Формування людиноцентричної політики гуманістичного європейського менеджменту в контексті глобального розвитку

Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток

Формування людиноцентричної політики гуманістичного європейського менеджменту в контексті глобалізації повинно бути спрямовано на реалізацію його головного призначення – створення та підтримки сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку людини, її самореалізації, захисту прав, надання мешканцям територіальних громад якісних і доступних послуг сталого розвитку. Таким чином, людиноцентризм – це теоретике – світоглядний спосіб, що поєднує вчення про людину як визначальну мету і вищу цінність суспільства; осмислення всезагального. Людиноцентрична спрямованість суспільства - це нове теоретико-світоглядне узагальнення традицій вселюдських цінностей, на основі яких формується вся система політики, культури, економіки, мислення, життєдіяльності соціальної організації; відбувається регуляція суспільних відносин, які сприяють досягненню у суспільстві стабільності, порядку, злагоди шляхом гуманізації відносин між різними суб'єктами політики. Об'єктивно суспільство зацікавлене в тому, щоб у ньому зберігався баланс політичних сил між соціальними і національними групами; відносини між законодавчою, виконавчою і судовою владою сприяли гармонізації відносин на основі врахування інтересів усіх соціальних верств населення. Врегулювання цих відносин має здійснюватися цивілізованою владою, яка регулює суспільні відносини, проявом конструктивної активності усіх політичних сил, щоб знайти ті оптимальні шляхи подальшого удосконалення суспільства, реалізації проблем людського буття на людиноцентричній основі. Становленню цивілізованого політичного і соціального буття повинна сприяти демократична політична культура і свідомість як відкрита парадигма суспільства, вираженням якої є толерантна гуманістична ідеологія, спрямована на подолання розколу духу української нації та її напряму до інтеграції. Гуманізація суспільства створює більш сприятливі умови для життєдіяльності людини і суспільства, виступає формою організації державної влади, сприяє оптимізації формування автономного самовизначення особистості.

В умовах нової суспільної ситуації людиноцентризм – це дотримання закону на всіх рівнях – від простої людини до Президента і окремого політика, розуміння політики як пошуку істини, що пов'язується з розробкою певного кола регулятивних гуманістично-формуючих ідей і принципів. Людиноцентрична парадигма політики – це здійснення влади з дозволу тих, “ким керують”; це утвердження гуманізму у всіх сферах суспільно-політичного буття, що становить соціоінтегративний чинник у становленні політичного організму країни як єдиного соціального цілого, як відмічає В. П. Бех. Адже, державне управління – це сама динамічна сфера суспільного буття, яка впливає на людину; найголовніша сфера діяльності, від якої залежить доля людського існування. На думку М. Вебера, політика – це “упорядкування і улаштування державної влади”; це, перш за все, “мистецтво задовольняти потреби і інтереси людей”; це мистецтво управління державою. В європейському цивілізованому контексті політика – це арена соціальної справедливості, контроль за законним використанням влади та урегулювання конфліктів; поновлення власне людського існування і культури як такої. Складність в реалізації політики заключається в тому, що її суб'єктами виступають різноманітні політичні і соціальні сили: політичні партії, суспільні організації і рухи, окремі індивіди. Існує безліч сфер політики: внутрішня і зовнішня, економічна, соціальна, екологічна, національна, демократична, демографічна, культурна, науково-технічна, аграрна, інвестиційна, що поєднують політику і економіку, соціальну структуру суспільства, які по-новому сьогодні диференціюються і стратифікуюються. Залежно від соціальної структури суспільства формуються політичні сили і рухи, які детермінуються внутрішніми відносинами, спонукальними мотивами поведінки політичної еліти, сутнісними детермінантами політики виступають не тільки економічні інтереси.

