РОЗДІЛ 6. ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНИ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ПРОТИБОРСТВА

Після воєнної поразки тоталітарного фашистського режиму у протистоянні за світове панування з антигітлерівською коаліцією "СРСР - США - Велика Британія - Франція" Німеччину було усунуто зі світової геополітичної арени як самостійну геополітичну, геоекономічну могутність та військово-стратегічну континентальну силу. З огляду на те, що після травня 1945 р. німецька еліта розпочала майже з нуля інформаційно-психологічне забезпечення заходів відродження нині об'єднаної держави Німеччини, то прискіпливе наукове вивчення досвіду конкурентної боротьби в інформаційно-психологічній сфері західнонімецьких військово-політичних і ділових кіл з партнерами (колишніми ворогами) по західній спільноті та супротивниками на Сході "за місце під сонцем " та відновлення свого історичного світового статусу у складний для розділеної Німеччини повоєнний час має велике значення.

У межах так званого німецького питання ФРН була ніби кордоном У розподілі Західної та Східної Європи на два конкуруючі військово-політичні блоки і виконувала, по суті, геополітичні (політико-дипломатичні) та геостратегічні (військово-стратегічні) функції (відповідно союзницькі та власне німецькі).

На Німеччину покладалися:

1. Геополітичні функції:

а) реалізація периферійної стратегії; б) стримування від радикальних дій провідних центрів сили Європи Та світових супердержав (GLACIS); в) "наведення мостів" (політико-Дипломатичні заходи на примирення та пошук компромісів між конкуруючими центрами сили); г) "санітарного розподільчого коридору" між конкуруючими військово-політичними блоками, тобто контрольованої зони безпеки; ґ) озброєної нейтральної "третьої сили" у протиборстві між США і СРСР, ОВД і НАТО (а нині між США і Росією).

2. Стратегічні функції:

а) забезпечення активної (наступальної) оборони (в її основу було покладено теоретичні напрацювання західнонімецьких геостратегів Шумахера, Гудеріана, Вайнштейна); б) нейтралізації та взаємного розводу військ конкуруючих блоків (насамперед географічного роз'єднання), тобто створення у певній мірі "вільної зони".

Автором цього розділу підручника у 1990-1993 роках було проведене дослідження німецько-радянських відносин періоду "перебудови в Радянському Союзі", яке засвідчило, що інтерес у цей час з боку ФРН до подій у СРСР був значним. Перспектива кардинальних геополітичних змін у Європі та загалом у світі (об'єднання Німеччини як реальний фактор посилення німецького впливу на континенті; зникнення завдяки розпаду Радянського Союзу та всієї соціалістичної співдружності основних перешкод на її шляху до досягнення лідерства в Європі; поява на європейському просторі більше 10-ти нових маловпливових держав, зокрема незалежної України, та низка інших чинників) змушувала західнонімецьке керівництво проводити активну, водночас зважену та гнучку політику як у двосторонніх, так і в багатосторонніх відносинах, а також тактовно проводити спеціальні пропагандистські заходи в межах загальної політики держави в інформаційно-психологічній сфері.

За висновками аналітиків та інших фахівців серед провідних германістів, події, що нині відбуваються на європейському континенті, можна охарактеризувати як "неоголошену війну" за провідне становище у світі, в якій не останню роль відіграє ФРН. З початком "процесу перебудови" західнонімецькі політики зрозуміли, що навіть незначне ослаблення (не кажучи вже про розвал) соціалістичної співдружності на чолі з Радянським Союзом стає поштовхом до фактичної боротьби за черговий перерозподіл світового панування між такими провідними фінансово-промисловими центрами, як Західна (США та держави Західної Європи) та Східна (Японія, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, Китай, Індія) цивілізації. В Європі - це боротьба за вплив над слов'янською цивілізацією між Сполученими Штатами Америки, які підтримує прагнуча до європейського лідерства Велика Британія, з одного боку, та Францією (що проголошує принцип "Європа без американців") і Німеччиною (що швидко набуває реальної військово-економічної і політичної ваги на континенті) - з іншого.

Враховуючи позицію атлантистів (США, Велика Британія), західнонімецьке керівництво добре усвідомлювало, що тактична поступка Бонна (об'єднання Німеччини на викладених вище умовах за відсутності політичної волі та здатності з боку Кремля чинити військову протидію процесу, що намітився) не суперечила стратегічним задумам американців: для Вашингтона це було меншою втратою, ніж збереження сильного єдиного Радянського Союзу. Тому зазначена ініціатива знайшла підтримку в американської сторони. В умовах, що склалися, адміністрація Вашингтона пішла назустріч німецьким партнерам по НАТО, зосередившись у роботі з радянським керівництвом на тому, щоб нейтралізувати зусилля партійно-державних лідерів НДР шляхом виключення можливості отримання ними допомоги з боку Москви та створення умов для здійснення мирної анексії німецької комуністичної держави Бонном. Відповідно до ситуації відбувалася синхронізована інформаційно-психологічна обробка з боку німецьких і американських партнерів населення СРСР, Східної і Західної Європи.

Безпосередній розпад соціалістичної співдружності та Радянського Союзу справді став сигналом до початку активної боротьби, переважно політичними засобами з частковим застосуванням методів воєнно-психологічного тиску, за перегляд сфер впливу у світі між такими провідними фінансово-промисловими центрами, як США, Велика Британія, Японія, Франція та швидко зростаюча воєнно-політична сила у Західній Європі - об'єднана Німеччина.

