РОЗДІЛ 3. ДУХОВНО-РЕЛІГІЙНА СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Духовно-релігійна сфера національних інтересів безпосередньо пов'язана з дією механізмів самозбереження нації, держави та зі створенням максимально сприятливих умов для її цивілізованого розвитку. Необхідною умовою розбудови демократичної держави є те, що національні інтереси, особливо у духовно-релігійній сфері, повинні визначатися виключно волевиявленням народу безпосередньо або через вищі інституції державної влади. При цьому визначальним є принцип відокремлення церкви від держави як важлива конституційна демократична засада взаємовідносин держави і релігійних організацій, умова та гарантія свободи совісті.

Відокремлення церкви від держави - це повна секуляризація державно-правових відносин та звільнення усіх сфер, що знаходяться у компетенції держави, від регулятивно-санкціонуючої ролі релігії та церкви. Підґрунтям цього принципу є невтручання держави, її органів та інститутів, службових осіб у внутрішньо церковні справи богослужбового, канонічного, організаційного характеру та здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій. Забезпечення рівності прав і можливостей для всіх без винятку віросповідань, організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Хоча світська держава у питаннях віри є нейтральною, вона захищає права та законні інтереси релігійних організацій, поважає їхні традиції та внутрішні настанови, які не суперечать чинному законодавству. У свою чергу, релігійні організації не можуть втручатися у справи держави, її органів, виконувати будь-які державні функції, брати участь у виборах органів державної влади тощо.

Світовий та вітчизняний історичний досвід переконує, що нерозуміння й некерованість процесами, які відбуваються у духовно-гуманітарній сфері загалом та релігійному житті зокрема, призводить до само руйнівних конфліктів у державі. Нині в Україні одним із пріоритетних напрямів консолідації суспільства є спрямування його політичної волі на реалізацію загальнонаціональних інтересів та максимальне використання духовно-інтелектуальних потенцій. Серед першочергових завдань консолідації нації - нейтралізація загроз сепаратистських тенденцій, підвищення життєвого рівня населення, модернізація управління державою і суспільством та зміцнення духовно-морального здоров'я народу. Важливу роль у цей складний і відповідальний період здатні відіграти виважена і водночас динамічна державна політика України у сфері державно-церковних відносин та вміле обстоювання власних національних інтересів у духовно-релігійній сфері. Лише копітка цілеспрямована робота зможе перешкодити іноземним емісарам завойовувати в Україні паству, а отже, керувати суспільною думкою і суттєво впливати на розстановку політичних сил у країні.

Духовно-релігійна складова національної безпеки України - стан релігійно-церковного життя нації (її державно-церковних, міжцерковних та внутрішньо церковних взаємовідносин), що є чи за певних обставин може бути загрозою національним інтересам держави, стабільному розвитку суспільства, здійсненню прав і свобод громадян. Це стан захищеності життєво важливих духовно-релігійних інтересів українського народу (особи, груп віруючих, держави) від внутрішніх загроз і зовнішнього втручання та система суспільно-політичних заходів щодо забезпечення цієї захищеності.

Аналіз духовно-релігійної складової національної безпеки надає можливість визначити такі її основні напрями:

- духовно-релігійна незалежність, яка насамперед означає самодостатню життєдіяльність усіх компонентів державно-церковних відносин, їхню спроможність відстоювати національні інтереси України як у внутрішньополітичному житті країни, так і на міжнародній арені;

- демократичність і стабільність духовно-релігійного життя у державі, що передбачає міцність та надійність державних, політичних і громадських інституцій, які покликані забезпечувати свободу віросповідання, стримувати дестабілізуючі чинники та гарантувати духовно-релігійні права і свободи кожного окремого громадянина, віруючої громади, церкви тощо;

- здатність до саморозвитку і прогресу, тобто природна спроможність до самодостатньої реалізації національних інтересів у духовно-релігійній сфері відповідно до змін, що відбуваються як в середині країни, так і в міжнародному житті.

Основними об'єктами духовно-релігійної складової національної безпеки України слід вважати:

- особу, її релігійні права й свободи;

- релігійні організації та характер взаємовідносини між ними; - державу, її незалежність і територіальну цілісність, національно-культурну самобутність народів, що її населяють.

Головним суб'єктом складової духовно-релігійної безпеки с Українська держава, яка разом із традиційною церквою (церква ми) здійснює цілеспрямовану політику в релігійній сфері, покликану забезпечити духовну єдність народу, стабільність та динамізм прогресивного розвитку всього суспільства.

Результатами цієї політики має бути реалізація національних інтересів у духовно-релігійній сфері й, насамперед, зміцнення суверенітету і незалежності України, ефективне та соціально орієнтоване державне управління духовними процесами, свобода волевиявлення й реалізація релігійних інтересів особи та релігійних груп, конструктивне розв'язання міжцерковних конфліктів, налагодження міжцерковної та міжконфесійної співпраці тощо.

Найважливішими чинниками духовно-релігійної складової національної безпеки є такі:

- внутрішньорелігійна стабільність (міжцерковна та міжконфесійна злагода - здатність до розв'язання релігійних протиріч насамперед ненасильницькими способами);

- зовнішньорелігійна стабільність (входження українських церков до міжнародних релігійних організації, зміцнення міжнародного авторитету й незалежності України як великої європейської держави, збереження національно-культурної самобутності її народу - наявність для цього ефективного механізму);

- створення належних умов задля повного задоволення релігійних потреб, свободи світогляду та віросповідання всіма громадянами України, іноземцями та особами без громадянства;

- наявність комплексної стратегії суспільно-політичного й духовного розвитку держави, зокрема у сфері забезпечення релігійної безпеки України.

До основних .принципів захисту національних інтересів України у духовно-релігійній сфері можна віднести такі: