Інновації як основа розвитку сучасного соціуму, економічного зростання і цивілізаційного розвитку

Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток

Теоретичні засади управління інноваційним процесом пов'язані в першу чергу з роботами Г. Тарда (Франція), Н. Д. Кондратьєва (Росія), Й. Шумпетера (Австрія, США). Існує навіть така дисципліна й наука, як “інноватика”, що являє собою напрямок в сучасній соціальній філософії та соціології, який вивчає інновації в різних сферах людської діяльності (соціальна сфера, економіка, наука, культура, політика). Об'єктом дослідження інноватики є інновації, що розглядаються як соціальний процес, а їх предметна сфера як соціальний зміст, що включає в себе наступні аспекти: інституційні особливості інноваційної діяльності (творчість, креативність, інтелектуальна власність); комунікативні особливості інноваційної діяльності (система особистісних зв'язків, рольовий статус інноватора); управлінські особливості інноваційної діяльності (прийняття інноваційних рішень, інноваційний ризик); інноваційної культури (інноваційна свідомість, виховання); інноваційних систем (на рівні суспільства, організацій); державної інноваційної політики; інноваційного потенціалу.

Проблеми інноваційного механізму в Україні розробляли такі автори, як М. Ажажа, А. Мерзляк, Б. Адамов, Г. Андрощук, Ю. Бажал, М. Гапоненко, В. Голіков, Ю. Гохбер, В. Герасимчук, М. Герасимчук, М. Данько, В. Дергачов, О. Дзьоба, М. Данилюк, В. Корольов, І. Коробейников, Н. Кухарська, П. Лоранж, І. Макаренко, Ю. Макогон, К. Мезенцев, Е. Окрут, Б. Санто, В. Соловйов, О. Соснін, І. Тимошенко, В. Ткаченко, Е. Уткін, Б. Холод, О. Чмир, Д. Шевчук, теоретичні засади яких направлені на нові форми активізації інноваційної діяльності в Україні.

Основна задача дослідження: сформувати нову концепцію управління інноваційними процесами в умовах глобалізації, в контексті якої розвивається інноваційна діяльність як самий перспективний напрямок реалізації цілей держави в умовах ринку та конкурентоспроможності економіки; визначити теоретичні засади та категоріальний апарат управління інноваційним процесом в Україні.

Основна категорія інноватики – це інновація, що означає будь- яке нововведення в певній сфері людської діяльності, відповідно якої виокремлюються різноманітні інновації – соціальні, культурні, технічні, економічні, політичні. Упровадження інновацій є результатом матеріально-предметної і духовної діяльності людей, направлених на задоволення певних потреб людей і суспільства. Здатність суспільства до упровадження інновацій визначає рівень соціального, культурного та економічного розвитку країни. Загальновизнаними критеріями інновацій (винаходу, наукової ідеї, стратегії управління) є їх значущість і широта упровадження, тобто використання. Різні специфічні аспекти інновацій вивчаються також в рамках економіки, соціальної психології, теорії менеджменту та інноваційного менеджменту. Найбільш розповсюдженими в інноватиці являються технічні інновації (технологічні), динаміка яких, як показано Н.Д. Кондратьєвим (Росія), Й.Ф. Шумпетером (Австрія, США) та іншими дослідниками, знаходиться в основі циклічного розвитку ринкової економіки. Для виникнення технічних інновацій необхідно створення ряду умов: наявність суспільної потреби в інноваціях; велика кількість потенційних інноваторів, тобто енергійних учасників інноваційних процесів; наявність певної інфраструктури, включаючи в себе систему освіти, систему захисту інтелектуальної власності (патенти, ноу-хау, ліцензії), інформаційні системи. Розвитку інновацій в сучасному українському суспільстві чинять перепони ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Відносно технічних інновацій до числа основних об'єктивних факторів належить: розрив між науковою і технологічною базою виробництва; економічна неефективність інновацій; несприйнятливість науково-конструкторських центрів до практичних потреб виробництва; відсутність особистої зацікавленості певних груп дослідників і працівників в інноваціях; недосконалість методів менеджменту і маркетингу; невідповідність системи освіти сучасним вимогам підготовки дослідників і керівників виробництва; недоліки правового захисту інтелектуальної власності; ситуація економічної кризи (інвестиційна криза, недоступність кредитів, безробіття). Суб'єктивні фактори властиві в цілому всім сферам виробництва інновацій. До даних факторів слід віднести: відсутність адекватних уявлень про перспективи розвитку основних сфер людської діяльності; зневажливе ставлення до теоретичних знань; відсталість мислення; неприйняття нововведень; побоювання ризиків. В масштабах країни розвиток інновацій стимулюється державною інноваційною політикою, що передбачає селективність податкової, інвестиційної і кредитної політики, пряму фінансову підтримку окремих дослідницьких і технологічних програм. Соціальні результати інновацій можуть бути вирішальними і малопередбачуваними. Для країн, що демонструють собою стадію доганяючої модернізації, перевищення певної “критичної маси” інновацій, насамперед при силовому упровадженні останніх часто приводило до соціальних криз. В той же час процеси глобалізації і міжцивілізаційної взаємодії об'єктивно пов'язані з інноваційним менеджментом чи управлінням інноваціями. В сучасній ситуації глобалізації інновації стають ключовою стратегією конкуренції в XXI столітті, як на рівні національних економі, так і на рівні окремих підприємств. Інновації стають рушійною силою більш продуктивного економічного зростання в умовах трансформації всіх сфер України.

