• o західноєвропейська спільнота, котра безпосередньо оберігається власними структурами (військовими інститутами ЄСіНАТО);
• o "перший санітарний коридор" (щодо Росії) - східноєвропейські держави та республіки Балтії, які включають до "розширеної Західноєвропейської спільноти, а також не включені до неї і формально віднесені до російської сфери впливу "буферні держави" - Україна, Молдова та Бєларусь;
• o "другий санітарний коридор" (щодо мусульманського та азіатського світу) - Росія й країни "сфери її впливу" (окрім України, Бєларусі та Молдови, віднесено кавказькі та середньоазіатські держави СНД).
Сучасні (після 1991 р.) тенденції у геополітичних процесах позначилися на нинішній зовнішньополітичній практиці правлячої еліти Французької Республіки, де домінують антиатлантисти, прихильники "європейської солідарності". їх стратегічні плани спрямовані на:
• 1) створення противаги зростанню гегемонії у Європі головного світового конкурента - Сполучених Штатів Америки;
• 2) використання потенціалу Німеччини та Росії для інтеграції Європи в рамках проекту "Європейська імперія" на основі (як вважають французи) "схильності європейців до автократії та до геополітичної незалежності від Вашингтона", а саме: за рахунок створення "тріумвіратного політико-стратегічного союзу Франція-Німеччина-Росія" антиамериканської спрямованості, що доповнюється іншим тріумвіратом - "Веймарським трикутником" (Франція-Німеччина-Польща). Аналогічний тріум-віратний процес "Франція-Німеччина-Україна", який розвивався з жовтня 1991 р. за ініціативою французької сторони, у 1995 р. був припинений іноземцями у зв'язку з пасивним ставленням до цього проекту правлячих кіл України;
• 3) використання можливостей Росії (додатково до власних) для впливу на процеси в регіональному "трикутнику" Росія-Китай-Іран, що формується також на антиамериканській та антитурецькій основі.
Аналітики сходяться на тому, що в найближчі роки Франція приділятиме більше уваги середземноморським та африканським державам, насамперед франкомовним, які французькою правлячою елітою розглядаються як чинник "проникнення й закріплення французької присутності" у цьому регіоні. Фахівці прогнозують найближчими роками в Африці загострення суперечностей між французами, американцями та німцями, особливо в країнах із традиційним французьким впливом, де Вашингтон, зокрема, має намір істотно потіснити французьких партнерів. Німеччина також посилює свою присутність, створюючи з 1985 р. в столицях країн африканського континенту мережу нових посольств, інших представництв та на їх базі розвідпостів БНД. Зі свого боку, Париж прагне потіснити США в Південно-Африканській Республіці в галузі військово-технічного співробітництва. Тому відносинам із країнами вказаного регіону французьке керівництво надає статусу "привілейованої солідарності".
Як відомо, у межах "третьої Європи", на думку 3. Бжезінського, мають об'єднуватися Балкани, Балтія, Україна, Бєларусь, Молдова і сама Росія. Десятиліттями, на думку американського дослідника, країни "Європи-3", особливо Росія, а можливо й Україна, переживатимуть внутрішні кризи. "Європа-2", завдяки більш ранньому поєднанню з "Європою-1", імовірно, що подолає свої внутрішні проблеми. Щодо Росії, то вона, стверджує 3. Бжезінський, буде для Європи особливо складною проблемою: "Хоч яким був би її внутрішній розвиток, Росія залишатиметься надто великою і надто "євразійською", щоб повністю інтегрувати в Європу".
За визнанням класиків геополітичної науки, Німеччина, як і Росія, - одна з континентальних "ідеократичних" сил, за складом характеру протилежна "демократичним силам" так званого блоку атлантистів, і входить до складу Північноатлантичного альянсу в силу тимчасових історичних обставин. Ідеократичні сили Євразії прагнуть утворити на Світовому острові "Євразійську імперію" по лінії "Париж-Берлін-Москва-Токіо", де ФРН надається провідне місце.
