Глобалізацію слід розглядати як процес інтеграції різних культур у єдину ринкову логіку, причому видозмінені культури є одночасно і результатом глобалізації, й умовою її подальшого розвитку. У процесі глобалізації виникає певна однорідність соціально-економічних умов і в той же час спостерігається зростання індивідуалізму. Глобалізація – це процес, мета якого формування “homo economicus”, підпорядкування людської діяльності інтересам грошового нагромадження. “Розважлива раціональність” розчиняє всі колишні цінності в ринковій вартості. У процесі глобалізації відбувається заміщення основних моральних цінностей людства цінністю ефективності. В основі цієї раціональності лежить утилітаристська мораль; її формула звучить так: морально те, що дає найбільшу вигоду. Глобальна політика зводиться, таким чином, до правил, необхідних для успішного ринкового обміну: правова захищеність, свобода обміну, виконання взятих зобов'язань.
Процес глобалізації є результатом компромісів, які підривають моральні засади суспільства й становлять загрозу для ідентичності особистості. Нове розуміння справедливості, істини, індивідуалізму – моральних засад, розвою яких сприяє глобалізація, так само як і утилітаристська мораль, підриває ідею справедливості в людських стосунках. Глобалізація по-новому розв'язує проблеми істинності й об'єктивності оцінок.
Глобальна “перебудова”, іменована “глобалізацією”, не є наслідком свідомого вибору, зробленого кимось із політичних лідерів. Це результат структурних змін капіталізму, втілених у діяльності безлічі людей, корпоративних організацій і держав, що, зрештою, породжує нові відносини й моделі поведінки. Економічна глобалізація неминуче впливає на політичні, соціальні й культурні відносини держав. Зокрема, інтернаціоналізується їх економіка, перетворюючись на провідні ремені від глобального господарства до національних економік, допомагаючи пристосувати державну економічну політику до вимог світової економіки. Зростання ролі принципу взаємозалежності автоматично спричинює зменшення ролі територіального принципу, однак новий порядок досі нестабільний. Корені нестабільності криються в діалектичному співвідношенні двох основних принципів – принципу взаємозалежності й територіального принципу.
Глобалізація економіки спричинює подальшу поляризацію країн, що перебувають на сильних і слабких позиціях, більше того, вона зумовлює нову диференціацію і розкол у рядах непривілейованих країн. Останнім слід об'єднатися в коаліцію, основою якої мають стати спільні інтереси широких соціальних груп у національних і локальних масштабах. Доречним буде передбачити нові можливості для зростання глобального соціалізму як альтернативи глобальному капіталізму, капіталістичній моделі споживання.
Отже, глобалізація – це складний процес, що поєднує в собі інтерпретацію тотожності й відмінностей універсалізму і партикуляризму. Сучасна глобалізація задає глобальні рамки, в яких цивілізації, регіони, національні держави, корінні народи, позбавлені державності, конститутюють свою історію й ідентичність. Захист місцевих традицій і особливостей також є глобальним феноменом.
Серед моделей причинно-наслідкової залежності процесу демократизації від глобальних змін слід виділити шість найбільш вартісних, які найкраще ілюструють цю залежність.
Слід звернути увагу на концепцію переходу до демократії К. Шварцмана. Концецпія переходу до демократії К. Шварцмана включає наступні переходи: 1) глобальні структурні зміни – місцеві структурні зміни – перехід до демократії; 2) глобальні структурні зміни – місцеві структурні зміни – мобілізація еліт – перехід до демократії; 3) глобальні структурні зміни – місцеві структурні зміни – мобілізація громадян – перехід до демократії; 4) глобальні структурні зміни – мобілізація еліт – перехід до демократії; 5) глобальні структурні зміни – мобілізація громадян – перехід до демократії; 6) глобальні структурні зміни – місцеві структурні зміни – мобілізація еліт – мобілізація громадян – зворотні впливи цієї мобілізації на еліти – перехід до демократії.
Концепція Ф. Енгельхарда розвивається під лозунгом: “третя світова війна вже почалася”. Сучасне суспільство породжує безробіття й убогість. Людство змушує вести війну з бідністю, яка може затопити не лише Південь, а й Північ. Такі явища, як економічна мафія, тероризм, екстремізм поширюються на всій планеті. Сьогодні бідні становлять третину людства і створюють загрозу для політичних режимів відповідних країн. Бідні все частіше перетворюються на резервну армію економічної мафії і тероризму. Третя світова війна – це не просто соціальна метафора: уражені й розколоті в результаті краху радянського режиму, цілі регіони перебувають у стані нестабільного розвитку. “Великий вільний ринок”, який ще поки що переживає стадію становлення, у майбутньому справлятиме все більш руйнівний вплив на демократію.
Розглянувши динаміку цих процесів, відмітимо, що сьогодні мова йде не про збереження держави “загального благоденства” в національних межах, а про розвиток на рівні ЄС економіки, яка б служила людині, а не бездушному Молоху фінансів, прибутків і нагромадження капіталу.
Певний внесок у розвиток філософії глобального розвитку вносить концепція шести “ліній розломів” С. Хантінгтона. Виділяються шість “ліній розломів” С. Хантінгтона, що загрожують майбутньому планети зводяться до наступного:
• 1) між бідними й багатими суспільствами, межа між якими все менше виступає як межа між Північчю і Півднем, тому що бідність захоплює цілі регіони промислово розвинутих країн;
• 2) між мусульманським світом і Заходом: при цьому західні засоби масової інформації все частіше звинувачують мусульман у нетерпимості, називаючи війну у Перській затоці “першою війною цивілізацій”;
• 3) між конформістськими й некомформістськими суспільствами: останні можна визначити як суспільства, члени яких мають свободу вибору;
• 4) між егалітарними суспільствами і суспільствами, в яких панує нерівність;
• 5) між світськими й релігійними державами;
• 6) між провідними промислово розвинутими країнами (групою “сімки” чи “вісімки”) та іншими державами.
Збільшення кількості конфліктів етнічного й цивільного характеру свідчить про зростання політичної й соціальної нестабільності в сучасному світі. Чисельність біженців за останні 20 років зростала з 2 млн. до 20 млн. чоловік.
На розвиток глобального розвитку впливає концепція мондіалізації Ж. – К. Ле Дюїгу, Ж. – Л. Ноде. Модіалізм (від франц. Mondial – світовий, всесвітній) – рух за об'єднання світу та його окремих регіонів на федеративній основі під загальним управлінням всесвітнього уряду. Французький експерт Ле Дюїгу стверджує, що мондіалізація ґрунтується на ряді об'єктивних процесів. На його думку, важливо зрозуміти сутність мондіалізації для того, щоб впливати на неї в інтересах робітників. Існує досить багато підходів до аналізу процесу мондіалізації.
У залежності від ідеологічного змісту філософію глобального розвитку можна згрупувати по трьох напрямках:
• 1. Ліберальний напрямок. Мондіалізація розглядається не тільки як об'єктивний процес, але і як корисний сам по собі феномен, що сприяє підвищенню економічної й соціальної ефективності. У цілому ліберальний напрямок акцентує увагу насамперед на розвитку конкуренції на наднаціональному рівні, спрямованої на підвищення ефективності й рентабельності суспільного виробництва. Однак в останні роки все частіше звучить думка про те, що для регулювання процесу мондіалізації все-таки потрібно буде вдаватися до певних заходів, які дозволять запобігти негативним наслідкам цього процесу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток» автора Соснін О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософія глобального розвитку: поняття, концепції, підходи“ на сторінці 2. Приємного читання.