В сучасній Україні орієнтація на інноваційний розвиток вимагає створення національної системи управління інноваціями, яка спрямована на підвищення сприйнятливості економіки і всього суспільства до інновацій. Інноваційний менеджмент, який слід розвивати в Україні, являє собою сукупність певних організаційно-економічних, психологічно-соціальних методів, форм і способів управління всіма стадіями інноваційного процесу на рівні не тільки первинних (фірм, компаній, корпорацій), а й інших ланок економіки – галузей, територій, суспільного господарства в цілому. Це такий спосіб дій, за якого інноваційний процес дістає сприятливих умов для свого розвитку. Інноваційний менеджмент – це управління змінами. В контексті розвитку інноваційних механізмів слід розвивати інноваційну систему як сукупність взаємопов'язаних елементів, здатних організувати і підтримати ефективний стан інноваційного процесу.

При цьому, інноваційна система має внутрішнє і зовнішнє середовище, управляючу і управлінську системи, яка в значній мірі впливає на розвиток інновацій. Елементами інноваційної системи будь-якого рівня являються: цілі та інновації, за допомогою яких досягається упровадження інновацій; інноваційний процес та його учасники, які діють по певним технологіям, відносини і зв'язки яких упорядковані організаційною структурою; необхідні ресурси, управління, що створюють і налаштовують інноваційний механізм. Інноваційне середовище – це співіснування внутрішнього і зовнішнього середовища учасника інноваційного процесу. Дальнє (макросередовище) і ближнє (мікросередовище) оточення складають умови будь-якого учасника інноваційної діяльності, що здійснюють цю діяльність, включаючи безпосередню діяльність, що розгортається в контексті сукупності умов макросередовища і мікросередовища. В якості компонентів макросередовища виступають соціальна, технологічна, економічна і політична сфери; компонентами макросередовища прийнято вважати визначені стратегічні зони господарювання – ринок нововведень, ринок чистої конкуренції нововведень (інновацій), ринок капіталу (інноваційних інвестицій), етапи адміністративної системи, з якими безпосередньо пов'язані учасники інноваційного процесу, ланки інноваційної інфраструктури, що обслуговують інноваційний процес.

Під внутрішнім інноваційним середовищем слід розуміти внутрішньо фірмові відносини складників (фірми організації, установи), а також зв'язки, що створюються станом елементів системи фірми, які впливають на її інноваційну діяльність. Інноваційний механізм – це ринкове і (чи) адміністративне формування інноваційних потреб і попиту, з однієї сторони, та інноваційної пропозиції – з іншої. Тому сьогодні в умовах ринку необхідно створити наступне поле – “попит-пропозиція”, яке б сформувало інноваційні рушійні сили, підтримуючи ринкове інноваційне середовище, яке в напівавтоматичному режимі створювало 6 і регулярно відтворювало це поле або відповідне адміністративне середовище. У будь-якому випадку в контексті інноваційної діяльності повинна здійснюватися сукупність впливів – активних і достатніх для успіху інноваційного результату.

