Змішана республіка, як це слідує із назви, поєднує в собі елементи першої (парламентської) та другої (президентської) форми республіканського державного управління. Глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який обов'язково повинен затверджуватися парламентом. Президент обирається на всенародних виборах, а виконавчу владу уособлює прем'єр-міністр.
В Україні функціонує відтепер парламентсько-президентська форма державного правління після вступу удію положень політично-правової реформи 2004-2006 рр. Сам смисл реформи полягав у тому, щоб перейти від президентської форми політичного управління, яка, мабуть що була найбільш близькою до тоталітарного механізму здійснення влади попереднього етапу розвитку суспільства, до парламентської республіки, як до більш демократичної форми державного врядування у сучасності.
Конфлікт між гілками влади, що виник в Україні навесні 2007 року, випливав з низки причин соціально-політичного характеру:
* встановленим нечітким конституційним поділом владних повноважень;
* поляризацією політичних сил, що представляли різні гілки верховної влади;
• закладеною політичною реформою можливість парламентарям змінювати свою партійну приналежність (відсутність імперативного мандату, але головним було відсутність у деяких народних обранців політичної принциповості та моральності);
* конфліктними політичними особистісними відносинами між представниками вищих щаблів влади тощо.
Подолання конфліктності гілок влади в Україні передбачається як дуже складний процес внаслідок поляризації сил, культур, політичних курсів.
Форма державного устрою - це поділ держави на певні територіальні складові та розподіл влади між нею (державою) та цими територіально-адміністративними об'єднаннями.
Історично склалися три форми державного устрою: унітарна держава, федерація, конфедерація.
Принцип унітаризму означає таку побудову держави, за якою верховна суверенна влада повністю зосереджена в центрі, а складові держави (області, землі, департаменти, воєводства тощо) не мають політично-державної самостійності і виступають тільки адміністративно-територіальними одиницями цілого. Для унітарної держави характерна наявність єдиної системи централізованої державної влади, юрисдикція якої поширюється на всю територію країни, єдине громадянство, єдина судова система, єдина правова система та здійснення правосуддя.
Однак деякі унітарні держави (Італія, Португалія, Україна та ін.) включають автономні політичні утворення, як-то :Автономна республіка Крим в Україні з власним парламентом, урядом, конституцією, що модифікує "чистий" унітаризм.
Федерація - це союз певних суб'єктів політики держави, яка складається з цих утворень, що мають певну політично-правову самостійність. Принцип федералізму полягає у розмежуванні сфер компетенції федеральної, центральної влади та влади суб'єктів (складових) федерації. Він передбачає згоду у прийнятті спільних рішень, рівне і справедливе представництво в органах федеральної влади. Територія в політико-адміністративному відношенні не виступає єдиним цілим, а складається з територій суб'єктів федерацій.
Суб'єкт федерації наділяється установчою владою, правом приймати власну конституцію, мати власну судову та правову системи. При цьому федеральні закони мають пріоритет над регіональними законодавчими актами. Палким прихильником такого політичного порядку був американський правник і юрист Джон Калхун. Він вважав, що федеральна влада неподільна і не може передаватись центру.
У конституціях федерацій розмежовується компетенція федеральних і місцевих органів влади. У складі федерації може бути різна кількість суб'єктів: у США - 50 штатів, в Канаді -10 штатів, у ФРН - 16 земель, в Австрії їх 9, а у Швейцарській конфедерації (назва країни не повинна вводити нас у оману, бо Швейцарія є федеративною державою) їх 4.
До компетенції центральної влади в федерації належать питання спільної соціально-економічної політики, що проводиться суб'єктами федерацій, зовнішньої політики, фінансів, оподаткування, організації структур і діяльності вищих органів влади.
Конфедерація - це союз суверенних держав, який створюється для досягнення тимчасової, конкретної спільної мети, як правило, пов'язаної з оборонними завданнями проти значних агресивних сил.
Принцип конфедералізму передбачає збереження повної юридичної та політичної самостійності кожної з держав-членів конфедерації, відсутність центральних органів влади, уніфікованого законодавства, єдиного громадянства, судової системи, оборонних структур. Взаємини між суб'єктами конфедерації ґрунтуються лише на добровільних договірних засадах для координації дій у розв'язанні конкретних спільних проблем.
Конфедерація характеризується відсутністю єдиної податкової системи; фінанси центральних органів складаються із внесків, а не з податкових відрахувань. Члени конфедерації передають в компетенцію союзу вирішення обмеженої кількості питань, найчастіше - у сфері оборони, зовнішньої політики, інфраструктури, транспорту, зв'язку.
Конфедеративна форма держави існувала у США(1776-1787), Німеччині (1815 - 1867), у об'єднанні Єгипту та Сирії в середині 50-х років XX століття для відбиття нападу Ізраїлю. Що стосується Швейцарської Конфедерації, названої так ще у XIII ст., то фактично вона давно є федерацією з сильною централізацією найважливіших державних функцій, хоча конституцією країни визначено, що кожний кантон є "федерально-суверенною державою" зі своїм урядом і конституцією.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Форми організації державної влади, способів її здійснення та форми державного устрою“ на сторінці 2. Приємного читання.
