В останні 5-10 років виникла “нова філософія глобального розвитку”, основні ідеї якого можна виразити наступним чином:
• 1. Глобальний розвиток, принаймні, збігається з модернізацією в часі і, отже, розвивається з ХУІ ст. Вона охоплює процеси економічної систематизації, встановлення й розвиток міждержавних відносин, виникнення глобальної культури, глобальної свідомості, глобального громадянського суспільства. З часом процеси глобалізації поглиблювалися і тепер вона як соціальне і економічне явище перебуває у найбільш стрімкій фазі свого розвитку.
• 2. Глобальний розвиток охоплює систематичне взаємопереплетення всіх індивідуальних соціальних зв'язків, що встановилися на планеті. У контексті суцільної глобалізації ніякий окремий зв'язок або комплекс зв'язків не можуть залишитися в ізоляції, тому що кожен з них зазнає впливу інших. Це найбільшою мірою стосується територіального аспекту, так як географічні кордони в епоху глобалізації втрачають своє первинне значення. Глобалізація посилює уніфікацію людського суспільства.
• 3. Глобальний розвиток пов'язаний з феноменом “стиснення”. Часто можна почути, що “планета стискається”, а “відстані зникають”. Однак це слід розуміти феномеонологічно, а не буквально. Під глобалізацією мається на увазі феноменологічне елімінування простору й генералізація часу. Феноменологія глобалізації рефлексивна. Жителі планети усвідомлено орієнтуються у своєму повсякденному житті на світові тенденції розвитку. Глобалізація означає кінець універсалізму й партикуляризму. Більш рання стадія прискореної глобалізації визначалася існуванням відмінностей між сферами, де використовувалися загальні раціональні норми, та іншими, де провідна роль належала специфічним міжособистісним взаєминам й індивідуальним якостям особистості.
• 4. Глобальний розвиток стискає простір і час, вони нібито зникають в єдиному процесі: кожна людина як учасник певних зовнішніх стосунків є одночасно і собою, і уособленням всього людського роду.
• 5. Глобальний розвиток передбачає янусоподібне стиснення ринку і довіри. Для Гідденса виникнення ознак глобалізації й розвиток цього процесу тісно пов'язані зі становленням сучасного суспільства й моделей держав-націй, що рефлексивно реагують на історичні події. Гідденс у багатьох своїх працях розглядає глобалізацію як безпосередній наслідок модернізації, сутність і прояв якої цікавили його як філософа. Модернізація вириває соціальні відносини з історичного контексту й поміщає їх у більш широкі просторово-часові рамки. Глобалізація незмінно посилює цю тенденцію. В останніх роботах Гідденса вона виступає як зумовлений багатьма причинами багатопрофільний розгалужений процес, наповнений умовностями й незрозумілими моментами, з непередбачуваним наслідками. Т. Парсонс, аналізуючи процес глобалізації, дійшов висновку: якщо суспільства рухаються по загальному еволюційному шляху, то вони стають усе більш схожими між собою.
Означимо, що амбівалентність глобального розвитку, особливо з погляду його економічної домінанти (йдеться про економічну глобалізацію), виявляється в питанні про їі взаємозв'язок з демократизацією. Тому істинною є теза: глобалізація в її сучасному вигляді була 6 неможливою без “третьої хвилі демократизації”. Антитеза: глобалізація в її неоліберальному варіанті може спричинити руйнування самих основ сучасної демократії.
Основні осі, по яких відбулося цивілізаційне зрушення наприкінці XX сторіччя: 1) вісь “культури” – зрушення від культурного імперіалізму до культурного плюралізму; 2) вісь “суспільства” – зрушення від закритого суспільства до відкритого; 3) вісь “економіки” – зрушення від командно-адміністративної економіки до економіки ринкового типу.
Щоб зрозуміти суть економічної глобалізації, слід розглянути її ідеально-типовий зразок, що характеризується: 1) повною свободою обміну, включаючи послуги й нематеріальні цінності; 2) балансом виробничої діяльності, що зумовлений тільки фізико-географічними перевагами; 3) мінімальними прямими іноземними інвестиціями, так як перевага надавалася торгово-виробничим коаліціям; 4) гнучким реагуванням на кон'юнктуру глобальних ринків; 5) децентралізацією, миттєвими операціями, незалежністю від держави; 6) вільне просування робочої сили.
