• вождь, крім владних повноважень над племенем, наділяється ще й магічною силою;
• запроваджується культове шанування вождів, особливо померлих;
• вождь, окрім владних дій та управлінських функцій починає виконувати ритуальні, релігійно-магічні функції;
• вождь як людина де-персоналізується та перетворюється у символ, а влада оголошується божественною.
• сакралізація влади не уходить остаточно у історію, а залишається важливим чинником підтримки вождів при тоталітарному режимі - вони оголошуються непогрішними "для всіх часів і народів".
Однак сакралізація, незважаючи на її начебто потойбічний характер, не стає на заваді удосконаленню реального владного апарату — вперше уявляється адміністрація як центральний апарат влади, регіональні правителі, які також починають виконувати соціально-економічні, управлінські та посередницькі функції.
Владу справедливо вважають центральною категорією політичної науки, адже вона пов'язує у цілісну низку понять похідних термінів від неї: Різновиди влади - автократія (самовладдя), демократія (влада народу), олігархія (влада багатіїв). Як ми помітили, грецька мова має два відповідника українському слову "влада" - "кратос" та "архє". У подальшому при розгляді форм політичної влади ми зможемо визначати їх специфіку навіть по еллінському походженню слова - демократія - влада народу, демосу, охлократія — влада натовпу (охлос — натовп) або анархія — заперечення доцільності державної влади (частка "а" - заперечення), або тимократія (влада людей, які перебрали її завдячуючи військовим подвигам, звитязі), аристократія - влада знатних людей за походженням.
Енциклопедичні видання подають такі визначення влади — це здатність і можливість здійснювати свою волю, чинити вирішальний вплив на діяльність і поведінку людей за допомогою авторитету, права, силових засобів насильства. На нашу думку, таке, в основному прийнятне визначення, слід доповнити наступними моментами.
По-перше, влада у контексті політичного буття суспільства є не тільки здатність і можливість, а реальний повсякденний вплив, скоріше тиск владних структур на життя суспільства і кожної окремої людини. Цей момент виключно влучно показав у літературно-художній формі Франц Кафка в романі "Замок", який уособлював собою анонімну державну владу. Австрійський письменник пише, що кожен момент приватного життя людей безперервно контролюється Замком. Головний герой роману Йожеф К. звикається з бездоганно організованою владною структурою, що нікому невидима і яка "захищала від імені далеких і невидимих господ свої так само далекі і невидимі справи". Водночас Замок здійснює повсякденний безперервний і нездоланний контроль за кожним кроком героя роману Йожефа К. Влада являє свій вплив, свою нездоланну силу скрізь у суспільному та приватному житті.
По-друге, владні відносини завжди асиметричні, бо суб'єкт і об'єкт владних відносин мають нерівні можливості, різні повноваження, тут діє з боку суб'єкта так званий ресурс влади, що включає економічні, правові, соціокультурні чинники тиску, а тому владні відносини - це відносини з одного боку панування, а з іншого - підкорення.
По-третє, наявність влади в руках керівних кіл чи окремих осіб не означає, що головні проблеми влади вирішені — влада завойована чи захоплена, чи передана з рук в руки при спадкуванні влади. Постає питання легітимізації влади—тобто наскільки вона є законною, визнаною в очах народу, прийнята більшістю суспільства, чи схвалена вона суспільною мораллю.
Легітимність у самому широкому смислі - засвідчення або доведення законності та обґрунтованості соціально значущих дій через звернення до певних норм, чинних законів чи звичаїв, які є визнаними у суспільстві, Легітимізація політичної влади є не тільки складним аспектом, але і нагальним. Так, влада невизнаної республіки Придністров'я має намір поблизу кордонів України вести особливу політику — зокрема пролонгувати термін розташування російських миротворчих підрозділів невідомо на яких підставах. Політична невизначеність, нелегітимність існуючої влади Придністров'я зафіксована і у міжнародному масштабі. Завершення політичної кризи в Україні весни —літа 2007 року у вирішальний мірі залежало від визнання легітимності указів Президента, розпоряджень Кабінету Міністрів, законопроектів Верховної Ради, бо зазначені органи верховної влади в Україні звинувачували одна одну у незаконності, а значить і у нелегітимності прийнятних взаємо суперечливих рішень.
Українські дослідники небезпідставно вважають, що основою для легітимізації політичної влади є так званий всезагальний інтерес.
Американський політолог Д. Істон розглядає легітимність декількох різновидів: ідеологічну, в основі якої лежить впевненість індивідів у цінності того чи іншого політичного режиму, структурну, яка спирається на норми і механізми владного апарату, персональну, пов'язану з вірою індивіда у харизматичні якості особистості політичного лідера.
Всезагальний інтерес при навіть значному розшаруванні суспільства (соціально неоднорідне суспільство) існує у реальності, у дійсності як взаємна залежність індивідів (Маркс К., Єнгельс), яка і дозволяє владі саморозпоряджатись у спільних інтересах. У новому столітті всезагальний інтерес, який об'єднує людей, є імперативом політики — це безпека, добробут, свобода, принципова єдність людського роду, хоча такі роздуми і абстрактні поняття не відміняють всезагальні принципи демократичних процедур і форм здійснення влади у кожній державі.
Засновник поняття "легітимація" Макс Вебер вважав, що всезагальний інтерес є основа легітимації, а його зміст - "слугувати цілям національним чи загальнолюдським, соціальним та етичним чи культурним, світським чи релігійним'' має доповнюватись вірою у законність публічної влади. А влада, таким чином, має раціональне підґрунтя - як необхідність для впорядкування та управління суспільством, так ірраціональну віру людей у її справедливість. Так, залишки ірраціональної віри старшого покоління у легітимність влади Й. Сталіна продовжують були елементом нашого політичного буття разом із символікою такої віри — з портретами на вітровому склі машин, з прапорами Леніна-Сталіна на демонстраціях з нагоди революційних дат.
З точки зору способу легітимізації Макс Вебер поділяв владу на 3 типи:
• 1 .Традиційна влада, яка в основу легітимності кладе звичай та традицію підкорення. Тобто, влада існувала завжди, це природний і вічний порядок підпорядкування. Формами традиційної влади виступали: патріархат (влада батьків), геронтократія (влада старійшин), династичне правління, прийняте у деяких арабських країнах. Зауважимо, що критик патерналізму Дж. Локк у дискусії з Філмером доречно запитував, чому слід підкорятись владі батька, а не матері? Малось на увазі знайти переваги легітимності влади батьків над материнською владою.
• 2. Харизматична влада засновується на особливих, надзвичайних владно-силових та психологічних якостях керівника, які виступають основою „суб'єктивної" легітимації. У Томаса Мора і Платона такими якостями мав бути Розум, у Ніцше та Шопенгауера ними були „Жадоба до влади".
• 3. Легітимна влада, визнана всім цивілізованим суспільством як така, що відповідає уявленням суспільства щодо її законності та вимогам демократизму.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політична влада - вища політична реальність. Влада та безвладдя, способи здійснення влади“ на сторінці 2. Приємного читання.
