Розділ «2.3. Інформаційно-психологічне протиборство у роки Другої світової війни (1939-1945)»

колгоспи експлуатують працю селян на користь держави;

релігійна терпимість є, по суті, фальшивою.

Третій період пропагандистських дій збігався з поступовим звільненням України від фашистів. Це змусило німців суттєво змінити тематику і зміст своїх пропагандистських матеріалів. На перше місце вийшла вже апробована тема, що на зміну фашистському режимові прийде набагато кривавіша комуністична диктатура. Стосовно України німецька пропагандистська машина припустилася істотної помилки. Вона полягала у сприйнятті України як географічного поняття, а не потенційної держави. Звідси неналежне зміщення акцентів у пропаганді з національно-державницьких до політико-ідеологічних, що уособлювало собою вибір між фашизмом і комунізмом. Це не відповідало менталітету народу, який чинив опір усім формам диктатури.

Аналізуючи особливості проведення німецької пропаганди в Україні, слід зробити висновок, що її результативність була пов'язана не стільки з умілим використанням агітаційних матеріалів, скільки із сподіваннями українського народу (звільнення від більшовицької диктатури і відновлення своєї державності), а також становищем на фронтах.

Напередодні Другої світової війни радянський уряд також здійснив відповідні заходи для зміцнення апарату спецпропаганди (СП).

Першим кроком з організації та ведення пропаганди серед військ і населення противника став облік осіб, які володіли іноземними мовами, проведений на підставі Директиви ГПУ РСЧА від 29 червня 1938 р. За наказом Народного комісара оборони СРСР від 10 липня 1939 р. було створено 24 редакції, що випускали газети на іноземних мовах, серед них три - німецькою. Основне завдання редакцій полягало в організації теоретичної та практичної підготовки літературних працівників для того, щоб у разі виникнення війни можна було негайно розгорнути видання літератури відповідними іноземними мовами для поширення серед військ і населення противника.

Командування РСЧА усвідомлювало необхідність подальшого вдосконалення та зміцнення органів спецпропаганди. 6 серпня 1940 р. було ухвалено рішення про створення в політуправліннях прикордонних військових округів спеціальних відділів для роботи серед військ і населення противника, до складу яких входили раніше створені редакції газет, що видавалися іноземними мовами. У політвідділах армій були сформовані відповідні відділення, а в штатах дивізіонних політвідділів з'явилася посада старшого інструктора з роботи серед військ противника.

У складі Головного політуправління на базі відділення з керівництва друкованими засобами, які видавались іноземними мовами, був створений відділ спеціальної пропаганди серед військ і населення противника, який із метою конспірації отримав назву 7-го відділу. Оскільки коло завдань розширилося, а їх масштаби значно зросли, офіцери відділу почали налагоджувати взаємодію з різними центральними установами й організаціями: радіокомітетом, ТАРС, Всесоюзною спілкою культурного зв'язку, іноземним видавництвом і його друкарнею "Искра революции", здатними видавати літературу 60 іноземними мовами.

У вересні 1940 р. були розроблені "Тези про цілі і завдання пропаганди серед військ і населення противника". "Тези" були покладені в основу Директиви ГПУ № 0267 від 12 жовтня 1940 р., в якій визначалися основні завдання та функції структур спецпропаганди на мирний і воєнний час. Зокрема, в мирний час потрібно було поглиблено вивчати морально-психологічний стан і систему політичного виховання в арміях імовірних противників, готувати й надавати командуванню огляди військово-політичної ситуації, постійно вдосконалювати знання іноземних мов, тренуватися в написанні та виданні агітаційно-пропагандистських матеріалів.

Таким чином, 12 жовтня 1940 р. майже розпочався процес створення основних структур для роботи серед військ противника у політорганах прикордонних військових округів.

Під час війни радянські органи спецпропаганди повинні були розгорнути широкомасштабну роботу серед військ і населення противника: роз'яснювати їм справжні причини війни, стимулювати пацифістські настрої, завойовувати симпатії до РСЧА й Радянського Союзу, формувати негативне ставлення до дій військово-політичного керівництва країн-агресорів, правдиво, за допомогою конкретних фактів показувати важке становище "простих людей", особливо солдатських родин, закликати військовослужбовців армії противника переходити на радянський бік.

