Політичні конфлікти складають важливий момент політичної реальності і вищий щабель розвитку політичної боротьби. Останнім часом все частіше береться до уваги слушна думка західних мислителів (Р. Дарендорф, Л. Козер, Р. Коллінз) щодо "буденності", нездоланності соціальних конфліктів та їх позитивної (стимулюючої) ролі у розвитку окремих сфер суспільства.
Стосовно такої ж ролі політичних конфліктів навряд чи можна однозначно стверджувати, адже вони певним чином послабляють єдність влади — недарма кардинал Мазаріні, непересічний французький політичний мислитель достатньо високого рівня, у Новий час вдало користувався конфліктом між королівською владою та аристократією, тому він у вигідних для нього конфліктних владних умовах фактично правив державою'.
У сучасній політичній науці відносно стимулюючої чи руйнівної ролі політичних конфліктів існує думка, що слід поділяти їх на такі, що "виходять за межі існуючої політичної системи" та на ті, що не виходять на згадані рубежі руйнації системи. Альтернативою політичним конфліктам вважають політичну стабільність — стан політичної системи, якому притаманні стійкість, єдність, цілісність, здатність до розвитку, ефективного управління та конструктивності. На наш погляд, конфлікти у царині політики явище буденне, звичайне. А одне із завдань (функцій) політики якраз полягає у раціональному вирішенні конфліктів, особливо у міжнародних відносинах.
Політичний конфлікт, - справедливо вказує Б. Парахонський, - відрізняється від інших видів конфлікту тим, що прямо ставить питання про владу, про відносини панування та підкорення, про порядок розподілу влади між різними центрами сил. Зауважимо, що конфлікти для політичної сфери є тому повсякденним явищем, що вони віддзеркалюють боротьбу політичних сил за утримання або завоювання влади і відтворюються у різних Формах від мирних зборів, демонстрацій та маніфестацій до громадянських чи повномасштабних міждержавних війн. Політичний конфлікт не виникає навколо другорядних проблем — як правило, "яблуком розбрату" стає питання: кому будуть належати вершини влади, хто буде здійснювати панування.
Політичні конфлікти мають два основних різновиди — конфлікт масових "некерованих емоцій" та конфлікт між політичними інститутами. Для політичних конфліктів "некерованих масових емоцій" характерним є прихованість для пересічних учасників істинних, глибоких причин виникнення конфлікту, непередбачуваність подій і самого перебігу боротьби, тому конфлікти можуть трансформуватись в суспільні ексцеси, включно до масових заворушень, погромів, бунтів великого масштабу. Дослідники політичної діяльності колишнього президента Бориса Єльцина вказують, що той імпульсивно, спонтанно взяв участь у мітингу протесту проти путчистів 19 серпня 1991 року (виступ з башти танку) і несподівано для нього самого здобув величезну підтримку "вулиці". Раніше, до початку Другої світової війни лідери фашистської партії Німеччини також вважали, зокрема, що для політичного успіху "слід завоювати вулицю".
Крім того, у політичних конфліктах "некерованих емоцій" масам притаманна несподівана зміна настроїв та відношень до дій політичних лідерів і еліти. Інколи держава застосовує збройну силу (внутрішні війська) для угамування конфлікту "некерованих емоцій" мас, інколи народні маси самі скидали застарілі, віджилі політичні форми життя, перетягуючи на свою сторону військо. Після президентських виборів у грудні 2007 року у Кенії, коли переможцем було оголошено колишнього президента Кібаку, більше місяця не вщухали "некеровані емоції" противників новообраного президента, число жертв у цій одній зі стабільних країн Африки перевищило 800 осіб.
Конфлікт політичних інститутів відображає суперечність різних владних структур на основі прагнення до якомога більшої повноти влади і його можна вирішувати також у інституціональному плані — створенням нових, модернізацією або ліквідацією старих конфліктогенних політичних установ, організацій, особливо, політичних партій і рухів. За часи становлення демократичних інститутів у Великій Британії таким конфліктуючими інституціями були королівська влада та з іншого боку парламент: перемога сил парламенту на чолі з Олівером Кромвелем та позбавлення трону короля-католика назавжди зміцнили інститут англійського парламентаризму та визначили й дотепер обмежене значення королівської монаршої влади.
Намагання структур політичної влади в сучасній Україні затвердити "Закон про політичні партії", "Про кабінет міністрів" слід розглядати позитивно в смислі гамування політичних інституціональних конфліктів.
Водночас конфлікти у політичній сфері можуть розглядатись як різновид політичної діяльності, свободу якої держава гарантує (стаття 15 Конституції України 1996 року).
Російські політологи визначають політичний конфлікт як зіткнення суб'єктів політики у їх взаємних прагненнях реалізувати свої інтереси і цілі, пов'язані з досягненням влади чи її перерозподілом, а також із зміною їх статусу в суспільстві.
До специфічних рис політичних конфліктів ними віднесено:
• відкритий характер та вираз зіткнення корінних інтересів;
• публічність та апеляція до мас (а не до професійних політиків) з метою їх активної мобілізації для підтримки;
• підвищена частота політичних конфліктів прояву у порівнянні з конфліктами у інших сферах життя;
• всезагальна значущість, бо яким би не частковим чи начебто віддаленим від приватних інтересів був конфлікт, його завершення або розв'язання сприймається на державному рівні; нагадаємо, що при вирішенні питання щодо прийому у НАТО від держави-кандидата вимагається відсутність незавершених конфліктів з іншими членами Альянсу;
• існування можливості використання силових засобів при розв'язанні конфліктів, хоча цю можливість часто переоцінюють: так, колишній міністр оборони України А. Кузьмук у інтерв'ю відомому часопису казав відносно конфлікту української влади навесні 2007 року: "Якщо почнеться кровопролиття, воно охопить всю крашу...у кожного військового, у кожного громадянина, образно кажучи, мають бути перед очима чоботи миротворців, котрі прийдуть на нашу землю у випадку чого...".2 Ми ж ще раз наголошуємо на існуванні лише однієї з можливостей звернення до силових засобів розв'язання політичних конфліктів, бо існують інші можливості та традиції застосування правових та інституціональних засобів примирення, у тому числі міжнародного посередництва.
• Різний креативный момент у політичних конфліктах вертикального та горизонтального типів, мається н? увазі, що перші мають перс важно дестабілізуючий характер, а другі - здебільше зміцнюючий владу у систему характер.
Останнім часом увагу науковців-політологів притягує проблема асиметричних воєнно-політичних конфліктів, центральну ланку якої складають певні особливості протиборства між державними силовими структурами та озброєними повстанцями, терористичними організаціями, воєнно-політична та економічна потуга яких, зрозуміло, що поступається державним структурам. Саме поняття "асиметричного конфлікту" означає, що протиборчі сили явно неоднакові за потужністю - на одній стороні могутність держави -з її силовими інституціями, а на іншій стороні — повстанці, партизани, самодіяльні організації тощо. їх особливостями являються:
* застосування слабшою стороною будь-якої зброї, у тому числі забороненою правом війни;
* намагання вразити не важливі, а найбільш вразливі з точки зору громадськості об'єкти;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи сучасної політології» автора Цюрупа М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ другий. ПОЛІТИКА ТА ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ В СТРУКТУРІ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА“ на сторінці 3. Приємного читання.
