Розділ «ЧАСТИНА 3. ЗАГРОЗИ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ»

РОЗДІЛ 1. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА НЕУРЯДОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ЗАСІБ ВПЛИВУ НА ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР УКРАЇНИ

1.1. Характеристика інформаційного впливу через ЗМІ

В епоху процесів глобалізації засоби масової інформації впевнено посіли чільне місце серед засобів комунікації. Сама глобалізація як явище не була б можливою без діяльності сучасних електронних засобів комунікації та мас-медіа, які охоплюють усю планету.

ЗМІ відіграють чи не найголовнішу роль у сучасному політичному житті більшості держав. Вони виступають основним суб'єктом формування в суспільстві громадської думки про події та явища, що відбуваються в світі та в кожній окремо взятій країні. При цьому спостерігається зворотна закономірність: чим більш розвинутою є інформаційна мережа держави, тим менше залишається можливостей для використання інформації на користь якогось одного суб'єкта, і навпаки - при менш розвинутій мережі існує більше можливостей для її монополізації та подачі інформації у спотвореному або неповному вигляді.

Разом з тим проведене узагальнення вітчизняного досвіду свідчить про те, що в останні роки засоби масової інформації швидше були знаряддям політичної й економічної боротьби, аніж об'єктивно висвітлювали факти. Вони стали основною ареною, на якій розгортаються баталії між економічними й бюрократичними кланами, різноманітні сюжети про які добре продаються й користуються попитом. Вітчизняна ділова еліта усвідомила могутність ЗМІ, а також те, що політична рентабельність серйозних вкладень у них може мати корисні економічні наслідки.

З огляду на це недостатня увага з боку органів державної влади, громадських організацій і журналістів до проблем недостатнього правового врегулювання статусу ЗМІ, їх тотальної комерціалізації та монополізації, диктату власників ЗМІ та неефективного впливу на їх редакційну політику з боку держави може призвести до ситуації, коли маніпулювання суспільною свідомістю стане основною функцією вітчизняних засобів масової інформації. В такому випадку ЗМІ можуть стати знаряддями масової пропаганди й агітації, за допомогою яких ті чи інші особи або групи осіб будуть формувати громадську думку, тобто інструментом боротьби між ними. В свою чергу, це викличе істотну деформацію демократичної системи суспільства, наслідком якої стане подальше розростання низки негативних явищ - тіньової економіки, організованої злочинності, корупції, встановлення влади "сильної руки", виникнення інформаційної залежності від іноземних суб'єктів тощо через брак у вітчизняних ЗМІ повної та об'єктивної інформації.

В умовах існування альтернативних каналів інформації сучасні ЗМІ повинні мати приблизно однаковий потенціал впливу на громадськість (популярність, рівень довіри тощо). У такому випадку не буде мати значення кількість іноземних інформаційних компаній, які працюють на території держави, - їх вплив буде адекватно врівноважений діяльністю вітчизняних. І навпаки, при малопотужних вітчизняних інформаційних ресурсах існує можливість повної інформаційної ізоляції цілих регіонів чи навіть держав завдяки діяльності іноземних ЗМІ.

Найчастіше правом висвітлення подій для світової громадськості володіють американська CNN та британська ВПС (вторгнення військ США у Панаму в грудні 1989 р. - січні 1990 р., операція багатонаціональних сил "Буря в пустелі" в Кувейті та Іраку в 1991 році, вторгнення військ США на Гаїті у 1994 році, операції сил НАТО проти Югославії в 1999 році, Афганістану в 2001 році та Іраку в 2003 році).

Під час Оксамитової революції в листопаді 2003 р. у Грузії події у Тбілісі були під постійною увагою грузинських та (що відіграло особливу роль) закордонних ЗМІ. Так, 22 листопада 2003 р., удень, коли було силою захоплено Парламент Грузії, американська телекомпанія CNN вела прямий п'ятигодинний репортаж з місця подій.

Слід врахувати, що Грузія не володіє власними потужними рейтинговими ЗМІ, які могли б скласти конкуренцію світовим медіа-гігантам. Тому така прискіплива увага світової спільноти до перетворень на Північному Кавказі мала подвійне значення.

З одного боку, вона була фактором, що дозволив уникнути кровопролиття: опозиційні сили відчували зовнішню підтримку, оскільки кожен їх крок фіксувався на плівку, а захисники президента Шеварднадзе також не наважилися вдатися до силових засобів, оскільки це могло бути розцінено як розправа над неозброєним народом, тобто як злочин. При цьому всі учасники подій чудово пам'ятали судовий процес над Слободаном Мілошевичем у Гаазі, якого було звинувачено у злочинах проти людства.

З іншого боку, чи не були події у Грузії хрестоматійним прикладом проведення спеціальної інформаційної операції із широким застосуванням можливостей ЗМІ та щедро фінансованих із-за кордону неурядових організацій? Сьогодні можемо будувати будь-які версії, але в будь-якому випадку маємо яскравий приклад наслідків недорозвиненості інформаційного простору держави.

Погодимося із точкою зору, що існуючі у суспільстві соціальні норми, прагнення, потреби і громадська думка значною мірою формуються ЗМІ. Телебачення, радіо, Інтернет тощо, вступивши у комунікативні зв'язки із споживачами своєї продукції, зблизили усіх жителів одного "глобального селища" можливістю не тільки краще пізнавати одне одного, але й інформувати про одні Й ті ж теми приблизно в один і той самий час. Цей процес має одну характерну особливість: комунікація має односторонній характер, тобто характер інформування. Ми маємо право довіряти або не довіряти отриманій інформації, але вступити у дискусію з телевізором чи газетою не можемо з тієї ж причини, з якої не говоримо з тролейбусом. Колонка "листи читачів" не виправляє зазначеного недоліку, оскільки у дискусію вступає лише мізерна частина споживачів інформації, а недоцільність публікування усіх листів надає можливість редакторам вибирати із маси листів лише ті, які відповідають поглядам ЗМІ.

Усі споживачі інформації через ЗМІ індивідуально обробляють однакові факти. Однак специфікою сучасних ЗМІ (а особливо найбільш поширених та ефективних з них - телебачення та радіомовлення) е те, що інформаційні повідомлення передаються не у вигляді власне фактів, а як готові твердження, висновки, аналітичні матеріали. Споживач позбавлений можливості вести дискусію з "опонентом" і найчастіше сприймає на віру якісно підготовлений матеріал від авторитетних джерел. Обговорення не є публічним у комунікаційному (не юридичному) розумінні - споживачі отримують інформацію особисто.

Тому це односторонній діалог: ЗМІ переконують. Як хрестоматійний приклад можна навести ситуацію, коли у 30-х роках XX ст. у Лондоні та Нью-Йорку вперше пустили в ефір радіопостановку "Війни світів" Герберта Уелса. Серед населення цих міст почалася паніка, спричинена уявним нашестям марсіан.

Таким чином, розуму, досвіду та мудрості однієї особи протистоїть колектив спеціально навчених фахівців ЗМІ, ретельно підібраних експертів, аналітиків. При цьому основну масу відомостей, які становлять досвід особи, у свій час було отримано не безпосередньо, а через ті самі ЗМІ. У результаті відбувається уніфікація та колективізація процесу мислення та виникає феномен "колективної солідарності", коли йдеться про схвалення чи осуд певних подій у суспільстві.

Приклад: у травні 2005 р. величезна хвиля насильства та стихійних протестів сколихнула мусульманський світ. За офіційними даними (які просочилися в пресу після американської цензури), тільки в Афганістані під час придушення заворушень загинуло 15 і отримало поранення більше 70-ти чоловік. Рушійною силою масових заворушень виявилася інформація, надрукована у британському журналі "Newsweek", що на американській військовій базі Гуантонамо Бей (місце ув'язнення осіб, пов'язаних із діяльністю "Аль Каїди") траплялися випадки наруги над священним для правовірних Кораном.

Вплив ЗМІ може мати короткостроковий та довгостроковий характер. Реакція на конкретне повідомлення, новину, подію є швидкоплинною. Комплексний та постійний вплив різноманітних каналів інформації зачіпає глибинні пласти громадської та людської свідомості.

Глобальні ЗМІ формують універсальну, глобальну систему цінностей. Для суспільства, що розвивається, побудова, підтримка та захист символьної системи є одним з основних завдань. Якщо руйнується символьна система, то суспільство різко змінює традиційні схеми поведінки, що може мати непередбачувані наслідки. Під загрозою можуть виявитися символи, які формують із суспільства націю, народ.