Сьогодні інноваційний менеджмент виробив механізми – ринковий, адміністративний і змішаний, які в тій чи іншій мірі упроваджуються в практику ринкового господарювання. При цьому повинен бути задіяний вплив трьох групи факторів на інноваційний процес: а) стимулювання пропозицій нововведень; 6) підвищення попиту на результат інноваційного процесу; в) вплив на умови, які стимулюють нововведення. Для реалізації інноваційного механізму повинна бути задіяна інноваційна стратегія як вироблення організацією цілей отримання стійких прибутків, конкурентних переваг, а також виживання в довготривалій перспективі у відповідності зі своєю місією і динамічно плинним зовнішнім середовищем. Засобами досягнення цілей, тобто стратегіями, у цьому випадку слугує як інтенсивний розвиток всіх елементів виробничо-господарської системи підприємства, так і їх інноваційного розвитку, продуктивного економічного зростання в умовах трансформації всіх сфер України.

В сучасній Україні орієнтація на інноваційний розвиток вимагає створення національної системи управління інноваціями, яка спрямована на підвищення сприйнятливості економіки і всього суспільства до інновацій. Інноваційний менеджмент, який слід розвивати в Україні, являє собою сукупність певних організаційно-економічних, психологічно-соціальних методів, форм і способів управління всіма стадіями інноваційного процесу на рівні не тільки первинних (фірм, компаній, корпорацій), а й інших ланок економіки – галузей, територій, суспільного господарства в цілому. Це такий спосіб дій, за якого інноваційний процес дістає сприятливих умов для свого розвитку. Інноваційний менеджмент – це управління змінами. В контексті розвитку інноваційних механізмів слід розвивати інноваційну систему як сукупність взаємопов'язаних елементів, здатних організувати і підтримати ефективний стан інноваційного процесу.

При цьому, інноваційна система має внутрішнє і зовнішнє середовище, управляючу і управлінську системи, яка в значній мірі впливає на розвиток інновацій. Елементами інноваційної системи будь-якого рівня являються: цілі та інновації, за допомогою яких досягається упровадження інновацій; інноваційний процес та його учасники, які діють по певним технологіям, відносини і зв'язки яких упорядковані організаційною структурою; необхідні ресурси, управління, що створюють і налаштовують інноваційний механізм. Інноваційне середовище – це співіснування внутрішнього і зовнішнього середовища учасника інноваційного процесу. Дальнє (макросередовище) і ближнє (мікросередовище) оточення складають умови будь-якого учасника інноваційної діяльності, що здійснюють цю діяльність, включаючи безпосередню діяльність, що розгортається в контексті сукупності умов макросередовища і мікросередовища. В якості компонентів макросередовища виступають соціальна, технологічна, економічна і політична сфери; компонентами макросередовища прийнято вважати визначені стратегічні зони господарювання – ринок нововведень, ринок чистої конкуренції нововведень (інновацій), ринок капіталу (інноваційних інвестицій), етапи адміністративної системи, з якими безпосередньо пов'язані учасники інноваційного процесу, ланки інноваційної інфраструктури, що обслуговують інноваційний процес.

Під внутрішнім інноваційним середовищем слід розуміти внутрішньо фірмові відносини складників (фірми організації, установи), а також зв'язки, що створюються станом елементів системи фірми, які впливають на її інноваційну діяльність. Інноваційний механізм – це ринкове і (чи) адміністративне формування інноваційних потреб і попиту, з однієї сторони, та інноваційної пропозиції – з іншої. Тому сьогодні в умовах ринку необхідно створити наступне поле – “попит-пропозиція”, яке 6 сформувало інноваційні рушійні сили, підтримуючи ринкове інноваційне середовище, яке в напівавтоматичному режимі створювало 6 і регулярно відтворювало це поле або відповідне адміністративне середовище. У будь-якому випадку в контексті інноваційної діяльності повинна здійснюватися сукупність впливів – активних і достатніх для успіху інноваційного результату.

