Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво
В сучасних умовах здійснюються спроби для розвитку міжнародного співробітництва в рамках форуму Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), сформульованого в листопаді 1989 р. На початковому етапі він функціонував як міністерська зустріч, а з 1993 р. проводяться регулярні зустрічі голів держав і урядів. Сьогодні учасниками форуму є 21 країна: Австралія, Бруней, В'єтнам, Гонконг (як особлива зона Китаю), Індонезія, Канада, КНР, Республіка Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія. Таким чином, в цьому форумі представлені країни з високим і зростаючим економічним потенціалом. По своєму складу, характеру і цілям АТЕС виглядає зовсім нетипово. Це економічне об'єднання, створене державами, які сильно відрізняються між собою умовами і рівнем господарського розвитку, структурами економік, традиціями, ідеологією і навіть психологією людей. Проте промислово розвинені країни, що розвиваються, співпрацюють як рівноправні партнери. В країнах – членах АТЕС проживають більш 2,5 млрд, людей, сукупний ВВП яких перевищує 26 трлн. дол. (2004 р.) і приходиться 50% світової торгівлі. Зберігаючи консультативний статус, АТЕС фактично перетворюється в достатньо ефективний механізм, в рамках якого виробляються і реалізуються регіональні правила ведення торгово-економічної, науково-технічної, інвестиційної діяльності та міжнародного бізнесу. В рамках цього співробітництва діє Азіатський банк розвитку (АзБР) як регіональний міждержавний банк по довгостроковому кредитуванню проектів розвитку в країнах Азії та Тихоокеанського басейну. Заснований в 1966 р. згідно з рішенням ХХІ сесії Економічної і соціальної комісії ООН для Азії і Тихого океану. Кредитну діяльність розпочав в лютому 19687 р. Учасниками АзБР можуть бути країни-члени ЕСКАТО і с спеціалізованих установ ООН. На початку 80-х pp. XX ст. до нього входили 47 країн; до 2000 р. АзБР нараховував 56 членів (40 – регіональних і 16 – нерегіональних). АзБР був створений у формі акціонерного товариства, найбільшими акціонерами якого були Японія, СІЛА Китай. В АзБР голоси розподіляються пропорційно внескам в акціонерний капітал. Для мобілізації ресурсів АзБР розміщає облігаційні займи на американському і західноєвропейському грошових ринках. Офіційні цілі АзБР – сприяння економічному розвитку і зовнішній торгівлі азіатських країн, що розвиваються, сприяння їм фінансової, технічної та економічної допомоги. В контексті цього банку функціонує три спеціальних фонди: Фонд азіатського розвитку, Спеціальний фонд технічної допомоги, Японський спеціальний фонд. Вищий орган АзБР – Рада управляючих (по одному управляючому і його заміснику від кожного банку); керівництво діяльності банку здійснює Рада директорів, а штаб-квартира знаходиться в Манілі (Філіппіни).
Як свідчить аналіз, в рамках АТЕС приймаються поки що заходи декларативного характеру, а це велике угрупування не пов'язане тісною взаємодією, взаємопроникненням, взаємовпливом економік країн-учасниць. Щоб це угрупування стало інтеграційним об'єднанням з економічної точки зору, необхідні час і конкретні справи. Україна традиційно надає особливого значення розвитку відносин з державами АТР, активізує свою співпрацю з основними інтеграційними структурами регіону, в тому числі із АТЕС.
Співдружність Незалежних Держав (СНД)
Життєву необхідність економічної інтеграції для країн – бувших республік СРСР слід пояснити рядом причин. Політична незалежність не дала цим країнам економічної самостійності. Після розпаду СРСР молоді держави стали гостро відчувати недостатній розвиток продуктивних сил, посилену залежність їх економік від Заходу. Об'єднані зусилля в боротьбі проти нерівномірного розподілу праці, екс-республіки СРСР домагаються більш справедливих економічних відносин. Після розпаду СРСР ці нові проблеми було покликано вирішити Співдружність Незалежних Держав (СНД). Важливим інтегруючим фактором в рамках СНД вважається наявність сумісно створеної, єдиної і цілісної інфраструктури (транспортної, енергетичної, комунікаційної систем). Порушення єдності існуючої в рамках СРСР інфраструктури виключає для кожної із держав пострадянського простору можливість її ефективної експлуатації. Важливе значення продовжують грати створені по єдиним техніко-економічним умовам і державним стандартам основні фонди, загальна система підготовки спеціалістів і наукових кадрів в усіх сферах економіки. Одним із головних інтегруючих факторів залишається необхідність відновлення і розвитку більш тісного торгово-економічного співробітництва в рамках СНД.