В сучасному суспільстві політика стає більш автономною сферою, а “управління економікою, або демократичне планування стають незалежними від капіталізму” (Д. Белл). Для України, як і для інших посткомуністичних країн, особливо гостро стоїть проблема формування нових структур влади на демократичних (людиноцентричних) засадах, забезпечення не формальної, а реальної демократії. Найважливішим засобом запобігання тоталітаризму є децентралізація влади, на основі розвинутого демократичного самоврядування. Сутнісна “матерія” людиноцентризму у її європейському вираженні направляється на забезпечення прав людини і вона тим ефективніша, чим вищий її авторитет і чим більшими моральними можливостями вона володіє. Цивілізація ХХ-ХХІ століття з її великим технічним прогресом створила можливості для реалізації проектів справжнього людиноцентризму, але разом з тим спричинила поглиблення дії кризових чинників, які тотально загрожують людству. Внаслідок цього людство стоїть перед вибором, вирішальна роль у якому належить політиці людиноцентризму, гуманістичним цінностям, процесам духовного самовизначення людини.

Безперечно, що людиноцентризм політики – це вираз цілісності людського духу, що долає роздвоєння свідомості і духу, постає суттєвим моментом культури почуттів. Людиноцентризм політики поєднує вчення про людину як визначальну мету і вищу цінність демократичного суспільства; визначає уточнення принципів розуміння сутності людини і світу, її буття, відмову від уявлень про людину лише як “агента соціальних змін”, “елементарного продукту суспільних відносин”. Його істотною рисою є відродження “ренесансного” розуміння людини як вільної істоти, самореалізації її сутнісних сил, злитої зі світом природи, повернутої до власного тілесного і духовного розвитку “олюднення” суспільних відносин. Ідея людиноцентризму – це людський вимір економіки і політики, екологічної етики, моралі ненасильства; діалогу та толерантності як імперативу людських відносин, “позитивного екзистенціалізму”, “соціального прагматизму”, орієнтація на реальні проблеми і турботи людини. Істотна особливість політики людиноцентризму полягає в тому, що він поєднує індивідуальні та групові, колективні, соціальні, національні та загальноцивілізаційні інтереси. Відправною точкою людиноцентризму є ствердження гідності особи, її свободи ідеалів, соціальної справедливості. В основі політики людиноцентризму є погляд на історію, в центрі якої людський вимір її розгортання. Зміст історії визначається зусиллями творчої людської індивідуальності, справжньої самореалізації її сутнісних сил. Відповідно до цього обґрунтовується погляд, за яким масштаб історичного значення людини вимірюється не “шляхетністю”, давністю роду чи титулами, а власною гідністю, талантом, розумом, здібностями. Людиноцентризм виходить з того, що резерви розвитку економіки, політики, культури слід шукати в самій людині, розвитку її свідомості і духовного капіталу. Без розвитку людського капіталу подальший розвиток і удосконалення суспільства стають неможливими. Найважливішим ресурсом людиноцентризму постає інтенсифікація людського капіталу і людської екзистенції. Людиноцентризм виступає умовою збереження людських, природних, соціальних, політичних ресурсів. В своїх змістовних характеристиках концепція людиноцентризму включає теоретико-концептуальне обґрунтування “типових” завдань гуманізації політики, економіки, екології, соціальної політики, науки, освіти, культури. Державне управління буде прогресувати тоді, коли людиноцентризм як світоглядна (регулятивна) ідея і принцип сучасної політики буде задіяний в соціальній, політичній, економічній організації суспільства і не обернеться створенням чергової політичної утопії. Людиноцентризм – це програма подолання кризової свідомості і кризового стану культури. Розкриття змісту людиноцентризму потребує врахування потенціальної можливості розвитку буття людини в свободі і через свободу, відмови від диктату Абсолюту, орієнтації на гуманістичні цінності, вміння користуватися свободами і жити в умовах громадянського суспільства в свободі і через свободу.

