до кінця, і вже виконувалися останні формальності, коли саме в цей час підзахисний пошепки повідомив своєму адвокатові про те, що завтра судового засідання не буде, а буде оголошено перерву на один день. "На якій підставі?" - здивувався такій поінформованості підсудного адвокат. "На завтра призначено бюро обкому партії і мене туди викликали", - відповів підзахисний.

Усе стало на свої місця. Якщо бюро обмежиться тільки доганою, ніякий суд не ризикне посадити комуніста, якого не виключено з партії. Це був закон того часу. А якщо б його збиралися виганяти з партії, то зробили б усе вже давно, як це і вчинили з обвинувачуваним директором шахти.

Бюро обкому КПРС винесло І. сувору догану з занесенням до облікової картки і, звільнивши його з посади головного інженера тресту, перевело його головним інженером на одну із шахт району.

Суд визнав його винним у недбалому ставленні до службових обов'язків при підписанні заяв на грошову допомогу та витратних ордерів на отримання грошей у сумі, що інкримінувалася останньому як розкрадання в особливо великих розмірах. Юридичну кваліфікацію зі ст. 84 ч. З Кримінального кодексу було змінено на ст. 167 КК, а покарання у 2 роки позбавлення волі умовно. Винними в усьому виявились головний бухгалтер та касир, жінка яка підневільно виконувала накази своїх керівників.

Адвокат, беручи до уваги звички партійних босів, розумів, що як тільки підзахисний змінить позицію і скаже правду, куди ділись крадені гроші, його тут же візьмуть під варту, і більше він додому не повернеться. Тому не порадив підзахисному змінювати свою позицію. Останній послухав адвоката.