Основоположними правовими документами СНД являються Угода про створення СНД 9 грудня 1991 р., Мінськ), підписана Росією, Білоруссю і Україною, і Протокол до цієї Угоди (21 грудня 1991 р., Алма-Ата), у відповідності з яким до складу Співдружності ввійшли 8 країн – Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Таджикистан, Туркменістан і Узбекистан. В грудні 1993 р. до СНД приєдналася Грузія. Україна підписала і ратифікувала Угоду про створення СНД від 8 грудня 1991 та Протокол до цієї Угоди від 21 грудня 1991р. Україна, не підписавши Статут СНД від 22.01.1993 р., де-юре не є державою – членом Співдружності, а має статус держави – засновниці та держави – учасниці СНД. У рамках цього регіонального утворення Україна надає пріоритет економічній складовій співробітництва, насамперед, формуванню повномасштабної зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень. І8.І0.20ІІр. низкою держав-учасниць Співдружності, у тому числі й Україною, підписано Договір про ЗВТ СНД, основні положення якого регулюють умови торгівлі України з державами Співдружності, у тому числі й з членами Митного союзу. 21.08.2012 р. Україною завершено виконання внутрішньодержавних процедур, необхідних для набуття чинності для української сторони цього документа. Так, Україна стала третьою державою (разом з РБ і РФ), для якої 20 вересня 2012 р. набув чинності Договір про ЗВТ СНД.
Статут СНД включає основні напрямки діяльності Співдружності, серед яких першочерговими являються: формування загального економічного простору на основі ринкових відносин, координація кредитно-фінансової і соціальної політики, сприяння розвитку торгово-економічних зв'язків держав-членів, створення загального інформаційного простору, здійснення сумісних природозахисних заходів, здійснення сумісних проектів і програм в сфері науки і техніки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту. Правовою базою для розвитку економічних інтеграційних зв'язків в рамках СНД є Договір про створення Економічного союзу, підписаного 24 вересня 1993 р. Договір символізував усвідомлення необхідності інтеграційної взаємодії, потреби зробити пріоритетними економічні аспекти інтеграції отримати реальні результати, взаємну вигоду від тісної міждержавної співпраці. Договором було передбачено поглиблення інтеграції поетапним шляхом створення, зони вільної торгівлі, митного союзу, спільного ринку товарів, послуг, капіталів і робочої сили, валютного союзу, що безперечно відкривало нові широкі простори для розвитку міжнародного бізнесу. Для реального функціонування Економічного союзу потрібні були конструктивні рішення, обґрунтована концепція його будівництва, яка була визначена в Перспективному плані інтеграційного розвитку СНД, прийнята 21 жовтня 1994 р. В цьому плані передбачалося як мінімум відновлення минулих господарських зв'язків, a також формування митного і платіжного союзу.
Вищими органами СНД Рада голів держав (РГГ) і Рада голів урядів (РГУ), В повноваження РГГ входять вирішення будь-яких принципових питань, пов'язаних з загальними інтересами держав- учасників. РГУ координує співпрацю органів виконавчої влади в економічній, соціальній та інших сферах загальних інтересів. РГУ проводить чотири засідання на рік, РГГ – два. Представництво в РГГ і РГУ, як в інших органах Співдружності, здійснюється в порядку алфавіту назв держав-учасників на строк не більше року. З метою координації діяльності країн Співдружності у зовнішньополітичній сфері заснована Рада міністрів іноземних справ. Нереалізованість потенційних можливостей взаємного співробітництва в рамках СНД є однією з основних причин низької питомої ваги СНД по основним показникам провідних інтеграційних об'єднань світу.
До початку XXI ст. СНД не вдалося кардинально вирішити багато життєво важливих задач, в тому числі організацію якісно нових економічних відносин між суверенними державами, формування і збереження загального економічного простору. Геоекономічні особливості країн – екс-республік СРСР, культурна спільність їх народів та інші соціально-економічні природні особливості дають Співдружності можливість інтенсивного розвитку і поглиблення економічної інтеграції на загальному економічному просторі. При ефективному розвитку інтеграції в рамках СНД міжнародний бізнес може сприяти більш швидкому подоланню економічної кризи, бідності і економічного відставання у всіх країнах-учасницях, а також завоювання СНД достойного місця в світовій спільноті і світовій економіці.
Головними стратегічними задачами існуючих інтеграційних союзів в сучасних умовах є наступні:
• по-перше, забезпечення стійкого економічного розвитку країн, які входять в склад до кожного із союзів шляхом організації більш раціонального використання економічних ресурсів і створення більш благоприємних умов для ведення господарської діяльності в рамках єдиного господарського комплексу;
• по-друге, участь в міжінтеграційному економічному співробітництві з іншими союзами в умовах глобалізації і постійній готовності до реагування на її виклики;
• по-третє, формування і захист справедливого світового економічного порядку в умовах дотримання норм міжнародного права, недопущення застування військової сили при урегулюванні конфліктних економічних проблем, вирішення суперечливих питань мирним шляхом на благо народів всіх країн світу без будь-якої дискримінації.
Висновки
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток» автора Соснін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Становлення і розвиток міжнародних інтеграційних об'єднань на регіональних просторах глобального світового господарства“ на сторінці 4. Приємного читання.