Людиноцентризм як антропологічна засада державного управління – це сукупність ідей, в основі яких лежить упевненість і переконаність про високі європейські ідеали і цінності – призначення людини, цінності особистості, її права на свободу; надання політиці людської направленості, використання її в інтересах особистості і всього суспільства в цілому; онтологічні умови становлення людини в політиці, розглянутої з боку цілепокладання, творчості, само- становлення. Людиноцентризм у державному управління як його антропологічна засада сприяє узагальненню конструктивних принципів організації людського буття, де за традицією усвідомлюється доля людського буття і існування. Людиноцентризм у державному управлінні сприяє становленню нової культури і в ній індивіда, тих умов, за яких вона може “зняти” свою попередню форму тоталітарно-авторитарного мислення і органічно перейти до цивілізованої політичної діяльності. Людиноцентризм державного управління повинен “зняти” попередні форми політичної дяльності шляхом повернення реальному процесу життєдіяльності тих ідеалів, які вироблялись протягом всієї історії розвитку суспільства, захищаючи особистість від згубного впливу на неї нелюдського середовища, сприяючи саморозвитку особистості, самодіяльності і самореалізації. Людиноцентризм у державному управлінні – це створення таких умов, за яких людина набуває екзистенційного значення. Людиноцентризм актуалізує культ людини, намагається “прочитати” людське буття як таке, що сприяє виробленню нових, адекватних цивілізованому підходу варіантів осягнення людини, що вимагає перегляду установлених поглядів на політику, подоланню тоталітарно-автократичних за своєю суттю поглядів. І доти, поки політика неспроможна поставити в центр своїх інтересів людину, вона не здатна буде вирішувати кардинальні і складні проблеми, підтримувати активність соціального суб'єкта на рівні достатньому його життєдіяльності. Саме через людиноцентризм у політиці, сенс якого визначається проблематикою людини, людиноцентричні засади державного управління пов'язуються: з онтологією (буття); етикою (моральними підвалинами в суспільстві); аксіологією (духовними цінностями в політиці); антропологією (людиною).

В умовах трансформації суспільно-політичних відносин існує реальна потреба пошуку реальних важелів задля подолання підходів до людини як “гвинтика” чи “фактора” суспільства. Людина – оскільки вона особистість – може піднятися над собою як живою істотою, і виходячи з себе, з своєї свідомості і самосвідомості, змінити обставини, зробити їх гуманістичними. Нова парадигма людиноцентризму допомагає виявити цілісну систему закономірностей руху свідомості до її європейського волевиявлення, подолання паралічу масової свідомості, руйнації моральних підвалин в суспільстві. Універсальні характеристики людиноцентризму державного управління виходять з того, що в нових умовах становлення правової держави і громадянського суспільства по-новому постає і сама проблема людини, яка акцентує увагу на самовиявленні людського в людині, подоланні деструктивних явищ в суспільстві та розірваності свідомості і буття. Нова парадигма людиноцентризму виходить з того, що людина прагне до того, щоб зрозуміти саму себе, і згідно з своїм внутрішнім світом, творити свою індивідуальність, повноту і цілісність особи, але для цього потрібно, щоб соціально-політичні умови були не розірваними, а тотожними людині.

Перед державним управлінням постають виклики, які потребують ефективного реагування: 1) економічна неспроможність переважної більшості територіальних громад здійснювати делеговані їм повноваження і бути відповідальними перед своїм населенням; 2) недостатність ресурсів у бюджетах розвитку для інвестицій в інфраструктуру міста, села, області, регіону. Важливим спрямуванням європейської політики держави повинен стати курс на якісне оновлення всього гуманітарного розвитку українського суспільства – у найширшому її розумінні. Необхідність цього повязана з її консерватизмом, відчутною невідповідністю новітнім процесам і явищам у світоглядному, ідейному, освітньому, культурному, інформаційному виявленні глобалізованого світу, недостатньою пристосованістю до вимог і стандартів сучасного динамічного розвитку. Зазначені негативні риси обумовлюють труднощі у справі повноцінної інтеграції України до світового співтовариства, певну неспроможність своєчасно і адекватно давати відповіді на виклики сучасного кризового розвитку, успішно користуватися позитивними можливостями, що їх створює глобалізація, і протистояти їх негативним тенденціям. Державі належить провідна роль у розвитку гуманістичного розвитку як основи людиноцентризму, тому державна гуманітарна компонента антропологічного розвитку людиноцентризму потребує оздоровлення, модернізації і систематизації, що передбачає вирішення ряду проблем, які є наслідком довготривалих суперечливих соціокультурних процесів. Реалізація цих пріоритетів неможлива поза контекстом розвинутого громадянського суспільства, формування “суспільства знань”, культурної і політичної консолідації нації. Національні пріоритети людиноцентричної політики державного управління мають бути зорієнтовані на формування сучасної середовищепроможної нації, позбавленої замкнутості і консерватизму, готової до осмисленого і критичного освоєння всього нового, відкритої до діалогу і співробітництва зі світом.

Людиноцентризм як антропологічна парадигма євроінтеграційної політики та входження України до глобалізаційних процесів інтеграції повинна виходити з пріоритетів: 1) гармонійного поєднання інтересів людини і суспільства, орієнтації на збалансований розвиток суспільства, всіх механізмів суспільного відтворення та всебічний розвиток особистості; 2) реального плюралізму всіх форм власності; 3) широких можливостей для прояву господарської ініціативи індивідів та об'єднань; 4) підпорядкування держави громадянському суспільству; 5) відсутності монополії на знання, свободу вибору; 6) створення нових місць у суспільній системі для здійснення індивідом активної соціальної діяльності; 7) наявності дієвих механізмів компромісного розв'язання суспільних конфліктів. Йдеться, передусім, про розвиток нових суспільних, політичних і економічних відносин, становлення в них особистості, в яких людина подається як гранична форма реалізації ідей громадянського суспільства, можливості самореалізуватися в мінливому і суперечному суспільному бутті, культивувати іманентні духовному світу людини цінності. Людиноцентризм політики забезпечується складним комплексом внутрішньої самосвідомості, всією системою політичного і морального впливу, правовими засобами, стимулювання належної поведінки всіх суб'єктів політичних і соціальних відносин. Людиноцентризм державного управління повинен сприяти формуванню таких політичних відносин, які були б гідними цілісної особистості, для якої політика – це спосіб людського існування. Людиноцентризм покладається на такі принципи, як чесність, достойність, моральність, гідність.

Людиноцентризм як антропологічна основа європейського суспільства акцентує увагу на тому, що людина не є тільки “економічною і політичною клітинкою”, а соціокультурним феноменом, який вбирає в себе раціональне, творче, духовне, емоційно-вольове, національно-психологічне, культурно-історичне. Людиноцентризм державного управління детермінує становлення такого соціуму, на прапорі якого була 6 людина та її високе соціальне призначення, її добробут, високі духовні і моральні цінності. Адже, не існує іншого способу зробити державне управління дійсно гуманним і людським, крім поєднання його з мораллю і людиною. Лише за таких умов людина не буде відчуженою від політики і влади, не буде “губитись в механізмах державного управління”, а цивілізовані відносини допоможуть людині знайти і реалізувати себе, подолати розірваність духу, розкрити свої суттєві сили, вивільнитися від відчужених і розірваних відносин суспільного буття. Людиноцентризм як антропологічна основа управління сприяє тому, щоб правові, політичні, соціальні, економічні інститути були зорієнтовані на індивіда. Людиноцентризм яскраво узагальнює процеси переходу родового, загальнолюдського, гуманістичного в людську детермінованість, функціонування всезагального як індивідуального і навпаки. В центрі людського виміру державного управління принцип “людина як міра всіх речей”, на якому наголошував ще античний мислитель Протагор. Проблема людино- вимірного спрямування політики формується як теоретико-світоглядне узагальнення положень зарубіжної і вітчизняної думки, яка йде в руслі поглядів на людину як творчу і розумну істоту, розробкою такого політичного ідеалу суспільства, в центрі якого людина, її права і свободи, культивування духовності, подолання правового нігілізму, її високого призначення. Осьовий принцип людиноцентризму політики – це законність, правова держава і розвиток громадянського суспільства. Вектор людиноцентризму виходить з рефлексії, націленої на те, що людина повинна шукати досконалість в індивідуальному бутті, вона сама повинна себе зробити тим, ким вона є, пізнати свою індивідуальність, створити світ свого буття за законами краси. Людському виміру державного управління сприяє культура як царина символічних форм, способів життя, досягнення досконалості буття. Культура є корелятом певних суспільно-політичних відносин, які детерміновані свободою і відповідальністю, яка виходить з того, що основним принципом є самореалізація “Я”, свого самовизначення і самоздійснення. Саме культура детермінує особистість, яка повинна постійно створювати себе, своє буття і свою сутність у процесі культурного уречевлення, звеличуючись до родової істоти. Людина націлена на іманентні своїй суті умови, подолання сурогатів своєї діяльності, виявлення ідентифікації і реалізації своєї активності. Криза ідентичності долається тоді, коли людина поборює відчуження і уречевлення, повертається сама до себе, стає дієздатною.

Державне управління XXI ст. у європейському вимірі – це перехід до цивілізованих умов життєдіяльності, нового способу життєдіяльності і соціальної організації суспільства, нового типу усвідомлення своєї особистості. В центрі людиноцентричної політики XXI ст. – людина, рівень її життя, що ставить політику у прямий зв'язок з буттєвими, а значить, екзистенційними вимірами. Якщо процесу тотожності мислення і буття буде сприяти вся сукупність соціально-політичних відносин, то буде розвиватися і накопичуватися людський, а отже, гуманістичний потенціал. В умовах трансформації економіки і з підвищенням ролі новітніх технологій у виробництві освіта є необхідною умовою та основним засобом перетворення людського потенціалу в якісний людський капітал. Освіта, що відповідає потребам суспільства та ринку праці, відіграє потужну роль у людиноцентричному розвитку, оскільки дозволяє сформувати у кожної людини здатність швидко адаптуватися до сучасних соціально-економічних реалій та забезпечувати належну якість життя. 1. Для реалізації всіх завдань концепції людиноцентризму як антропологічної основи європейського вектору країни, слід формувати еліту гуманітарних менеджерів, необхідних для роботи у державному і муніципальному управлінні, здійсненні ними соціальної і гуманітарної політики, сформувавши ключові завдання діяльності гуманітарного менеджменту у людиноцентричному напрямку: а) смисловій (семіотичній); 6) особистісного зростання і діяльнісного самовизначення (антропологічний); в) територіально-просторового; г) стратегічного мислення і політичної дії.

• 2. Сприяти розвитку людиноцентричного світогляду державного службовця, в основі якого розвиток особистих здібностей, вміння давати різносторонню оцінку явищам людського життя, практичних умінь у прийнятті рішень, формувати гуманне ставлення до світу.

• 3. Сприяти розвитку людиноцентричних технологій, що являють собою сукупність науково обґрунтованих прийомів і спеціальних технік непрямого впливу на суспільство через управління соціальною поведінкою людини. 4. Сприяти модернізації людиноцентричного європейського простору України, для чого необхідно: утвердження сучасної людиноцентричної культури державного управління; формування основних принципів модерної етнонаціональної політики в Україні, яка має підпорядковуватися завданням консолідації і демократизації українського суспільства з урахуванням мовних, культурних та інформаційних інтересів та уподобань громадян, традицій і особливостей регіонів України, повноцінного входження України в інформаційний простір; уточнення політики щодо релігії і церкви з метою забезпечення свободи світогляду, думки, совісті, релігії, злагоди, толерантності в суспільстві, цілісності самої держави; формування історичної пам'яті, а саме активне осмислення досвіду минулого, політичних, культурних і моральних традицій українського народу для розуміння сучасної ситуації та стратегій розвитку; здійснення цілісної послідовної державної культурної політики; зміцнення присутності України на світовому гуманітарному просторі, для чого необхідно формувати синергетичні моделі оптимізації системи державного управління.

Людиноцентризм як антропологічна парадигма євроінтеграційної політики та входження України до глобалізаційних процесів інтеграції представляють модель розвитку, яка орієнтована на максимальне розкриття потенціалу кожної людини і соціуму в цілому, створення гідних умов для реалізації всіх інтелектуальних, культурних, творчих можливостей людини і нації. У політичному вимірі перехід до людиноцентричних засад передбачає досягнення найвищих ступенів свободи особистості і, водночас ,їі готовність брати відповідальність за себе, свою родину, місцеву громаду і країну. В економічному вимірі людиноцентричні засади означають постійне зростання частки інтелектуального продукту у національному продукті, утвердження інноваційності як домінуючої моделі економічної поведінки. У соціальному вимірі людиноцентричині засади – це створення умов для людини, як головного національного ресурсу, умов реалізації всіх її можливостей. Виходячи з такого підходу має формуватися політика можливостей в освіті, професійній реалізації, адресність охорони здоров'я і соціального захисту.