Сьогодні інноваційний менеджмент виробив механізми – ринковий, адміністративний і змішаний, які в тій чи іншій мірі упроваджуються в практику ринкового господарювання. При цьому повинен бути задіяний вплив трьох групи факторів на інноваційний процес: а) стимулювання пропозицій нововведень; 6) підвищення попиту на результат інноваційного процесу; в) вплив на умови, які стимулюють нововведення. Для реалізації інноваційного механізму повинна бути задіяна інноваційна стратегія як вироблення організацією цілей отримання стійких прибутків, конкурентних переваг, а також виживання в довготривалій перспективі у відповідності зі своєю місією і динамічно плинним зовнішнім середовищем. Засобами досягнення цілей, тобто стратегіями, у цьому випадку слугує як інтенсивний розвиток всіх елементів виробничо-господарської системи підприємства, так і їх інноваційного розвитку.

Якщо перші забезпечують послідовне збільшення потенціалу і його збереження, то другі – дають можливість різко підвищити його рівень, подолати накопичений технологічний розрив, набути нові якості потенціалу. Інноваційною стратегією називають такі засоби досягнення цілей підприємства, які пов'язані з інновацією та інноваційною діяльністю. Підвищення прибутку, виживання, посилення конкурентних позицій та інші фірмові цілі часто можуть бути реалізованими лише при інноваційному розвитку, наприклад, при випуску нового продукту, переходу на нову технологію, освоєння нових методів управління, зміні керівного складу, реструктуризації (заміні старої організаційної структури на нову), нової логістики фінансових потоків. Інноваційна сфера – це система взаємодії інвесторів, товаровиробників конкурентоспроможної продукції (послуг) і розвинутої інфраструктури. Для реалізації інноваційного механізму повинна бути задіяна інноваційна мета як сукупність стратегій інноваційного розвитку організації, яка визначається видами (типами) очікуваних нововведень: виготовленням і освоєнням нових продуктів (послуг), технологій, способів організації виробництва, ринків, структури, систем управління.

Для організації процесу реалізації даних стратегій формулюються інноваційні цілі, наприклад, – розробити і оволодіти виробництвом нового продукту, перейти на нову технологію. Інноваційні цілі організації передбачають собою довгоочікуваний результат її діяльності, досягнутий на основі реалізованого нововведення (інновації) в обмежені строки і з обмеженими ресурсами, виражений в кількісному і якісному розвитку організації, в набутті певних нових якостей своєї діяльності. Організація інноваційної діяльності всіх суб'єктів передбачає структуризація) інноваційних цілей і будову “древа цілей”, що визначається видом нововведення. Таким чином, нововведення – це процес і результат дослідження і розробок, втілений в новій і удосконаленій продукції і технології, методах організації виробництва, праці і управління. З ним пов'язана технічна, організаційна і комерційна інформація, що складає секрет виробництва (ноу-хау).

Нововведення, як процес науково-технічної діяльності, включає ряд етапів: 1) маркетинг (виявлення і формування попиту на нововведення на основі аналізу проблем, які виникають у споживачів); 2) пошукове дослідження (відкриття і опис закономірностей і явищ з метою їх практичного використання); 3) прикладне дослідження (встановлення технічної можливості, соціально-економічної доцільності і способів використання результатів пошукових досліджень і задоволення попиту на нововведення); 4) техніко-економічна розробка (створення проектно-будівельної, конструкторської, технологічної і організаційної документації, виготовлення і використання досвіду зразків, необхідних для використання результатів прикладних досліджень); 5) технічне засвоєння нововведень (введення в дію виробничої системи і досягнення її проектної можливості, випуск головного промислового зразка чи серії, відповідної до технічного завдання); 6) комерційне освоєння нововведення (окупність витрат і отримання прибутку на основі досягнення проектної собівартості, рентабельності і об'єму реалізації). На ринку нововведень предметом угоди є в основному результати творчості (інтелектуальна власність). До числа об'єктів інтелектуальної власності відносяться програми для ЕОМ, бази даних, типологія інтегральних схем, ефект від нововведень може бути: економічним, соціальним, екологічним, інформаційним, радикальним, що в цілому вимагає ринкових оцінок. Поряд з традиційними критеріям (правило прибутку) використовується дисконтування інвестицій і різні невартісні оцінки (науково-технічний, соціальний та економічний потенціали та рівень виробництва).

