Народжена епохою індустріалізму технічна цивілізація переживає глибоку кризу своїх цільових установок, мотивів і життєвих смислів діяльності. Людська активність прийшла у протиріччя з тоталітарною залежністю від імперативів економічної і технологічної ефективності, так як гостро постало питання про те, як примирити ідентичність з ефективністю, традиційні цінності з культурою в країнах Євросоюзу. В центрі людиноцентризму як антропологічної засади європейської інтеграції людина з усіма потребами і можливостями, інтересами і діями. Ефективність антропологічної парадигми європейської інтеграції, соціальна його адекватність передбачають такі моральні характеристики діяльності, як чесність і справедливість, розуміння того, що в кінцевому рахунку головною цінністю є тільки людина “як міра всіх речей”. Тому проблеми людини гостро стоять в центрі всієї європейської філософії, яка осмислює взаємовідносини людини і суспільства, людини і влади, людини і природи, людини і управління.
Актуальність теми дослідження проблем людиноцентризму як антропологічної засади євроінтеграційної політики розгортається у площині взаємовідносин “людина-суспільство”, так як центральною в усій європейській філософії є людина, що свідчить не тільки про загальнотеоретичний, загальнофілософський смисл, а й праксеологічний смисл. В складних і суперечливих умовах розвитку Європейського Союзу формується така модель людиноцентризму, яка б включала в себе можливості, які слугують основою для аналізу самих глибоких і різноманітних взаємозв'язків підготовки державних службовців. Модель людини в країнах Європейського Союзу носить функціонально-базисний характер і є основою для дослідження цілого ряду всезагальних закономірностей у співвідношенні “людини і суспільства”, “людини і влади”, “людини і громадянського суспільства”. Антропологічний підхід до нового формату людиноцентризму у європейському філософському форматі приводять до трьохрівневої моделі, яка є аналогічною трьохрівневій моделі суспільного світу: 1) європейського суспільства як соціуму; 2) європейського суспільства як системно-структурного світу; 3) європейського суспільства як соціомікро- і соціомакросвіту повсякденності.
Людиноцентризм як антропологічна парадигма євроінтеграційної політики та входження України до глобалізаційних процесів інтеграції розглядається в роботах М. Михальченка, О. Білоруса, Д. Лук'яненка, П. Гнатенка, Ю. Пахомова, С. Кримського, М. Лукашевича, В. Беха, В. Воронкової, Д. Дзвінчука та інших авторів. Так, зокрема, О. Білорус, Ю. Пахомов основну увагу приділяють цивілізаційним моделям сучасності та новітньому глобальному соціальному порядку. Західна філософія глобалізму як новітньої сфери наукових досліджень спирається на низку теоретичних концепцій, серед яких слід назвати роботи Р. Робертсона, М. Кастельса, І. Валлерстайна, С. Гантінгтона, Е. Гідденса, М. Уотерса, У. Бека, Г. Йонаса, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями, З. Бжезинського, К. Поппера, Д. Белла, Р. Арона та інших. У більш актуалізованому відношенні, спрямованому на дослідження глобалізації в контексті постіндустріальної реальності, розроблені концепції Р. Дарендорфа, Ф. Нушелере, Д. Белла, В. Іноземцева, В. Ляха, Ю. Павленка. Найбільш відомими працями, в яких розглядаються цивілізаційні аспекти цього феномена можна вважати роботи Є. Сміта, К. Гірца, С. Гантінгтона, З. Бжезинського. Взаємовідносини суспільства і влади в глобалізаційному контексті піддали аналізу З. Батман, Дж. Гелбрейт, Д. Медоуз. Етичні аспекти глобалізації досліджували А. Етціоні, К. Апель, Н. Луман, Е. Макінтайр, Ч. Тейлор, Д. Бьолер та інші. Проблеми людини осмислювали М. Злотіна, В. Іванов, М. Тарасенко, В. Табачковський, Г. Заїченко, І. Бичко, М. Попович, С. Кримський, В. Андрущенко, Є. Бистрицький, Г. Волинка.
В результаті цього осмислення новітній погляд на світ людини багато в чому ґрунтується на положеннях “ренесансного гуманізму”. Так, В. Табачковський осилював проблеми людини з точки зору філософсько-антропологічних вимірів, які є такою онтологією людини, в якій центральним є вчення про сенс людського буття і можливості його осягнення, зокрема, через розгляд колізійності людського світоставлення та феномена самотворення людини. Рух за “людські відносини” зародився у відповідь на нездатність в рамках технократичного підходу усвідомити людський фактор як основний елемент ефективності організацій (Е. Мейо, В. Скотт, М. Фоллет, А. Маслоу, Д. Грегор та ін.