Як свідчать події останнього десятиліття XX І початку XXI ст., протиріччя, насамперед економічне, по лінії "Схід-Захід" завершилося розпадом "східного блоку", поразкою СРСР, розчленуванням Радянського Союзу, Чехословаччини, Югославії та усупереч бажанню еліт найбільш визнаних європейських центрів сили - Великої Британії та Франції - об'єднанням Німеччини, яка, відновившись у повноцінну центральноєвропейську силу, як і у минулі часи, в перспективі протиставлятиме себе в міжцивілізаційних відносинах "атлантистам".
Зазначене свідчить, що слов'янська цивілізація з Російською імперією, Радянським Союзом, а нині Росією на чолі в міжциві-лізаційній конкуренції ніколи не мала світової економічної могутності. Через ці обставини СРСР у післявоєнні роки репрезентував лише воєнно-технічну проблему для Заходу (за наявністю у нього ядерної зброї та великої кількості танків). Основна ж економічна конкуренція в міжцивілізаційному протистоянні відбувається між Заходом і країнами Південно-східного поясу (ПСП), насамперед Китаєм - не лише регіональним, а і Ймовірним світовим лідером. Така тенденція залишиться до другої половини XXI ст., що періодично обумовлюватиме напруженість відносин по лінії "Північ-Південь".
Отже, із військової точки зору розширення НАТО і, як його результат - зміни геостратегічної ситуації та утворений сучасний баланс сил об'єктивно можуть призвести до зростання чинника ядерної зброї у вирішенні суперечливих питань, оскільки інша протидіюча сторона зовсім не зобов'язана приймати (немає визначених міжнародно-правових підстав) свої контрзаходи у вигляді дзеркальних кроків у відповідь із застосуванням лише звичайної зброї.
Фактом залишається й те, що, роззброївши від ядерного арсеналу Україну, Беларусь і Казахстан, керівники держав Північноатлантичного альянсу, маючи в розпорядженні значні угруповання стратегічних і передстратегічних (тактичних) ядерних та звичайних високоточних засобів ведення війни 5-б-го покоління, ухиляються від предметного обговорення подальших кроків пониження, зокрема, ядерного чинника в європейських справах. Проводячи політику, спрямовану на пониження рівня військової могутності новоутворених посткомуністичних, особливо пострадянських держав, керівники провідних західних держав фактично затягують реформування НАТО. Вона залишається, перш за все, наступальною військовою організацією, котра спирається переважно на силові методи вирішення спірних питань у міжнародних справах. Що й підтверджується останніми подіями навколо Іраку, Афганістану, на Балканах (під час вирішення проблеми Косово і відповідних санкцій щодо останнього державного комуністичного режиму С. Мілошовича в СФРЮ) та авторитарних режимів С. Хусейна в Іраку та "Талібан" в Афганістані.
Інша провідна західноєвропейська держава - Велика Британія - у новому розумінні багатьох світових геостратегів не вважається геополітично європейською державою, тому що її стратегічні інтереси традиційно протилежні тенденціям у Європі. У той же час, водночас з посиленням ролі США та захопленням ними у 60-ті роки XX ст. практично повного контролю над англійськими колоніями, стратегічна роль Великої Британії у світі значно зменшилася, і сьогодні у Європі ця країна виступає предусім як екстериторіальна плавуча база Вашингтона, а не як самостійна сила. Звідси - така міцна взаємодія у галузях дипломатії, військової стратегії, економіки, безпеки та особливе співробітництво у сфері розвідки й контррозвідки з розподілом певних регіональних зон між Лондоном і Вашингтоном із партнерством колишніх англійських колоній - Нової Зеландії, Австралії та Канади. Для глобального контролю американці та британці разом із згаданими державами утворили світову розвідувальну мережу електронного стеження за діяльністю конкурентів "Ешелон".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гносеологічні корені та антологія процесу у формуванні концептуальних основ сучасної парадигми інформаційно-психологічної війни“ на сторінці 2. Приємного читання.
