По-четверте, важливо зрозуміти, що політична влада завжди спирається на реальну або потенційну збройну силу. Впровадження посади Віце-прем'єра у складі уряду по роботі з силовими структурами в Україні на початку 2007 року стало симптоматичним з огляду на те, що його функції полягають у налагодженні стосунків виконавчої гілки влади - Ради Міністрів з силовими інституціями держави. А от двічі колишній Голова РНБО В. Горбулін вважає, що саме сила у контексті державної влади не повинна бути розпорошеною, бо від цього залежить безпека держави.
По-п'яте, у сучасній політиці боротьба і завоювання влади не є основою проведення політики, важливішими для прогресивного розвитку суспільства є відносини співпраці, солідарності, координації зусиль, бо все це лише спосіб слугуванню загальній меті для суспільства - збереженню його життєздатності, сприяння розвиткові спільноти. На нашу думку, мету політики як всезагальному явищу у контексті "світової політики" вдалось виразити у Преамбулі до Статуту ООН: "Знову затвердити віру у основні права людини, у достоїнство та цінність людського життя, в рівноправ'я чоловіків та жінок, у рівність великих і малих націй, ...сприяти соціальному прогресові та покращенню умов життя при більшій свободі".1
Серед видів політичної влади ми вважаємо за необхідне розрізняти владу держави і партійну владу. Влада держави територіальна, універсальна, підтримана силовим апаратом та закріплена на законодавчому рівні. Партійна влада поширюється лише на членів партії та екстериторіальна.
У контексті політологічних проблем теорії влади важливо проаналізувати її антипод - політичне безвладдя або анархію.
У зв'язку з поставкою проблеми влада-безвладдя вкажемо, що у політичної історії Європи були періоди "міжцарювання" ("междуцарствия" рос. мовою) , оголошеного у Польщі шведським королем Карлом IX у період боротьби з російським царем Петром І, які слід кваліфікувати як розрив безперервної монаршої влади (дисконтуітет монархії). Це тимчасове безвладдя скоріш за все через персональні причини (Борис Годунов).
Термін "анархізм" походить від давньогрецького словосполучення, у якому заперечу вальна частка „а" передує „архє" - владі, тобто це безвладдя з принципових причин. Ще грецький мудрець з Елеі Зенон заперечував будь-яку форму державного примусу, виступаючи за вільну солідарну єдність громадян. Засади анархізму як політичної концепції були закладені у 40-х рр. XIX ст. П. Прудоном та М. Штірнером, а стала розвиненою доктрина анархізму у російських політичних діячів М. Бакуніна та П. Кропоткіна.
У П. Прудона в роботі "Що таке власність?" заперечувалася будь-яка політична боротьба і держава взагалі, які обмежують свободу. На його думку, дійсна свобода несумісна з будь-якою політичною владою, а тому він характеризував всяку державність з її жорсткою владою як основне суспільне зло.
Теоретик російського анархізму М. Бакунін вважав, що революція повинна починатися зі "зруйнування всіх організацій і установ: церков, парламентів, судів, адміністративних органів, армій, банків, університетів", які так чи інакше виступають носіями влади. Це призведе до того, що держава не зможе існувати, розвалиться, і тоді общини оберуть своїх вождів, створять адміністративні і революційні суди, сформують комунальну міліцію, а влада буде належати всім громадянам. Розпорошена влада практично припиняє своє існування у політичному сенсі.
У праці "Сучасна наука і анархізм" російський революціонер-анархіст П. Кропоткін розглядав державу як штучне утворення, яке має на меті "тримати в покорі інших і примушувати їх на себе працювати". Закони, які діяли у державі і регулювали суспільне життя, є виключно новочасним утворенням, бо людство сторіччями існувало без писаного законодавства із встановленням примусової влади за звичаями і традиціями. Влада заперечувалась ним як штучний, вигаданий примус.
В Україні у 20-х роках XX століття Нестор Махно намагався реалізувати доктрину анархізму і створив не тільки власну мережу сільських автономних комун, але й революційну-повстанську армію у південно-східних регіонах України.
