Розділ «2.3. Інформаційно-психологічне протиборство у роки Другої світової війни (1939-1945)»

Пропагандистський апарат Вермахту чільне місце відводив генералові Власову. Основою цієї пропагандистської акції стало гасло: "Росіяни перебігають до росіян". Частину листівок склали представники Власова, власівці також брали участь у веденні передач через гучномовні станції. Неодноразово озвучували те, що підписав Власов (як голова російського комітету) та його секретар Малишкін: "Звернення Російського комітету до командирів і бійців Червоної Армії, до всього російського та інших народів Радянського Союзу". Великим тиражем розповсюджувався також "Відкритий лист червоноармійцям і радянським командирам від добровольців Російської визвольної армії".

Ще одне завдання цієї пропагандистської акції полягало в тому, щоб залякати радянських солдатів застосуванням нової невідомої раніше техніки (танки "Тигр", САУ "Пантера" та ін.) і на цій підставі апелювати до їх людських інстинктів самозахисту і збереження життя. До цього ж радянським солдатам, які вважали себе ворогами радянської влади, обіцяли низку пільг у полоні. У наказі Верховного командування Вермахту було зазначено, що кожного військовослужбовця Червоної Армії, який самовільно залишив свою військову частину й самостійно перейшов до німців, "вважати не військовополоненим, а таким, що добровільно перейшов на бік німецької армії".

Проте велика пропагандистська кампанія Вермахту, як і військова операція на Курській дузі, загалом закінчилася невдачею. Незважаючи на те, що для проведення цієї, так би мовити, психологічної операції було задіяно чималі сили й засоби, її результати були дуже скромними, оскільки ситуація на фронтах кардинально змінилась не на користь німців. Більш пристосовані до ведення боїв, а також елементарного виживання в зимових умовах, бійці Червоної Армії, враховуючи ще й поразки німців, дедалі скептичніше ставилися до німецьких "обіцянок", тому ефективність німецької пропаганди падала.

Заслуговує на увагу ведення ІПВ фашистської Німеччини на території України. Вигідне географічне положення та багаті природні ресурси перетворили Україну в роки війни в арену не лише військових баталій, а й гострого пропагандистського протиборства.

Початок німецько-радянської війни виявив слабкість політичного та військового керівництва СРСР, недостатню підтримку дій уряду з боку окремих верств населення, зокрема на українських землях. До кінця 1941 р. майже вся територія України була окупована німецькими військами. Вони контролювали близько 80 млн осіб, тобто 42 % населення Радянського Союзу, і велику частину його економічного потенціалу, а також захопили 3,8 млн радянських військовополонених (із них, за підрахунками, 1,3 млн становили українці).

Умовно діяльність німецьких пропагандистських спецслужб на теренах України можна поділити на три етапи. На кожному з них ведення пропаганди мало свої особливості.

На початковому етапі війни домінувало сподівання західних і східних українців на те, що з приходом німецьких військ відновиться українська державність, припиняться репресії щодо мирного населення, зміниться форма власності, особливо на землю.

Німецька пропаганда вміло використовувала на цьому етапі зазначені сподівання українського народу. Результатами цього стало зменшення (а в деяких районах - повна відсутність) опору німецьким військам, оскільки їх сприймали як визволителів від більшовицької диктатури, підтримка окупаційних військ і створення місцевої влади. Це стало можливим завдяки використанню в пропагандистсько-агітаційних матеріалах таких тем, як залякування населення перемогами німецьких військ, нагадуваннями про жахи більшовицької диктатури та зверненнями до національних почуттів і свідомості українського народу.

На окупованих територіях, де з населенням уже був налагоджений контакт, активно використовували такий метод пропагандистського впливу, як наочна агітація із застосуванням кіно. З огляду на рівень тодішнього технічного розвитку кіно за силою свого впливу на аудиторію було найкращим та найбільш дієвим засобом подання пропагандистської інформації. З початку німецької окупації в кінотеатрах демонстрували кінофільми, адаптовані українською мовою, здебільшого документальні.

У тилу німецькі пропагандисти досить широко використовували "чорну пропаганду" - подавали пронімецьку інформацію у вигляді справжніх радянських газет і часописів. Проте німці, вважаючи свою пропагандистську діяльність недосконалою та недостатньо впливовою й ефективною, шукали резервів посилення її дієвості. У "Доповіді рейхскомісару Коху" від 3 липня 1942 р. було зазначено, що для правильної оцінки ефективності пропаганди в Україні слід враховувати такі обставини: а) місцеві зв'язки та склад населення; б) традиції колишньої радянської пропаганди, в) розуміння способу мислення населення, яке змінилося за більш ніж 20-річне панування комуністичної ідеології.

На другому етапі почала змінюватися ситуація на фронтах. Відповідно, іншою ставала політика німців в Україні. Якщо спочатку німці спрямовували репресії переважно проти комуністів та євреїв, то згодом усе населення стало жертвою принципу колективної відповідальності у випадках активних дій партизанів або невиконання наказів німецької влади. Вони повністю відкинули загравання з українськими патріотами-державниками, націоналістами й почали діяти методами терору й залякування. 2 листопада за вбивство чотирьох німецьких солдатів було спалене с. Обухівка, а все населення розстріляне. Крім заручників, німці розстрілювали також "посередників", тобто осіб, підозрюваних у контактах із партизанами.

Особливістю німецької пропаганди цього етапу стало те, що всі пропагандистські дії зводилися до насаджування населенню тваринного страху. Широко використовувалася наочна агітація - розповсюджувалися листівки із закликами до безумовної покори німецькій владі, сприянню їй. Тематикою пропагандистських матеріалів були повідомлення про чергові страти й тортури.

Було запропоновано використовувати для пропаганди такі тези:

в СРСР не було жодної сім'ї, члени якої не були б репресованими;

велика кількість населення була переміщена (насильницьки депортована ) для роботи в інші (віддалені) місця;

масові заслання не припиняються навіть зараз;

немає вільного вибору професії та роботи;

без дозволу НКВД не можна переїжджати з одного місця в інше, змінювати місце проживання;

незначне запізнення на роботу карається роками в'язниці, засланням;

нарівні з дорослими нещадно експлуатуються діти, підлітки;