Розділ перший: ПРЕДМЕТ ПОЛІТОЛОГІЇ ЯК НАУКИ І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ: ІСТОРИКО-НАУКОВІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

Основи сучасної політології

На нинішньому етапі в Україні, як і у інших пострадянських країнах, відбувається процес становлення низки наук про політику і створено перші узагальнення щодо стану її розробки'. Зроблено заявку на можливість виокремлення "української політології"2. Ми вважаємо, що такий крок здійснено у правильному напрямку, бо з часів дослідження А. де Токвілем проблем демократії в Америці (середина XIX століття) стає зрозумілим, що демократія та наука про неї базуються як на загальнолюдському, так і "національному ґрунті", на звичаях, культурі, на тих чи інших історичних традиціях здійснення публічної влади.

Зауважимо, що раніше політична думка в Україні спрямовувалась на осмислення шляхів боротьби нації за незалежність і достойне існування, а це позначилось на недостатньому її конструктивному (креативному) аспекті щодо здійснення влади, бо переважали критичні аспекти відношення до політичних реалій. Так, у владному конфлікті між Президентом, Верховною Радою та структурами виконавчої влади 2007 року, окрім політичної волі, бракувало теоретичних розробок щодо правових і політичних засад створення і функціонування механізму стримування і противаг, створення інституцій розв'язання політичних конфліктів.

Важливою сучасною проблемою української політології є науковий аналіз і прогнозування розвитку всієї системи політичних відносин, оскільки нестабільність політичної сфери є каталізатором порушення сталого розвитку всього суспільства. Виникає і залишається не розв'язаним питання щодо шляхів здійснення парламентаризму у його сучасному вигляді, взаємин політичної влади та бізнесових кіл, співвідношення повноважень різних гілок влади, мало досліджень національного політичного лідерства.

Таким чином, національні школи у політичній науці, є за влучним висловом релігійного мислителя отця Василя Зеньковського "необхідне зло у суспільній науці" і нам слід враховувати різницю у трактуванні тих чи інших, подекуди важливих політичних проблем. Так, зокрема, у американській традиції склалось два підходи до сукупності політичних знань — політична теорія та знання про поточну політику, у той час як в Україні у навчальних закладах викладається переважно політична теорія у її прикладному варіанті, разом із намаганням коментування поточних політичних подій.

Російські політологи виходять з такої структури політичних знань, у якій є теоретичний рівень (вивчення закономірностей функціонування, сутності і природи політики та політичних відносин) та прикладний рівень (дослідження часткових політичних проблем, аналіз конкретної політичної ситуації з метою розробки практичних рекомендацій)2.

У XXI столітті склалась нова ситуація, коли громадськість та науковці визнають наявність нових, нестандартних загроз політичного ґатунку безпеці країн і регіонів — тероризм, етнонаціональні та міжрелігійні конфлікти, диверсії та "буденний тероризм", але політологічний аналіз таких загроз не здійснюється. Не затихають дискусії навколо курсу приєднання України до системи колективної безпеки НАТО чи до Ташкентської угоди щодо спільної оборони країн СНД, що складає стрижень воєнної політики держави, але спеціальної галузі політологічного знання ще не створено.

Не можна не визнати, що після злету політичної науки, апогей ентузіазму та інтересу до якої в світі було досягнуто у середині 60-х років XX століття, політологічне знання зазнає певної кризи.

Вона пов'язана, по-перше, з домінуванням біхевіоризму та конкретно-емпіричного підходу до політики, які заперечують цінність нормативістського ставлення до політичних процесів, що робить начебто зайвими поняття (норми) "чесної політики", "соціальної справедливості", "всезагального блага", "соціальної і політичної рівності".

По-друге, правлячі кола, як правило, вибірково ставляться до політичної науки, беруть на озброєння не системні знання, а лише певні "політичні технології", хоча останні можуть лише тимчасово схилити суспільну думку на той чи інший бік під час виборчих кампаній, причому не завжди на науково вивірених засадах.

Потрете, політична наука важко долає розрив між нею та свідомістю народних мас, що, як і раніше, вважають політику "брудною справою", вони "втомлюються" від політики тощо. Маси, з іншої сторони, як і передбачав Ортега-і-Гасет, почали думати, що вони можуть замінити меншину професіоналів у політиці і вносять у систему політологічного знання буденні уявлення та стереотипи, та ще й вимагають їх здійснення.

Проаналізуємо наявне на початок XXI століття політологічне знання як цілісну систему.