Можна встановити, що параметри політичної глобалізції визначаються кризою потенціалу окремих держав, зростанням проблем планетарного масштабу, посиленням ролі міжнародних організацій, виникненням нової політичної культури. Як відмічав Ф. Фукуяма, чисельність ліберально-демократичних держав подвоїлася за період з 1975 по 1991 pp., досягнувши 60. Найбільшого впливу політичної глобалізації зазнали такі сфери, як міжнародні відносини й політична культура.
Ідеально-типовий зразок політичної глобалізації характеризується наступними параметрами: множинність центрів влади на глобальному, локальному й проміжному рівнях; вирішення глобальних і локальних проблем у контексті глобального співтовариства; могутні міжнародні організації, які домінують над національними; гнучкий і багатоцентровий характер міжнародних відносин; подолання домінування державоцентричних цінностей у загальнопланетарному масштабі; глобальне поширення засобів споживання.
Як приклади засобів споживання, що являють собою засіб, мають соціальну й економічну структуру, Бодрійяр пропонує розглянути паризький “аптекарський магазин”, мережу ресторанів швидкого харчування, європейські Дісней-парки. Нові засоби споживання є сучасними й у більш важливому аспекті: вони надзвичайно раціоналізовані, або макдональдизовані, великі супермаркети керують емоціями покупців, створюючи пожвавлену, радісну й оптимістичну атмосферу.
Важливою і вражаючою рисою політичної глобалізації є те, що в жодній області вона не досягла такого високого рівня, як, зокрема, у глобалізації фінансових ринків.
Ускладнення соціальних і культурних процесів свідчить, що культурна глобалізація – це багатоаспектний процес, що вплинув на відносини між релігіями й етносами, традиційні й сучасні цінності, різні культурні орієнтації, стилі життя й смаки у споживанні. Все більшою мірою цей процес зазнає впливу новітніх технологій у сфері інформації і комунікації. Загальна вихідна “теорема” тут та ж сама, що й в аналізі інших аспектів глобалізації. Вона стверджує: “Матеріальні стосунки локалізуються, політичні інтернаціоналізуються, символічні – глобалізуються”.
Ідеально-типовий зразок культурної глобалізації: у духовній сфері – релігійна мозаїчність поза територіальною приналежністю; в етнічній сфері – космополітизм і розмаїття поза територіальною приналежністю; в економічній – споживання трафаретної і репродукованої продукції; в інформаційно-комунікативній сфері – глобальне поширення інформації.
Трактування вищеозначеного поняття зводиться до того, що глобалізація сприймається як розмивання влади держави. Велика роль у цьому процесі належить розвитку комунікацій: на зміну поштовому зв'язку, який легко могла контролювати державна адміністрація, прийшли інші види зв'язку – ефірний, дротовий, електронний, супутниковий; з'явилася мережа Інтернет. Глобальний феномен інформатизації в більшості країн світу призводить до обмеженості спілкування з народною культурою. Насторожує, крім того, “американізація” мов народів світу.
Як засвідчує аналіз, глобалізацію часто прирівнюють до наднаціональної солідарності головним чином в області екології. У масовій свідомості в останні десятиліття сформувалося уявлення про Землю як про спільний для всього людства корабель, що загубився у Всесвіті.
Зводячи глобалізацію до ідеї солідарності, дослідники часто обмежуються розглядом діяльності міжнародних інститутів: політичних (ООН), економічних (МВФ), неурядових церков, навіть міжнародних мафіозних структур.
Дехто намагається обмежити глобалізацію сферою комунікаційних структур – поширення інформації, переміщення людей і товарів. У руслі цієї концепції було висунуто ідею “планетарного села”, коли будь-який мешканець планети за допомогою ЗМІ може стати свідком подій світового значення. Однак парадокс полягає в тому, що почуття приналежності до спільного для всіх людей і єдиного населеного світу супроводжується розпадом колишніх цінностей і уподобань.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток» автора Соснін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософія глобального розвитку: поняття, концепції, підходи“ на сторінці 1. Приємного читання.