Підприємець на ринку нововведень стикається із великою невизначеністю величини витрат, результатів і строків їх досягнення, великим розривом у часі між авансуванням витрат (інвестиціями) і отриманням фактичного ефекту. Тому тут важливе значення має страхування ризику, особливо ризикове (венчурне) фінансування, коли вкладник у випадку успіху нововведення одержує значну частку (майже половину) прибутку, а при успіху – не претендує на повернення грошей, а також лізинг – решта техніки в оренду з платою в кредит (по мірі отримання прибутку) і правом її викупу з підсумковою вартістю.

Інновації, чи нововведення, – це створювані (освоєні) нові чи удосконалені технології, види товарної продукції чи послуг, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного чи іншого характеру, що впливають просуванню технологій, товарної продукції та реалізацію інновацій, товарної продукції чи послуг на ринок. Діяльність, що забезпечує створення і реалізацію інновацій, носить назву інноваційної діяльності. В залежності від об'єктів інноваційної діяльності на виробництві можна виокремити наступні види інновацій: 1) продуктові (нові товари та послуги); 2) маркетингові (нові ринки, способи просування товарів на ринок, збутової діяльності); 3) технічні – нові чи більш удосконалені види засобів праці; 4) технологічні – нові матеріали, технологічні процеси, прийоми і методи роботи; 5) організаційні – нові рішення в сфері організації виробництва, управління, праці; 6) соціальні – ті, що підвищують рівень соціального розвитку та соціального забезпечення працівників виробництва; 7) комплексні – нові рішення, що забезпечують комплексний підхід до розвитку і удосконалення різних елементів виробничої системи. В залежності від значущості інновацій для виробництва їх слід розділити на великі, середні та дрібні. Так, великі технічні інновації базуються на відкриттях і великих винаходах і формують нове покоління техніки; середні слугують основою для створення нових моделей і модифікації існуючої техніки, а також розширюють сферу їх застосування; дрібні покращують виробничі чи споживацькі параметри існуючої техніки на основі використання дрібних винаходів і раціоналізаторських пропозицій. Як і будь-який виробничий процес, інноваційна діяльність потребує для свого ефективного здійснення управління цією діяльністю.

Управління інноваціями на сучасному виробництві – це найважливіша складова частина управлінської діяльності взагалі, пов'язана з забезпеченням розвитку виробництва, удосконалення всіх його елементів і підсистем. Управління інноваціями передбачає формування відповідної системи управління, тобто форм і методів управління інноваційної діяльності, які в значній мірі визначаються характером здійснюваних нововведень. Центральне місце серед останніх займають продуктові інновації, які визначають в кінцевому рахунку зміст робіт по створенню інших видів інновацій. Разом з тим, все більше і самостійне значення набувають інновації в інших сферах, перш за все в соціальній, що пов'язано з необхідністю створення “потенціалу успіху” для вирішення проблем, які можуть виникнути в майбутньому. У відповідності з етапами господарського циклу сучасного підприємства до функцій управління інноваціями (в основі яких лежать інновації продуктового циклу), нерозривно пов'язані з функціями управління виробництвом в цілому, слід віднести: аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, розробка стратегії, управління науковими дослідженнями і розробками, управління освоєнням і виробництвом, управління реалізацією (збутом, обігом). Дані функції фактично відображають інноваційний цикл сучасного виробництва, тобто комплекс робіт по створенню і реалізації нововведень.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток» автора Соснін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інновації як основа розвитку сучасного соціуму, економічного зростання і цивілізаційного розвитку“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ I. РОЗВИТОК СУЧАСНОГО СВІТУ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЛЮДСТВА

  • Філософія глобального розвитку: поняття, концепції, підходи

  • Соціокультурні і соціополітичні аспекти глобального розвитку в контексті вчень західних глобалістів