Почнемо з того, що сучасне політичне знання виступає не тільки у загальному, а у спеціалізованому, розгалуженому і синтезованому вигляді, тому що функціонують окремі суспільні сфери з особливим акцентом на політичне регулювання (економіка, право, міжнародні відносини, наука, морська та військова справа та інші). Вони і створюють достатні підстави для виокремлення певних напрямків із загальнополітичних знань у окремі підгалузі політологічного знання: політична психологія, політична соціологія, політична економія, політична географія, воєнна політологія і т.д.

Політична соціологія є галуззю політичної науки про взаємодію політичної системи з суспільними інститутами, громадянським суспільством, про співвіднесеність політичних і загальних соціальних процесів. Для політології важливими є методологічні розробки соціології щодо організації емпіричних досліджень політичного буття (проведення анкетування, контент-аналізу текстів політичних документів, програм партій, експертних опитувань тощо). Соціологія дає політології інформацію про суспільство як систему, у якій політична підсистема є вирішальною в аспекті управління ним, знання про взаємодію соціальних груп в контексті владних відносин, про особливості ставлення до політики різних груп — груп інтересів, соціальних прошарків. В сучасних умовах посилюється критика ..наукового" (скоріше замовленого) поточного „соціологічного супроводження" політичних процесів різного роду Центрами, що вилилось у концентрованому вигляді у гнівне зауваження колишнього голови ВР, академіка В. М. Литвина стосовно „продажності" політичної соціології. Ми виступаємо за збереження і розвиток цієї галузі політології у „чистому вигляді", як це розумів П. Гольбах (на його думку, найбільша небезпека для представницької демократії — продажність виборців та їх представників).

Політична географія вивчає взаємозв'язок політичних процесів з географічним (просторовим) розташуванням держав. Одна з парадигм політичної географії — антропогеографічна — характеризується прагненням пов'язати суспільно-політичні явища з особливостями природного середовища. Вона висвітлена у праці російського дослідника В. Семенова-Тянь-Шомського "Про могутнє територіальне володіння стосовно Росії. Нарис з політичної географії" (1915 р.), на думку якого політична географія — це розгляд просторових взаємовідносин територіальної могутності окремих людських спільнот-держав.

Інші політичні теорії виходять з того, що зовнішня політика держави визначається саме географічним фактором, характером державних кордонів, виходом до моря, і такі погляди включаються у склад геополітичних доктрин. У річищі такого підходу і слід ставитись до робіт С. Ханггінгтона „Криза цивілізацій?" та Зб. Бжезінського „Велика шахівниця".

Політична історія та історія політичних вчень вивчає політичні теорії, погляди, політичні доктрини, події у їх історичному становленні, послідовності та історичному й логічному взаємозв'язку. Чимало актуальних політичних проблем можна вирішувати, спираючись на політично-правову спадщину минулого, зокрема, проблему формування національної політичної еліти України можна базувати на вченні про політичну еліту В. Липінського, згідно положень якого національна еліта не рекрутується з кращих верств населення, а сама творить націю. Або питання подвійного громадянства можна спробувати вирішити на ідеях давньогрецького легендарного мудреця Солона стосовно того, що звичай мати два громадянства є так само згубним, як одній людині мати дві матері.

Політична психологія досліджує соціально-психологічні аспекти політичного життя суспільства, які формуються та проявляються на рівні політичної свідомості соціальних груп, окремих особистостей, вивчає вплив на політичну поведінку людини, окрім спеціально розроблених ідей та концепцій, ще й глибинних структур підсвідомості, емоцій, її ціннісних орієнтацій, які передаються у спадок як стереотипи політичної поведінки. Так, "монархізм" російського народу, тобто позитивне ставлення до такої форми правління незалежно від того, хто його втілює, стає явищем колективної підсвідомості, вважав російський мислитель К. Леонтьєв. Як консерватор, він був стурбований небезпекою революційних змін для самобутності народного організму, кревно пов'язаного з царизмом. "Слід прохати Царя, щоб він тримав нас грізніше", - вказував російський мислитель. У сучасних умовах політичного життя Росії, вказують зарубіжні аналітики, дає взнаки феномен "путінизму" як різновиду одноосібної влади, що має "демократичний фасад", але витоки і спрямованість його монархічні. При цьому такий "псевдодемократичний" режим, який вже наслідують інші країни СНД, підтримує більшість росіян, як і застерігав раніше К. Леонтьєв.