Проблема людиноцентризму як антропологічної парадигми євроінтеграційної політики являється однією з актуальних в соціальній філософії. Необхідність пошуку нових підходів зумовлена тим, що філософське осмислення людини і суспільства не може бути адекватним без відношення до людини як об'єкта і суб'єкта всіх процесів. Істотною відмінністю всіх європейських антропологічних моделей виступає раціонально організована людина. В дослідженнях Дж. Локка, Б. Мандевіля, А. Фергюсона, Д. Юма, А. Сміта людина позиціонується в якості складного “поєднання різних афектів”. Виходячи з цього, вибудовується соціальна психологія, яка пояснює поведінку людей. До цієї ж антропологічної парадигми відноситься і модель “егоїстичного індивіда”, що використовується А. Смітом в філософсько-етичному вченні і в його економічній теорії. Опис ринкових закономірностей базується на всебічному врахуванні гри інтересів всіх сторін, що приймають участь в економічному процесі: власників землі, підприємців, буржуазії, торговців і робочих. Філософія англійського сенсуалізму включає в себе ряд філософсько-антропологічних передумов антропологічної моделі homo economicus, згідно з якою людина діє з уявлень розрахунку, користі, економічності у силу своєї природи. Інше уявлення про роль раціональності в економічній поведінці і мотивації такої поведінки імпліцитно наявне у соціально-філософських теоріях континентального лібералізму (А. Сен-Сімон, Базар, Анфантен, О. Конт); сучасних теорій суспільства як єдиного соціального організму (В. Бех).
Формування людиноцентризму як антропологічної парадигми євроінтеграційної політики розпочалося ще з теорій корисності (Джевонс), теорій до найкращого задоволення своїх потреб (Менгер), у вигляді “переваг” і цілей гуманізму та антропологізму. Модель “антропологічних засад соціуму” можна знайти в маржиналістських теоріях “максимальної корисності” (Хікса, Самуельсона, Фішера, Девенпорта), які намагалися витіснити будь-які психологічні імплікації економічної науки за її межі, яку сьогодні займає інше поняття переваги чи вибору. Аналіз свідчить, що економічна діяльність повинна базуватися на антропологічних, духовно-етичних, аксіологічних засадах, що свідчить про те, що людина ніколи не виступає чистим агентом економічної діяльності, але й володіє специфічним “соціальним тілом”, яке свідчить про специфічну економічну культуру людини і суспільства. Методологічні вимоги до антропологічної моделі економічної раціональності зводяться до наступного: а) конструктивність; 6) символічність; в) ідеалізація;
г) інструментальна і функціональна значущість. В антропологічній моделі економічної раціональності діють три її інваріантних компоненти: інформаційний, мотиваційний, обчислювальний. Епістемологічне припущення про характер і природу раціональності імплікований у конкретних економічних теоріях: а) раціональність як максимізація корисності (неокласичний напрямок); 6) обмежена раціональність (Г. Саймон); в) практична раціональність (П. Бурдье); г) цілераціональність (М. Вебер). Базовими атрибутами економічної раціональності слід назвати: а) раціональну організацію вільної праці на підприємстві чи в організації; б) нормування чи облік господарської діяльності; в) орієнтація на товарний ринок; г) відокремлення підприємства від домашнього господарства. Антропологічні економічної діяльності являються не редукованим феноменом господарської практики. Індивід ніколи не являється чистим агентом економічної дії, він з неминучістю занурений у соціокультурне, національне та релігійне середовище життєвих звичок і певного образу дій.
Інституційні та кадрові аспекти аналізу професіоналізації державної служби в країнах Євросоюзу та “Східного партнерства” спричинили до виявлення антропологічних тенденцій людиноцентризму як домінуючої тенденції державного (публічного управління). Кінцева мета людиноцентризму як антропологічної парадигми євроінтеграційної політики – це олюднення оточуючого світу природи і суспільства з позицій розвиваючих потреб людини. Це означає, що критерієм суспільного прогресу і його кінцевою метою виступає людська особистість, можливість і перспектива її усестороннього розвитку, а також її універсалізація у масштабах культури, соціуму і природи. Проблематика сучасного світського гуманізму, по суті, об'єднує ці два вектори соціально-гуманітарного знання. Вона інтегрує у собі політичний та історичний аспекти аналізу, надаючи гуманізму дійсно глобальної перспективи.
Методологічне та загальнонаукове значення.
Методологічне та загальнонаукове значення теорії людиноцентризму як антропологічної засади євроінтеграційної політики створює передумови для формування нового світогляду – євроінтеграційного, яке може бути визначено як система поглядів на світ, що зумовлює необхідність подолання ентропійних процесів, що осмислюють умови створення гуманного суспільства, в якому повинні бути реалізовані імперативи справедливого і солідарного суспільства, створені умови для формування стратегії економічного і соціального прогресу суспільства.
Інтеграція означає зближення політичної, економічної, правової, духовно-культурної систем декількох держав і регіонів в процесі традиційної міждержавної співпраці. Глобалізація передбачає всеохоплюючий процес взаємодії і взаємовпливу практично всіх держав світу, але справа не тільки в об'ємі, але і в якості, формах і змісті такого взаємовпливу. Уявляється, що глобалізація має високий ступінь і глибину взаємопроникнення норм, ідей, правил співпраці, конкретних стандартів спілкування, проте можлива лише на високому рівні розвитку цивілізації, так як формує спільні цілі і довготермінові інтереси людства, на основі усвідомлення єдності світу перед зростаючою загрозою його виживання. Інтеграція великої кількості держав в єдину економічну систему, зростання взаємозалежності всіх країн світу і визначення загальнолюдських цінностей в якості головних орієнтирів в міждержавних відносинах не дають основ для утвердження, що на Землі встановиться світовий порядок, який характеризується однополярністю. В економічному і політичному розвитку країн зберігаються великі відмінності, які створюють перепони для налагодження співпраці промислово розвинених країн Заходу з країнами “третього світу” і країнами постсоціалістичного розвитку. Відомий політолог М. Михальченко підкреслює, що просування України в головному напрямку, тобто інтеграції з Центральною та Західною Європою, – шлях складний, але перспективний, який вимагає великих зусиль влади та народу, перебудови свідомості й способу життя людей, забезпечення умов розвитку відповідальності та свободи особистості, демократизації держави й модернізації політичної системи суспільства та економіки. Для України привабливою є європейська модель мислення як підґрунтя для узгодження інтересів країн з різним рівнем соціально-економічного розвитку та різними типами культури. Українська політика стосовно держав Західної Європи та європейських інституцій повинна стати більш інституційно-структурованою, щоб бути цілеспрямованою та ефективною. Багато буттєвих проблем неможливо адекватно оцінити і вивчити на рівні окремої країни та її міжнародних відносин з іншими країнами. їх потрібно формулювати з погляду глобальних процесів в контексті соціально-культурної антропології. Глобальні сили (під якими розуміють транснаціональні організації, інші глобальні економічні утворення, глобальну культуру або різні ідеології глобалізації) стають настільки сильними, що ставиться під питання подальше існування окремих національних держав.
Таким чином, аналіз закономірностей становлення антропологічної парадигми людиноцентризму як основи євроінтеграційної політики, що реалізується в країнах ЄС, орієнтується на гуманістичний чинник, який розглянуто у контексті становлення соціально-орієнтованого державного управління; узагальнений комплекс засобів оптимізації державної влади на етапі трансформації України: а) підвищення рівня економічного розвитку країни в контексті побудови соціально-демократичної держави зі змішаною економікою; 6) розвиток правової держави; в) систематичне вдосконалення законодавства і форм його викладу; г) становлення громадського суспільства та його інституцій; д) утвердження й розвиток соціальної відповідальності в сфері державного управління. Соціальна відповідальність визначається як інтегруючий фактор оптимізації державного (публічного) управління. Через антропологічний принцип здійснюється спроба пояснити саму людину й навколишній світ, зрозуміти людину як унікальний прояв життя взагалі, як творця історії й культури. Антропологічне вчення виводить своє розуміння людини й навколишньої дійсності із самого людського буття й через нього.