Одна з перших директив Головного політичного управління після вторгнення німецько-фашистських військ ставила за обов'язок військовим радам і начальникам політорганів зосередити увагу на з'ясуванні трьох складових, що характеризують положення в стані ворога: "про настрої солдатів, яких втрат зазнали частини (з'єднання), що робиться в них на батьківщині".

Характерною особливістю радянських листівок (а саме вони були тоді основним засобом викладення пропагандистського матеріалу) була вкрай революційна спрямованість їх змісту, тенденційне висвітлення практичної діяльності апарату спецпропаганди, що було неприйнятним для вихованих у фашистському дусі солдатів. Про це свідчать, насамперед, 10 тез, які затвердило Радянське бюро військово-політичної пропаганди, що стали основою проведення спецпропаганди в цей період війни. Кожну з десяти тез ГПУ РСЧА видали окремою листівкою 24 червня 1941 р. У них разом з окремими правильними положеннями містилися й заклики, що не враховували реального морально-політичного стану солдатів Вермахту, переважали заклики до "дружби між німецьким і російським народами", до " спільної боротьби", "повалення Гітлера" та ін. Про це свідчать і перші листівки, які деякою мірою домінували до грудня 1941 р., а саме: "За що ви воюєте?", "Стій! Тут країна робітників і селян", "Що ви робите?", "Проти кого ви воюєте?".

Фактично в основу змісту спецпропаганди, особливо під час перших оборонних боїв 1941 року, механічно покладалася стара політична теза "робітничої революції", яка була механічно перенесена з часів громадянської війни та воєнної інтервенції в умовах назрівання в Німеччині революційної ситуації.

Використовувались й інші форми і способи ІПВ на війська гітлерівського Вермахту. Радянські органи спецпропаганди видали "Новий солдатський пісенник" - вдала підробка під німецький оригінал, який, за свідченням німецького керівництва, був прикладом "пропаганди, спрямованої на підрив віри військ у своє військово-політичне керівництво і спонукав до переходу в полон".

Під час організації спецпропаганди виникла проблема, яку без участі військовополонених ефективно вирішити було неможливо. Вона полягала в тому, що спроби морально-психологічного впливу на противника шляхом дискредитації його політичного й державного керівництва, особистих якостей політичних і військових керівників, цілей війни, висвітлення тяжкого становища країни, насамперед армії та цивільного населення, вимагало детального знання побуту, настроїв, психології громадян і військовослужбовців і багато чого іншого. У протилежному випадку спецпропаганда не давала очікуваного ефекту.

Після першого періоду війни акцент в інформаційно-пропагандистській діяльності змістився з класових аспектів на "загальнолюдські". Робота велася у позаідеологічній сфері: не "проти", а "за". У 1941 році класові принципи використовувалися у понад 60 % радянських пропагандистських матеріалів, а у 1943 році - вже у 35 %.

Новим напрямом у радянській спецпропаганді було використання "сентиментальних тем", де психологічним об'єктом впливу були родинні почуття. Такою листівкою була "Пам'ятай про свою дитину".

Головними завданнями радянських органів спецпропаганди на окупованих німцями територіях було перешкоджання діяльності німецьких окупаційних органів і примушування представників українського населення видавати активістів національно-визвольного руху для їх знищення.

Це положення підтверджується "Довідкою про стан політичної роботи серед населення і партизанів окупованих територій України": "...проводиться значна агітаційно-пропагандистська робота на окупованих територіях України. За період із 15 листопада 1942 р. до червня 1943 р. було поширено 95 видів листівок загальним накладом 10 354 тис. примірників. До того ж, було поширено 30 листів-звернень Політуправління РСЧА (українською мовою) накладом 1 млн 700 тис. примірників. Поширено українських газет "Комуніст", "Радянська Україна", "За Радянську Україну" накладом понад два мільйони примірників. За період квітень-травень вислано 84 500 примірників центральних газет "Правда" та "Известия".