Людиноцентризм як антропологічна парадигма євроінтеграційної політики та входження України до глобалізаційних процесів – це формування правової, соціальної і демократичної держави, поступове повернення до загальнолюдських цінностей на принципово новій основі через зближення матеріального і духовного рухів людського розвитку. Процес людиноцентризму у державному управлінні потребує: подолання антагоністичних форм відчуження людини і влади; поступове визначення людської особистості основним багатством держави і суб'єктом громадянського суспільства; зростання значення освіти, зміни її змісту, форм і методів у напрямі широкої гуманітаризації гуманізації діяльності виконавчої влади; створення багатоступеневого механізму добору та підготовки кадрів у цій сфері суспільної діяльності; відхід від схеми домінування держави і правлячої еліти у сфері регулювання всіх суспільних відносин; відхід від формалізації державних, міждержавних та міжрегіональних форм і методів правового і політичного регулювання.

В контексті роботи РГ “Угода про політичну асоціацію та ЗВТ між Україною та ЄС: виклики та можливості для України та Запорізької області” (18 квітня 2013р.) було вироблено наступні завдання: підтримати Цілі стратегічного планування регіонального розвитку на період до 2020 року, що відображають європейські цінності та стандарти життя, зокрема: створення рівних можливостей для всіх громадян України щодо доступу до суспільних благ; запровадження ефективного механізму вирівнювання соціального, економічного та територіального розвитку з урахуванням європейського досвіду; створення умов для зростання конкурентоспроможності регіонів; запровадження механізмів стимулювання розвитку сучасних технологічних виробництв та модернізації застарілих виробничих потужностей; модернізувати систему управління регіональним розвитком в Україні з урахуванням європейських орієнтирів демократії, публічності, відкритості та прозорості розробки, узгодження та прийняття управлінських рішень; запровадження нових інструментів управління регіональним розвитком, зокрема, таких дієвих інструментів розвитку регіональної економіки як кластери; екологізація регіонального економічного розвитку; врахування екологічної складової при розробці та реалізації різноманітних стратегій і програм стійкого розвитку; забезпечення постійних та інституційне структурованих комунікацій між владою та громадою; запровадження ефективного механізму поліпшення соціального, економічного та територіального розвитку з урахуванням європейського досвіду. Олександр Давлєтов, професор Запорізького держуніверситету, вважає, що Україна вже зараз має брати активну участь у розбудові взаємовигідних відносин з ЄС, а в майбутньому – як член Європейського Союзу, Україна зможе впливати на вироблення союзних рішень і, таким чином, на процеси, що відбуваються на європейському континенті. Разом з тим, вважає науковець, перебуваючи осторонь від процесів євроінтеграції, Україна не матиме ані економічних, ані політичних ресурсів для такого впливу і може перетворитися радше на слабкий об'єкт, ніж активний суб'єкт європейської політики. Андрій Омельченко, доцент кафедри всесвітньої історії і міжнародних відносин Запорізького національного університету, зупинився на проблемі “спільних цінностей”, які стали своєрідною відправною точкою для налагодження тісного діалогу між Україною та ЄС. Науковець висловив сумнів, що всі європейські цінності насправді є цінностями для сучасної України. Він вважає, що наша держава має прикладати більше зусиль, щоб дійсно розділити з європейцями такі цінності, як демократія, права та свободи людини, рівність громадян перед законом, недоторканість прав власності тощо.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток» автора Соснін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Формування людиноцентричної політики гуманістичного європейського менеджменту в контексті глобального розвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ I. РОЗВИТОК СУЧАСНОГО СВІТУ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЛЮДСТВА

  • Філософія глобального розвитку: поняття, концепції, підходи

  • Соціокультурні і соціополітичні аспекти глобального розвитку в контексті вчень західних глобалістів

