Тенденція перша:
• а) відношення людини до світу її суспільного буття вирізняє відношення людини до соціуму і характеризується як певне творіння людиною самої себе, втілення себе у цьому світі, і в цьому смислі – в домінуванні людини;
• б) людина виступає не стільки як творець суспільства, не стільки як субстанція, яка втілюється в суспільстві, а, отже, яка в певній мірі втримує існування і функціонування суспільства в цьому смислі, тобто підпорядковується його потребам і законам, а тому й виступає як сила, в певному відношенні підпорядковуюча суспільству;
• в) людина виступає як творець свого соціомікросвіту повсякденності і в той же час як слуга, і як раб, що підкорюється тиранії.
В результаті дії цих трьох тенденцій відношення людини до світу суспільного буття, формується певна тріада: людина в рамках першої сукупності відносин домінує над світом; в рамках другої – підкорюється йому; в рамках третьої – проявляється своєрідний синтез – творіння людиною світу і залежності від нього, підкорення йому. Всі ці три групи взаємозалежностей відносин проявляються разом, одночасно і є нерозривними один від одного, вони складають єдину тенденцію, в основі якої закон заперечення. В контексті цієї різноманітності відносин і формується момент цілісного відношення людини до світу його суспільного буття, а ця цілісність є нерозривною і робить нерозривною зв'язок всіх складових. Людина одночасно і панує над світом свого суспільного буття, і підпорядковується йому, тому розірвати цю суперечливість людських відносин в принципі неможливо.
Тенденція друга: вона може бути охарактеризована як тенденція виокремлення феномена людського. Так, на першому рівні взаємовідносин людське начало в абстрактно-субстанціальному смислі представлено слабо, розчинено у всезагальній субстанціальності людини. У другій системі взаємовідносин воно виявляється більш виразно, проявляється більш виразно у масово-функціональному бутті, в його редуцьованості до соціальності, в його обслуговуючій ролі. Проте, на третьому рівні взаємовідносин людське розкривається найбільш наглядно, в його безпосередньо-чистому вигляді, що свідчить про те, що людське на різних рівнях взаємовідносин проявляється різними гранями, які нерозривно пов'язані між собою і створюють одну цілісність і обміну і розподілу суспільно-значимої праці, через стани втрати суб'єктивності, появи почуттів самостійності і пригніченості
Людина по відношенню до світу виступає як цілісний і багатогранний суб'єкт, багатовимірність якої є надзвичайно складною проблемою. Методологічний аналіз рівнів людини дозволяє відобразити складність цієї багатогранності, багатство відмінностей, навіть суперечностей підходів до аналізу людини як складної соціальної істоти, незважаючи на велику різноманітність підходів до людини. Багатовимірність людини має велику кількість вимірів індивіда, так як людина має космічний, фізичний, біологічний, соціальний, психологічний, культурний компонент. Людина – історична і творча істота, яка в процесі перетворюючої діяльності перетворює природу, суспільство, самого себе, розвиваючи свої фізичні і духовні потенції. Творча, перетворююча діяльність людини свідчить про систему вищої складності, багатовимірну систему. В цілому, багатовимірна людина – це така людина, яка володіє творчим мисленням і намагається самореалізувати себе як особистість.
Сучасний соціальний простір у глобальному масштабі в певних тенденціях стає згубною для особистості, для гуманізму, духовних цінностей, наративною структурою, гіперреальністю, тому що містить у собі таку ж саму безособову частку “man”, яка так само міститься у “людях”, або у одиничній особі, якщо вона підкорюється стереотипам життя у повсякденності. Саме тому сучасна людина стала вже не метою, а засобом для досягнення (владними – формальними і неформальними – структурами) будь-яких цілей (політичних, ідеологічних, економічних). Розмаїття філософських інтерпретацій теми самості та соціального простору демонструють окремі філософські концепції, які не об'єднано в єдиний напрямок. До цього часу не актуалізована релевантність поняття самості в структурі філософського знання.
Причина мінімізації людського фактору, гуманістичних цінностей в сучасній соціальній структурі полягає у відсутності цілісної самості, яка набула онтологічного статусу, і звідси виникає ситуація маніпулятивності, схильності до впливу з боку різноманітних технологій, що діють на психіку людини. Звідки взялась ця маніпулятивність, піддатливість людського “Я” різноманітними чужорідними впливами?