Людиноцентризм як антропологічна парадигма євроінтеграційної політики акцентує увагу на тому, що людина є не тільки економічною чи політичною клітинкою суспільства, а є соціокультурним феноменом, який вбирає в себе все раціональне, когнітивно-творче, когнітивно-пізнавальне, що переплітається з елементами – емоційно-вольовими, традиціоналістськими, національно-історичними, національно-психологічними. Але індивідуум ще не стає історичним від того, що є реальністю, яка посідає певне місце у даних просторово-часових межах. Історичне є насамперед одиничне, неповторне, що пов'язане з походженням усього сущого, упевнене у своїй самосвідомості, у тому, що воно вкорінене в цьому ґрунті. Історичне, неповторно індивідуальне ніколи не може бути всезагальним. Історично особливе дозволяє просуватися в напрямі до цілісної історії як неповторного індивідуума. Будь-яка історичність завжди вкорінена в цій всеохоплюючій історичності. Демократичні перетворення сучасного українського суспільства детермінують соціальне становлення таких вартостей політичної антропології, яка зумовлена певними історичними обставинами. Йдеться про становлення такого типу соціальної держави, на прапорі якої була 6 людина, її високе соціальне призначення, направленість соціальної держави на людину, її добробут, щастя. Крім цього, не існує іншого способу зробити політику дійсно гуманною і людською, поєднати її з мораллю і людиною. Лише за таких умов людина не буде відчуженою від політики і влади, не “зникне в політиці ”, а цивілізовані політичні відносини допоможуть людині знайти себе, подолати розірваність духу, розкрити свої сутнісні сили, вивільнитися від відчужених сторін своєї діяльності, а як онтологічна умова своєї діяльності, політика і політика за професією” здатні опікуватися про людину. Антропологія політична – філософсько-політологічна концепція, яка охоплює весь комплекс питань, що складають зміст проблеми людини у координатах універсальних законів буття та універсальних принципів людської життєдіяльності. Гуманістична основа людиноцентризму як антропологічної парадигми евроінтеграційної політики – надання політиці гуманістичного відтінку, орієнтація на реалізацію людських інтересів і цінностей, коли кожна людина відкриває для себе шлях до особистої субстанціональності.
Людиноцентризм як антропологічна парадигми євроінтеграційної політики досліджує антропологічні засади економічної, політичної і соціальної сфери; осмислює умови створення гуманного суспільства, в якому повинні бути реалізовані імперативи справедливого і солідарного суспільства, реабілітовані такі поняття, як “гуманне суспільство”, “гуманні відносини”, “гуманна людина”, “гуманістичне управління” У антропологічній парадигмі євроінтеграційної політики як матриці антропоцентризму використовується тотальний підхід для дослідження людини як соціокультурної істоти, акцентується увага на формуванні суспільства, яке базується на ідеалах справедливості, солідарності, соціального консенсусу, в основі яких антропологічний модус людини, тобто формування антропологічних засад соціальної держави, сталого суспільного розвитку, подолання відставання України від високорозвинутих країн світу.
Предметом людиноцентризму як антропологічної парадигми євроінтеграційної політики є сукупність ідей, принципів, концепцій гуманізму, які становлять парадигму політичного менеджменту, накопичених західними політичними та економічними вченнями, які забезпечують регуляцію відносин в соціумах з орієнтацією на антропологічну парадигму культури та управління. Саме антропологічна парадигма як парадигма євроінтеграційної політики сприймається як така культура, яка спроможна підтримувати практично-політичне втілення загальнодемократичних цінностей, котрі сприяли б розвитку індивідуальної повноти і цілісності особистості. Йдеться, передусім, про конститутивне значення людської особистості та її досвіду для пошуку нових форм соціальних, політичних, духовних відносин, в яких людина покладається як гранична форма реалізації ідеї громадянського суспільства, діалогу (поліфонії голосів), можливості ініціювати перетворювальні процеси в мінливому і суперечливому політичному бутті. Ці проблеми стають особливо актуальними і в зв'язку з тим, що в результаті незахищеності людини в умовах кризового соціуму, подолання деструкції особистості, нетотожності з собою, нецілісності особистості, розірваності свідомості людина стає відчуженою від усього світу суспільства, природи, самого себе. Адже, людина входить в соціальний світ не як абстрактна сутність, а як конкретна соціальна цілісність, тому політична антропологія повинна формувати такі умови, які були б гідними цілісного образу особистості, а отже, цивілізованого способу життя.