  • Розділ II. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНИХ СИСТЕМ ТА ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Методологічні виміри глобального розвитку

  • Синергетична парадигма глобального розвитку

  • Розділ III. РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНИХ, ПОЛІТИЧНИХ І КУЛЬТУРНИХ ВІДНОСИН В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Культурна глобалізація як процес формування нової глобальної культури

  • Розвиток економічних, політичних і культурних відносин в контексті глобального розвитку

  • Висновки

  • Розділ IV. РОЗВИТОК ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В КОНТЕКСТІ ВИКЛИКІВ ДЛЯ УКРАЇНИ

  • Світове господарство як міжнародна економічна система

  • Розвиток глобальних економічних відносин в контексті викликів для України

  • Розділ V. МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Міграція трудових ресурсів: сутність, функції, причини, види

  • Проблеми еміграції -імміграції та регулювання міграційними потоками в умовах глобального розвитку

  • Регулювання міграційними потоками в умовах глобалізації

  • Розвиток туризму в умовах глобального розвитку: методологія кросскультурного аналізу

  • Висновки

  • Розділ VI. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ В УМОВАХ АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ НА ПРИРОДУ, ЛЮДИНУ І СУСПІЛЬСТВО

  • Глобалізація соціально-економічних проблем

  • Причини виникнення глобальних проблем сучасності

  • Антропогенний вплив людства на навколишнє середовище та його компоненти

  • Формування концепції “шоку майбутнього” (футурошоку) в умовах глобального розвитку

  • Міжнародний тероризм як глобальна проблема сучасності

  • Висновки

  • Розділ VII. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ОБ'ЄДНАНЬ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОГО СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

  • Становлення і розвиток глобального світового господарства

  • Становлення і розвиток міжнародних інтеграційних об'єднань на регіональних просторах глобального світового господарства

  • Висновки

  • Розділ VIII. ФОРМУВАННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА, ЛЮДИНИ І ЛЮДИНИ, ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ В МІЖНАРОДНИХ СИСТЕМАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Людиноцентризм як антропологічна парадигма євроінтеграційної політики

  • Формування людиноцентричної політики гуманістичного європейського менеджменту в контексті глобального розвитку
  • Людина як об'єкт і суб'єкт громадянського суспільства

  • Економічна антропологія як теоретична засада формування нової економічної культури та економічного мислення в умовах глобального розвитку

  • Висновки

  • Розділ IX. МІСЦЕ І РОЛЬ УПРАВЛІННЯ В СТАНОВЛЕННІ МІЖНАРОДНИХ СИСТЕМ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЛЮДСТВА

  • Роль управління у становленні міжнародних систем сталого розвитку в умовах глобалізації

  • Національні держави і ТНК як головні суб'єкти сучасного світовлаштування

  • Держава як структурозумовлюючий суб'єкт світової системи: плюси і мінуси сучасного державотворення

  • Проблеми управління у становленні системи сталого розвитку: зарубіжний і вітчизняний контекст

  • Інновації як основа розвитку сучасного соціуму, економічного зростання і цивілізаційного розвитку

  • Управління глобальною системою в умовах нелінійного мислення, невизначеності та альтернативності

  • Висновки

  • Розділ XX. УКРАЇНА В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Плюси і мінуси вступу України до НАТО

  • Місце і роль України в глобалізаційних процесах

  • Роль самоорганізаційних процесів в євроінтеграції

  • Основні напрями та механізми підвищення ефективності євроінтеграційної політики

  • Формування ноосферної концепції регіону в умовах глобального розвитку

  • Висновки

  • Розділ XXI. МІЖНАРОДНІ СИСТЕМИ, МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Сутність та основні параметри міжнародних відносин і міжнародної політики

  • Основні тенденції розвитку сучасної міжнародної політики

  • Зовнішня політика держави: зміст та фактори впливу

  • Україна в системі міжнародних відносин

  • Європейський Союз і Євразійський економічний Союз: схожість і відмінність інтеграційного будівництва в концепції С. Ю. Глазьева, В. І. Чушкіна, С. П. Ткачука

  • Висновки

  • ПІСЛЯМОВА