Розділ «2.3. Інформаційно-психологічне протиборство у роки Другої світової війни (1939-1945)»

Діяльність радянської пропаганди і спеціальної пропаганди на окупованій Україні була успішною. Це пояснюється тим, що рівень життя в Україні під час німецької окупації був нижчим, аніж за радянських часів, тобто радянська пропаганда мала реальні документи: "...у зв'язку з тим, що робітники та інтелігенція в містах голодують більше, ніж до війни, можливості німецької пропаганди ускладнюються... радянська пропаганда використовує дану ситуацію для своєї діяльності". Німці чинили жорстокі репресії серед населення. Це успішно використовували радянські спецслужби. Як зазначали німці, "...більшовицькі агенти розгорнули дуже активну діяльність і роблять усе, щоб завдати шкоди в тилу окупованих земель".

Радянська спецпропаганда ґрунтувалася на таких засадах: недостатнє продовольче постачання, голод серед населення багатьох районів; неправдиві твердження німецької пропаганди; неминуче і швидке повернення радянських військ та покарання зрадників; патріотичні гасла, заклики до боротьби за свою батьківщину (більшовицьку).

Аналіз змісту і спрямованості агітаційно-пропагандистських документів і матеріалів того часу свідчить про те, що радянська спецпропаганда не була психологічно адаптована до реального рівня та умов військово-політичної ситуації на німецько-радянському фронті. На противагу цьому німецькі органи пропаганди до війни із СРСР готувалися ґрунтовно і заздалегідь. Відпрацьовувались теми пропагандистських матеріалів, йшла їх "обкатка" під час польових навчань, Велику увагу німецькі пропагандисти приділяли вивченню об'єкта впливу, а саме: морального стану військ, національно-психологічних особливостей представників різних народів СРСР та ін. Для цього активно використовували довоєнні контакти з представниками населення різних районів Радянського Союзу, політичні допити перебіжчиків та осіб із СРСР, а також вивчення відповідної художньої та мемуарної літератури.

Радянські спеціалісти спецпропаганди не використовували психологічного чинника, а якщо й ураховували психіку людини й апелювали до її психічних станів, то це зазвичай робили в грубій, образливій формі або у формі примітивного залякування, що викликало відповідну негативну реакцію. У змісті політичної роботи змішували внутрішню пропаганду із зовнішньою. Внаслідок такого механічного зміщення акцентів радянські політоргани доволі широко застосовували мовні та стилістичні засоби впливу, які були психологічно незрозумілі й недоступні вихованим на інших цінностях реципієнтам радянської інформації - німцям. Як наслідок, це ускладнювало емоційне і, відповідно, інтелектуальне сприйняття інформації, оскільки політоргани апелювали не до середнього німецького солдата, а до радянського німецькою мовою.

Негативним у радянській пропаганді було те, що замість того, щоб цілеспрямовано збуджувати емоційну сферу психіки, тобто викликати поведінку, яка, незалежно від мотивів, послаблювала б морально-бойовий потенціал противника, вона бралася за виконання завдань із перевиховання військовослужбовців Вермахту на засадах більшовицьких цінностей.

На другому етапі війни (1943-1945) радянська спеціальна пропаганда, спрямована проти німецької армії, була досить ефективна.

Однією з важливих особливостей СП у роки Другої світової війни стало те, що в цей період формувались основні принципи у змісті пропагандистських матеріалів, удосконалювались форми і способи інформаційного та психологічного впливу на війська й населення противника.

Другою особливістю СП було те, що в перший період війни вона здійснювалась без прямого й безпосереднього контакту з об'єктом впливу. У перші роки Другої світової війни мало уваги надавалось зворотній інформації про ступінь психологічного впливу й реакції об'єкта на цей вплив.

Третьою важливою особливістю в спецпропагандистській діяльності в умовах війни було ведення її іноземною мовою. Під час Другої 224 світової війни німецькі патріотичні організації, такі як Національний комітет "Вільна Німеччина" і "Союз німецьких офіцерів", вели пропаганду рідною, німецькою мовою. Для цих організацій не стояла проблема перекладу їхніх агітаційних матеріалів на іноземну мову.

Наступна особливість спецпропаганди, спрямованої на війська й населення противника в умовах Другої світової війни, полягала в тому, що в цей період здійснювався пошук проблем, які найбільше хвилювали військовослужбовців Вермахту під час бойових дій на території Радянського Союзу.

У роки Другої світової війни політоргани дійшли висновку, що спецпропаганду необхідно вести за такими напрямками:

- роз'яснення справедливих цілей війни з боку Радянського Союзу й викриття несправедливого, загарбницького характеру війни, розв'язаної німецьким фашизмом та його союзниками;

- демонстрація неухильного зростання сил Радянського Союзу й ударної могутності Радянської Армії та Флоту, пропаганда неминучого розгрому німецько-фашистської армії та поразки німецького імперіалізму;

- розкриття "загострення суперечностей" як у гітлерівській армії й німецькому тилу, так і між армією фашистської Німеччини та її васалів;

- висвітлення зростання антифашистського руху серед народів держав, окупованих Німеччиною;

- всебічна пропаганда правди про Радянський Союз і демонстрація антинародного характеру фашистського режиму;

- пояснення шляхів виходу з війни особового складу Вермахту і його союзників у формі індивідуальної та колективної здачі в полон і капітуляції.

Отже, як свідчить вивчення особливостей ведення пропаганди Німеччиною та СРСР на війська й населення противника, німецькі органи пропаганди напередодні та з початком Другої світової війни перебували на вищому рівні, оскільки врахували всі історичні та практичні надбання досвіду ведення пропагандистських операцій.

2.3.2. Ведення пропаганди США, Англією та Японією в роки Другої світової війни

США в роки Другої світової війни почали активно здійснювати пропаганду на війська та населення противника тільки з січня 1942 р. (у війну вони вступили 7 грудня 1941 р.). На першому етапі Америка не могла істотно вплинути на морально-психологічний стан ворога, особливо це стосувалося японців. Причинами цього були примітивність матеріалів інформаційно-психологічного впливу, недостатньо повні знання і неурахування національно-психологічних особливостей противника; недостатня підготовка відповідних фахівців і скептичне ставлення до психологічної війни (ПсВ) частини військового керівництва США.