  • Розділ II. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНИХ СИСТЕМ ТА ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Методологічні виміри глобального розвитку

  • Синергетична парадигма глобального розвитку

  • Розділ III. РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНИХ, ПОЛІТИЧНИХ І КУЛЬТУРНИХ ВІДНОСИН В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Культурна глобалізація як процес формування нової глобальної культури

  • Розвиток економічних, політичних і культурних відносин в контексті глобального розвитку

  • Висновки

  • Розділ IV. РОЗВИТОК ГЛОБАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В КОНТЕКСТІ ВИКЛИКІВ ДЛЯ УКРАЇНИ

  • Світове господарство як міжнародна економічна система

  • Розвиток глобальних економічних відносин в контексті викликів для України

  • Розділ V. МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Міграція трудових ресурсів: сутність, функції, причини, види

  • Проблеми еміграції -імміграції та регулювання міграційними потоками в умовах глобального розвитку

  • Регулювання міграційними потоками в умовах глобалізації

  • Розвиток туризму в умовах глобального розвитку: методологія кросскультурного аналізу

  • Висновки

  • Розділ VI. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ В УМОВАХ АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ НА ПРИРОДУ, ЛЮДИНУ І СУСПІЛЬСТВО

  • Глобалізація соціально-економічних проблем

  • Причини виникнення глобальних проблем сучасності

  • Антропогенний вплив людства на навколишнє середовище та його компоненти

  • Формування концепції “шоку майбутнього” (футурошоку) в умовах глобального розвитку

  • Міжнародний тероризм як глобальна проблема сучасності

  • Висновки

  • Розділ VII. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ОБ'ЄДНАНЬ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОГО СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

  • Становлення і розвиток глобального світового господарства

  • Становлення і розвиток міжнародних інтеграційних об'єднань на регіональних просторах глобального світового господарства

  • Висновки

  • Розділ VIII. ФОРМУВАННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА, ЛЮДИНИ І ЛЮДИНИ, ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ В МІЖНАРОДНИХ СИСТЕМАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Людиноцентризм як антропологічна парадигма євроінтеграційної політики

  • Формування людиноцентричної політики гуманістичного європейського менеджменту в контексті глобального розвитку

  • Людина як об'єкт і суб'єкт громадянського суспільства

  • Економічна антропологія як теоретична засада формування нової економічної культури та економічного мислення в умовах глобального розвитку

  • Висновки

  • Розділ IX. МІСЦЕ І РОЛЬ УПРАВЛІННЯ В СТАНОВЛЕННІ МІЖНАРОДНИХ СИСТЕМ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЛЮДСТВА

  • Роль управління у становленні міжнародних систем сталого розвитку в умовах глобалізації

  • Національні держави і ТНК як головні суб'єкти сучасного світовлаштування

  • Держава як структурозумовлюючий суб'єкт світової системи: плюси і мінуси сучасного державотворення

  • Проблеми управління у становленні системи сталого розвитку: зарубіжний і вітчизняний контекст

  • Інновації як основа розвитку сучасного соціуму, економічного зростання і цивілізаційного розвитку
  • Управління глобальною системою в умовах нелінійного мислення, невизначеності та альтернативності

  • Висновки

  • Розділ XX. УКРАЇНА В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Плюси і мінуси вступу України до НАТО

  • Місце і роль України в глобалізаційних процесах

  • Роль самоорганізаційних процесів в євроінтеграції

  • Основні напрями та механізми підвищення ефективності євроінтеграційної політики

  • Формування ноосферної концепції регіону в умовах глобального розвитку

  • Висновки

  • Розділ XXI. МІЖНАРОДНІ СИСТЕМИ, МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ І МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • Сутність та основні параметри міжнародних відносин і міжнародної політики

  • Основні тенденції розвитку сучасної міжнародної політики

  • Зовнішня політика держави: зміст та фактори впливу

  • Україна в системі міжнародних відносин

  • Європейський Союз і Євразійський економічний Союз: схожість і відмінність інтеграційного будівництва в концепції С. Ю. Глазьева, В. І. Чушкіна, С. П. Ткачука

  • Висновки

  • ПІСЛЯМОВА