Процеси глобалізації вплинули і на розвиток культурного простору, в результаті чого виникло полікультурне суспільство. Західні філософи переконані, що незважаючи на прискорення процесів глобалізації, навіть у Європі національні культури залишаються набагато могутнішими чинниками, ніж вважають теоретики постмодерну. Нік Стівенсон пропонує використовувати поняття “культурного громадянства” На відміну від національного громадянства, обумовленого державним законом, хто може вважатися громадянином, культурне громадянство підтримується завдяки системі масових комунікацій у національному масштабі. Ця підтримка визначається:
• ставленням до культурного космополітизму;
• специфікою регулювання в теле- та кіноіндустрії;
• особливостями громадянського суспільства.
Культура, на думку Ж. Бодрійяра, перестала бути прив'язаною до певного місця і, з іншого боку, у кожному окремому місці вона перестала являти собою певну цілісність. Культура стала фрагментарною, розпавшись на культури окремих спільностей, свого роду культурні діаспори, що відрізняються за смаками, звичками й віруваннями, не пов'язаними з яким-небудь раціональним контекстом. Діаспори розкидані по всьому західному світу. Замість розширення доступу до елітарної культури, відбувається поширення комерціалізації, іронії та гри. Залучення маргіналізованих груп зумовлює переструктурування всього поля домінуючої культури. Тому головним питанням сьогодення, як вважають глобалісти, є пошук способів підтримки цілісності плюралістичної суспільної сфери як на локальному, так і на глобальному рівнях. Це завдання вирішується в наш час в умовах існування національної держави, інструментального розуму й ринкових відносин в суспільстві споживання, що базується на індивідуальному споживанні й гедонізмі, які руйнують екосистеми, спричинюють забруднення планети.
Як свідчить аналіз, культурне громадянство формується на стику таких явищ:
• 1) глобалізація в західному суспільстві породжує усе більш космополітичні культури;
• 2) по-справжньому космополітична культура може сформуватися тільки за умови реформування національних культур;
• 3) в сучасну епоху не повинен припинятися пошук складових колективної й індивідуальної ідентичності;
• 4) зріла ідентичність може виникнути тільки на основі осмисленого ставлення суб'єкта до історії, природи, інших явищ і подій.
“Культурне громадянство” в результаті всіх процесів стало свого роду “освіченою демократією участі”.
При дослідженні культурної глобалізації Т. X. Маршалл виділив у громадянстві чотири виміри, кожен з яких має специфічне національне й інструментальне значення:
• перший вимір – цивільні права (правотворчість);
• другий вимір – політичні права (право брати участь у демократичних виборах і свобода асоціацій і об'єднань);
• третій вимір – соціальні права (у формі допомоги бідним, охорона здоров'я, гарантії безробітним);
• четвертий вимір – культурні права й обов'язки та пов'язане з ними поняття культурного громадянства (право на інформацію, освіту, комунікацію, критику).
Західні глобалісти акцентують увагу також на дев'яти основних тенденціях у сучасній релігії:
• 1) релігія продовжує жити, тому що відбувається оживлення релігійних почуттів;
• 2) з одного боку, посилюється конфронтація між релігією і наукою;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток» автора Соснін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціокультурні і соціополітичні аспекти глобального розвитку в контексті вчень західних глобалістів“ на сторінці 1. Приємного читання.