Людиноцентризм як антропологічна парадигма євроінтеграційної політики формується на основі вітчизняного й зарубіжного досвіду теорії і практики, науки, культури, освіти, включає принципи гуманізму і людиноцентризму як системи поглядів, що визначають розкриття можливостей людини як критерію оцінки ефективності держави та зрілості суспільних інститутів, та невід'ємне право кожної людини на вільний розвиток особистості та реалізацію всіх її здібностей. Постіндустріальна епоха як соціокультурний контекст сучасної діяльнісної парадигми породжує нові соціокультурні тенденції, пов'язані зі становленням нової парадигми людиноцентричних засад державного управління. Сучасні концепції формування “суспільства знань”, постіндустріального, інформаційного, когнітивного суспільства, що формуються в сучасну епоху, потребують культурологічного обґрунтування становлення і розвитку гуманітарно-орієнтованих інноваційних діяльнісних феноменів, які відмічає М. Кастельс у своїх доробках з формування глобального комунікаційно-інформаційного простору. В основі людиноцентризму державного управління лежать наступні принципи: 1) принцип антропологічної редукції як пояснення об'єктивних утворень політики, влади, культури через віднесеність їх до людини; 2) принцип органону як цілісне сприйняття сутності людини, виходячи зі створених нею об'єктивних форм культури; принцип антропологічної інтерпретації окремих явищ людського буття, в основі яких людиноцентризм, антропологізм, гуманізм;
3) антропологічні принципи, в основі яких “людина як міра всіх речей”; 4) розвиток та якнайповніше використання культурних надбань нації у багатогранності зв'язків з іншими національними культурами, відкритість для міжкультурної взаємодії з метою забезпечення належного місця України у європейському і глобальному гуманітарному просторі; 5) взаємодія між державою та громадянським суспільством, бізнесом та владою з метою створення необхідних соціально-економічних умов для підвищення якості життя населення, створення умов для всебічного гармонійного розвитку людини, захисту її прав і свобод.
Людиноцентризм як антропологічна парадигма євроінтеграційної політики – це основа антропологічної парадигми державного управління – це людський вимір економіки і політики, економічна етика, діалог і толерантність як імперативи людських відносин, соціальний прагматизм та орієнтація на реальні потреби “земної людини”, що забезпечують широку соціальну базу, можливість виживання в кризовому соціумі. Істотна особливість антропологічних засад державного управління полягає у тому, що вони акцентують увагу на поєднанні індивідуальних і групових ціннісних установ, соціальних, національних та загальноцивілізаційних інтересів. Цивілізація XXI ст. з її величезним технічним прогресом і не менш вражаючими трагедіями, з одного боку, створила можливості для реалізації проектів справжнього людиноцентризму, а з другого – спричинила поглиблення дії кризових чинників, які “тотально” загрожують людству. Внаслідок цих процесів людство стоїть перед вибором, вирішальна роль у якому належить людиноцентризму і людиноцентричним європейським цінностям. За цих умов дотримання антропологічних стандартів має стати основним критерієм державного управління. У зв'язку з цим слід зазначити, що для того, щоб цілеспрямовано вирішувати стратегічні програми гуманітарного розвитку, розроблені владою, націлені на реалізацію концепції людиноцентричного розвитку. Саме постіндустріальна епоха взаємозумовлює еволюцію гуманітарних соціокультурних процесів, дозволяє зафіксувати зміну парадигми техніцистського суспільства на парадигму соціокультурного розвитку, націлену на формування “символічної людини”, породженої інформаційною епохою (Кастельс); формування постіндустріального гуманітарного ринку; запит на пошуки нових смислів і формування нових типів діяльності і систем професіоналізації, орієнтованих на гуманітарне виробництво (виробництво людини); формування децентралізованих інноваційних професійних ідентичностей в рамках мережевого суспільства.
Людиноцентризм як антропологічна парадигма євроінтеграційної політики – це новий тип управлінської діяльності, направлений на досягнення позитивних якісних змін в контексті всіх сфер життєдіяльності суспільства засобами гуманізму, людиноцентризиму, антропоцентризму, з використанням гуманітарних ресурсів і технологій. Людиноцентризм базується на концептах людиноцентризму, комунікації, професійного самовизначення, культурно-символічного капіталу, культурної політики. Людиноцентризм концептуалізований як соціокультурний і антропологічний феномен, введений у контекст постіндустріальної шкали цінностей, що базується на теоріях діяльності як окремої людини, так і влади. Людиноцентризм як тип політики формується на основі системної моделі, яка включає оціночний, дескриптивний та інструментальний кластери: 1) до оціночного кластеру належать цінності стратегічного мислення і співдіяльності, ефективної комунікації і продуктивної рефлексії, відповідальності і розвитку, підвищення якості життя;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток» автора Соснін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Людиноцентризм як антропологічна парадигма євроінтеграційної політики“ на сторінці 1. Приємного читання.