Теорія міжнародної політики має предметом спеціального дослідження зовнішньополітичну діяльність держав, міждержавних об'єднань, політичні проблеми війни та миру, геостратегії, запобігання виникненню міжнародних збройних конфліктів і їх врегулювання мирними політичними засобами (переговорами). Вона виходить з того, що зовнішня політика є вельми специфічним типом політики і її спрямування може значно відрізнятись від внутрішньополітичного курсу та спиратись на інші державні важелі реалізації.

Політико-правова наука досліджує походження, функції держави та роль права в її житті, правові принципи діяльності державних і громадянських установ, форми політичної організації суспільства тощо.

Політико-економічна наука (політична економія) розглядає економічні процеси як базу функціонування інших, зокрема, соціально-політичної сфери суспільства, взаємодію політики з економікою, які часто-густо переплетені, тому визначити їх пріоритети не так просто, як це вважають марксисти. У новітній час України спроби розділити бізнес і владу привели тільки до іронічного ставлення до них, а газетні заголовки оголошували: "Скільки коштує бути народним депутатом?" Примітною подією у осмисленні нерозривного зв'язку політики з економікою стало нагородження у 2007 році 3-х лауреатів Нобелівської премії, які аналізували процеси розподілу матеріальних економічних благ в певних політичних умовах.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ перший: ПРЕДМЕТ ПОЛІТОЛОГІЇ ЯК НАУКИ І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ: ІСТОРИКО-НАУКОВІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП. СЛОВО ДО ЧИТАЧА

  • Розділ перший: ПРЕДМЕТ ПОЛІТОЛОГІЇ ЯК НАУКИ І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ: ІСТОРИКО-НАУКОВІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ
  • Методологічні засади, категорії та принципи політології

  • Основні парадигми політичного мислення

  • Функції політології. Її соціальна роль у формуванні політичної культури керівника і громадянина

  • Тема 1.2. Основні етапи становлення і розвитку політичних поглядів і концепцій (доктрин)

  • Політичні ідеї та погляди представників класичної античної науки

  • Теологічні парадигми політичного мислення у епоху Середньовіччя

  • Політичні концепції, вчення про державу і владу у період Відродження і Нового Часу

  • Політологічні теорії та політичні доктрини ХІХ-ХХ століть

  • Розділ другий. ПОЛІТИКА ТА ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ В СТРУКТУРІ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА

  • Політична влада - вища політична реальність. Влада та безвладдя, способи здійснення влади

  • Політичні процеси та політична діяльність: таємниці політичного дійства

  • Тема 2.4. Політика як суспільно-історичне явище: типологія, структура і зміст

  • Типи, види політики та специфіка їх змісту

  • Тема 2.5. Політична свідомість та її складові. Політичні ідеології сучасності

  • Політична ідеологія та політична психологія

  • Основні ідейно-політичні течії сучасності

  • Тема 2.6. Політична система суспільства, її функціонування та вплив на характер суспільно-політичних відносин

  • Поняття, структура та основні концепції політичної системи в політологічній науці

  • Типи сучасних політичних систем

  • Політична система України та проблеми її реформування (трансформації) у контексті політично-правової реформи 2004-2007 рр.

  • Розділ третій. ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДЕМОКРАТІЇ, ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

  • Форми організації державної влади, способів її здійснення та форми державного устрою

  • Тема 3.8. Партії у політичній системі суспільства. Спектр політичних партій сучасної України

  • Ознаки, сутність і функції партій в політичній системі

  • Типологія політичних партій. Типи партійних систем

  • Партійно-політичний спектр українських партій у суспільно-політичному житті країни

  • Тема 3.9. Демократія. Громадянське суспільство. Правова держава.

  • Загрози реальній демократії та її захист

  • Громадянське суспільство як царина демократії

  • Громадянське суспільство і правова держава

  • Тема 3.10. Поняття політичного лідерства. Керівник та політичний лідер

  • Основні концепції політичного лідерства. Типологія лідерства в сучасній політиці

  • Взаємовідношення понять політичній лідер та керівник

  • Тема 3.11. Політологічний аналіз війни та миру, сучасних форм соціального насильства

  • Політичний зміст сучасних форм соціального насильства: воєнно-політичні конфлікти, внутрішній та міжнародний тероризм

  • Мир як соціально-політичний стан суспільства

  • Тема 3.12. Політична культура громадян в демократичній державі

  • Структура, види, типи, форми прояву політичної культури

  • Політична культура керівника - системна громадянська якість

  • Тема 3.13. Геополітичні та міжнародно-політичні концепції нового світового порядку

  • Геополітика як галузь сучасного політичного знання

  • Основні школи і напрямки геополітики

  • Поняття нового світового порядку та місце воєнно-блокової політики в ньому

  • ВИСНОВКИ