В останні десятиріччя XX ст. активізація анархізму спостерігалась у Франції, ФРН, США, Голландії, у деяких інших країнах, головним чином у середовищі молоді. У 90-ті pp. XX ст. окремі анархістські організації відродилися в Росії, Україні, країнах СНД, але значного впливу вони ще не набули.
Певний інтерес для загальної політології представляє проблема поділу влади. З застереженнями відносно небезпеки концентрації влади виступали Ш.-Л. Монтеск'є („влада у одних руках - зло для суспільства"), лорд Актон — („абсолютна влада розбещує абсолютно"), американські просвітники — „батьки-засновники США", які розробили ідеї створення механізму та противаг між гілками влади.
Сучасне тлумачення принципу поділу влади передбачає не лише розмежування владних повноважень у державі, розподіл основних владних повноважень та функцій між різними управлінськими структурами, урівноваження їх повноважень та тісну взаємодію, а й розуміння його як фактору забезпечення ефективності влади, розвитку демократизму, організації роботи державного механізму з максимальною ефективністю.
Створення дієвої моделі поділу політичної влади на ґрунтовних теоретико-правових засадах з врахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду його реалізації в сучасній Україні є однією з провідних проблем політично-правової реформи, напрямки, зміст і доцільність якої обговорюється всіма політичними силами нашого суспільства, воно стало у центрі гострого конфлікту інтересів різних політичних сил.
Українські дослідники (В.Шаповал, О. Бульба) вважають, що є гостра необхідність встановлення теоретичних засад моделі поділу влади на конституційному рівні, на політично-консенсусному, на рівні окремих законів та заповнення тих прогалин, що утворились внаслідок незавершеного конституційного процесу.
За період роботи парламентської більшості Верховної Ради 5-го скликання, створеного з партії регіонів, КПУта СПУ, політичне становище України у 2006 -2007 рр. вкрай загострилось і ми констатували одну з найглибших владних криз, яка становила реальну загрозу для незалежності держави —було явно виражене позазаконне намагання різних гілок влади перебрати на себе інші повноваження, а науковці не поспішали з ґрунтовними дослідженнями на відміну від політологів - практиків.
Вітчизняними вченими виявлено, що концентрація влади є небезпечний фактор сьогодення, бо призводить до розбалансування механізму влади, створює перманентні владні конфлікти. Одним із запобіжників концентрації чи узурпації влади є розвиток безпосереднього народовладдя та громадянського суспільства.
З подальшим становленням громадянського суспільства, правової держави та її інститутів першочергового значення набуває запровадження механізму взаємодії вищих органів державної влади між собою та зі складовими громадянського суспільства, органами самоврядування, від чого безпосередньо залежить ефективне здійснення влади. Влада і опозиція, вищі і місцеві органи влади, політичні партії та громадські рухи мають бути включені у владний механізм народовладдя. Це свідчить про необхідність розуміння механізму поділу влади у широкому контексті, по "вертикалі" та "горизонталі", між державними і громадськими інституціями, а не лише як "тріаду влади": законодавчої, виконавчої, судової.
У контексті нових підходів до феномену політики та влади ми виділимо такі ідеї:
• 1. Все частіше звучать заклики до формування всесвітньої влад и т яка об'єднала б видатних наднаціональних політичних експертів ("Володарів") та мала б статус, схожий на палату лордів у Великій Британії, тому що світову політику слід вести з владних інтернаціональних позицій. Зауважимо у цьому відношенні, що філософи вже встановили „необхідність" керуватись універсалістською тобто наднаціональною, непартикулярною етикою при побудові універсальної моделі соціальної держави (А. Єрмоленко, Г. Соловей, Л. Ситниченко). До того ж всесвітня влада кореспондувалась би глобальною єдністю людства, з інтернаціоналізацією економіки та міжлюдських стосунків.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політична влада - вища політична реальність. Влада та безвладдя, способи здійснення влади“ на сторінці 3. Приємного читання.