Свідомість сучасної людини знаходиться в дискретному стані, що характерний як для архаїчних культур, так і для аналогічної колажної, фрагментованої свідомості у сучасному соціальному просторі. Дискретність свідомості базується на захопленості людини сучасними технологіями, які активують цю фрагментовність (комп'ютери, кіно, реклама). Цей стан близький до поняття роздвоєння свідомості, коли права рука не знає, що робить ліва. Саме це “незнання” є тим зазором, через яке здійснюється маніпуляція людською свідомістю, коли людина безвольова, невільна і мов би хвороблива, але при цьому соціально адаптована. Цей стан стійкий і його не можливо розпізнати, тому що людина при цьому є соціально інтегрованою і соціально структурованою – це процес з двобічним рухом. Психологи і соціологи описують даний стан як нарцисичний, причому нарцисизм провокується самою соціальною структурою, як механізм підтримки власної структури за рахунок інтеграції розщепленого нарцисичного суб'єкту, що втратив вищі буттєві цінності і потреби.
Таким чином, сучасна соціальна система за допомогою невидимих технологій, маніпуляцій створює нові, штучні типи особистості і розлади одночасно: людина-сенсатор, синтетичний нарцисизм, редукований до соціальної функції класу “білих комірців” – і симулятивне суспільство наповнюється людьми-симулякрами. З іншого боку, в ситуації соціальної взаємодії з цілісними, само- актуалізованими особистостями, чия самість самоорганізована згідно онтологічній тріаді Аристотеля, взагалі не йдеться про вплив подібних технологій, тому що створено свій модус буття, а також свій соціальний успіх. За умови актуалізації цього цілісного психічного пласту відбувається стабілізація свідомості (в психоаналізі), а при більш глибокій праці зі свідомістю – його онтологічна вкоріненість, а отже, постійна апеляція до глибинного шару самості дає володіння своєю трансцендентністю, і, як наслідок, особистісну свободу.
Все це робить особливо гострим питання специфіки взаємодії філософських і релігійних уявлень про унікальну сутність людини в різних дисциплінах: соціальній, філософській, психологічній, релігійній та інших. Своє вираження ця взаємодія знайшла в понятті самості як цілісному стані свідомості, унікальності людини та її онтологічному статусі одночасно. Усвідомлення цього досвіду створює можливість повернення людини до витоків свого Я, до своєї самості, що дозволяє зберегти, чи повернути, здоров'я хворому бюрократичному симулятивному соціуму, а також, завдяки здобутому в ході онто-антропологічної інтеграції ейдетичному знанню життєвого світу і соціального простору в тому числі, створити свій модус соціального буття. Таких людей ми називаємо не добре адаптованими, а таких, що самореалізуються і тому стають соціально успішними. Інша причина, що робить дану тему актуальною, стосується відсутності у науці концепції самості у всьому цілісно-поліваріативному багатстві її проявів. На сьогодні існує декілька розумінь поняття самість, але не систематизованих. В філософській науці немає жодного більш-менш стійкого визначення терміну самість, більш того, відбувається постійна диференціація і дисоціація значень, що визначаються цим терміном. При цьому, на наш погляд, це поняття зберігає свою актуальність, своє самостійне значення, та має евристичний науковий потенціал, який є затребуваним в життєвому світі, на соціальному рівні.
Людина в динаміці віртуально-комунікаційного простору
У сучасному світі людина приймає участь у великій кількості комунікацій одночасно. Велика роль у цьому процесі належить розвитку інформації, упровадження якої у повсякденність породжує нові форми реальності. Віртуальна реальність як форма предметно-соціальної симуляції відтворює умови, які є близькими до об'єктивної реальності, за допомогою яких, з однієї сторони, можливе виконання деяких дій поза предметною дійсністю, а, з іншої, – переживання у реальності відчуттів, недосяжних для повсякденного життя. Основоположник віртуалістики Н. Носов виділяв чотири специфічних атрибути віртуальної реальності - актуальність, інтерактивність, автономність, переміщення. Віртуалізація розуміється як переміщення основних видів діяльності людини з соціального простору у віртуальний. У першу чергу це переміщення стосується інформаційної і комунікативної активності, яка масово переноситься у режим он-лайн. ЗМІ та інтерактивні технології створюють комунікативну систему, у якій реальність переноситься у штучний світ, світ віртуальних образів, які стають не просто засобами передачі інформації, а виступають певним специфічним досвідом людини. Якщо людина епохи модерну сприймала соціальну реальність як природну даність, у якій необхідно було існувати, то людина епохи постмодерну, усвідомлюючи штучність віртуального середовища, все більше починає сприймати різні артефакти віртуального середовища як можливі альтернативи соціальному середовищу.
Ще з часів І. Канта питання про простір розкривається у контексті апріорності його виникнення у свідомості людини, так як цей простір розглядався умовою можливості існування людини. Існування віртуального простору свідчить про поліонтичність буття. Тому базова ідея віртуального світогляду – поліонтизм, який передбачає аналіз психіки людини як сукупності різноманітних реальностей, які не зводяться одна до одної. Під віртуальністю розуміється ефемерний світ, який вибудовується згідно логіки об'єктивного світу з невеликими змінами, в результаті чого віртуальна екзистенція виступає як паралель існуючої. Об'єднуючи принципи дійсного світу і результати людської творчості, людина починає змінювати те, що, згідно своєму онтологічному статусу, не підлягає наявному впливу людини. Комп'ютерна віртуальна реальність з'являється як результат не тільки розвитку інформаційних технологій, але й виступає соціальною необхідністю, що дозволяє людині урізноманітнювати мультиінтерпретації повсякденності у відповідності зі своїми бажаннями. Важлива особливість цього процесу – інтерактивність, участь споживача у віртуальному континуумі, завдяки чому людина виступає як форма масової творчості, як своєрідний перфоманс, учасником якого може стати будь-який бажаючий.
Комп'ютерна віртуальна реальність розглядається як альтернативна сфера буття, більш приваблива, ніж об'єктивна реальність, яка породжує нові форми ескапізму, психологічної залежності індивіда від віртуального світу та нові форми “абсолютно-віртуа льного духу”. У цьому смислі нам корисними стають праці Г.В.Ф.Гегеля. Дослідження доробків Г.В.Ф. Гегеля про ідею Абсолютного Духу дозволяють тлумачити віртуальну реальність у тому смислі, що абсолютний дух є першопричиною всього оточуючого світу, який володіє самосвідомістю і здатністю щось творити. Абсолютний дух у процесі діалектичного відчуження проявляє себе у вигляді оточуючого світу, природи і людини. Потім, після зняття всіх протиріч, у результаті розвитку мислення і діяльності людини, закономірне протікання діалектичного розвитку повертає його до самого себе, але вже в обновленому вигляді. Конкретно це може означати інтерпретацію гегелівської категорії абсолютного духу в аспекті філософії віртуальної реальності. Гегелівський абсолютний дух може бути інтерпретований в якості константної реальності, яка породжує у процесі діалектичного відчуження світ предметної дійсності як віртуальну реальність.
Віртуальна реальність як домінанта другої природи – це соціокультурний феномен, що виходить за межі сучасності і комп'ютерної термінології. Віртуальна реальність – це сукупність всіх реальностей: тілесності, свідомості, волі, внутрішніх якостей людини, кожна з яких має подвійну природу існування – константну і віртуальну. Тому сучасна філософія представляє сучасну людину як реальну і віртуальну, реальний та ідеалізований конструкт. Це свідчить про те, що на зміну природничо-наукової чи механістичної онтології, яка умовно називається ньютонівською, приходить комунікативно-семантична чи дискурсивна онтологія, центром якої являється людина як “автономний симулякр”, різні спільноти і соціальні світи. Згідно нової парадигми пізнання світу, останній як принципово поліонтичний, існує одночасно в рамках єдиного гіпертекста, який конструюється тим же принципом, згідно якого конструюється дискурс. Віртуальна реальність має голографічну природу, у якій одночасно поєднуються зовнішня структура дискурсу (комунікативні модифікації та їх прояви – смайлики, картинки, сленги), та внутрішня його структура (смисли, що лежать в основі спілкування). Голографічність цієї реальності проявляється в тому, що вона здається на перший погляд одновимірною для того, хто не розпізнає приховані в ній смисли, і, навпаки, є багатовимірною, так як здатна генерувати креативну інформацію і взаємовплив зовнішнього і внутрішнього середовища у свідомості учасників, втягнутих у дану реальність. Ця властивість віртуальної реальності дозволяє людині відтворювати засобами інформмоделей власний образ предметної реальності, наділеної особистісними смислами. Отже, віртуальна реальність есплікується як штучно репродукована сфера-континуум, у якій індивід може трансформуватися, вступаючи у комунікацію з собі подібними і виступаючи у багатьох ролях – реципієнта і читача, співавтора і споглядача, конституюючи новаційно-еволюційну матрицю ментальних структур-моделей свідомості і позасвідомості, формуючи свій реальний і віртуальний світ. Тому, людина в динаміці віртуально-комунікаційного простору може модифікувати свою екзистенцію і своє буття.
Людиноцентризм як антропологічна парадигма євроінтеграційної політики
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток» автора Соснін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ VIII. ФОРМУВАННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА, ЛЮДИНИ І ЛЮДИНИ, ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ В МІЖНАРОДНИХ СИСТЕМАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ“ на сторінці 4. Приємного читання.