З жовтня 1990 р. Німеччина, об'єднана на основі "Договору про остаточне врегулювання питання щодо Німеччини" (відомий як "Договір 2+4") від 19 вересня 1990 р., стала об'єднано суверенною і в геополітичному плані остаточно просунулася територіально на центральне континентальне положення в Європі. Нинішня оцінка навколишнього середовища свідчить, що на півночі й на заході сучасної Німеччини знаходяться союзні, на півдні - дружні держави, а на сході вона оточена маловпливовими посткомуністичними державними утвореннями, які прагнуть добросусідських відносин.

У нинішній ситуації основоположними геополітичними та геостратегічними рисами планування державними установами ФРН у галузі безпеки є: а) центральноєвропейське положення Німеччини; б) наявність численних сусідів; в) побоювання з боку німецької правлячої еліти щодо можливого оточення та ізоляції держави: лише на півночі та на півдні природні кордони, при цьому Німеччина обтяжена "зобов'язаннями перед союзниками"; г) статус Німеччини як транзитної держави № 1 в Європі; ґ) статус ФРН як світового економічного центру сили; д) Німеччина - розвинена промислова держава з високим рівнем залежності від світового ринку.

Поставивши перед Федеральною службою розвідки (БНД) завдання проведення глобальної розвідки шляхом проникнення "до всіх регіонів світу", керівництво Німеччини повоєнного періоду визначило в цьому напрямку найбільш далекосяжне і пріоритетне завдання - організацію оперативної та спеціально інформаційно-психологічної роботи щодо країн, які розвиваються, з метою "забезпечення можливості отримання дешевої сировини та розширення експорту, включаючи ринки торгівлі зброєю". "Незаперечна необхідність створення умов для отримання німецькими підприємцями найвищого прибутку та конкурентна боротьба породжують, особливо останнім часом, недовіру між союзниками по НАТО. Життєвим принципом стає прагнення визначити партнера на світовому ринку, першим вийти на нього і тим самим отримати можливість диктувати ціни. Тому навіть якщо у принципових питаннях загальноєвропейської безпеки погляди союзників по Альянсу збігаються, то все-таки між ними існують непримиренні суперечності та розбіжності інтересів. Насамперед це пов'язано з економічною сферою, яка породжує й інші неузгодженості у підходах до різних сфер життя спільноти. Сфера діяльності секретних служб теж не є винятком. Таким чином, шпигунство і здійснення спеціальних інформаційно-психологічних акцій один проти одного між партнерами по Альянсу є цілком звичайною справою".

Свого часу колишній керівник Федеральної розвідувальної служби Хайнц Фельфе, який понад 10 років діяв як агент КДБ СРСР, заявив: "Федеральна розвідувальна служба (БНД) організовувалася цілком і повністю як інструмент холодної війни. З моменту створення в ній формувалися "потужності" для анексій територій на Сході шляхом експансії в економічній, політичній та воєнній сферах. Водночас плануючи створення сприятливих умов для досягнення мети, БНД націлює наявні "потужності" на насадження націоналізму та антикомунізму. "Стратегічна безпека", "економічна безпека", "місце життєвого простору і робота для всіх німців" - такі гасла були проголошені у Федеральному розвідувальному відомстві в Пуласі. У той час гасла Старого Рейху "про розширення життєвого простору" не були надто популярним серед населення, тому його ідея знайшла своє втілення в нових лозунгах".

Найбільш повно політика Федеральної розвідувальної служби Німеччини та керівництва держави щодо країн, які розвиваються, сформульована в розробленій БНД загальній концепції інформаційно-психологічної діяльності, яка стала основою для прийнятого в травні 1961 р. документа "Аспекти допомоги з метою розвитку". Зміст і стиль "Аспектів..." свідчить про те, що вони були не простим викладенням основних ідей Федерального канцлера у зазначеній сфері, а "директивним керівництвом до дії". По офіційних та неофіційних каналах цей документ штаб-квартира БНД у Пуласі розіслала членам бундестагу та урядовим чиновникам, керівникам і впливовим акціонерам концернів та об'єднань підприємств, до штабу бундесверу, "довіреним особам БНД у науково-дослідних установах, а також керівникам великих видавництв та інших засобів масової інформації". В цьому випадку Федеральна служба розвідки була не просто інструментом уряду в питаннях прийняття і реалізації зовнішньополітичних рішень, а й сама " створювала офіційну урядову політику".

Таємно розроблена концепція націлювала німецьку еліту на проведення політики неоколоніалізму "значною мірою шляхом створення контрольованого німецькою стороною середнього прошарку в країнах третього світу і, якщо можливо, за згодою місцевої влади або в обхід її".

Проте однією з основних умов реалізації нової неоколоніальної політики, за задумом її авторів із БНД" є створення такої атмосфери, в якій жодним чином не проявлялися б ознаки залежності держав, що розвиваються, від ФРН. Вимагалося проводити роботу, внаслідок якої"уряди та народи вказаних країн бачили б в "егоїстичних колоніальних властителях минулого безкорисливих партнерів сьогодення", щоб стерти у них " враження ", ніби неоколоніалізм виступає з новим обличчям і вдається до нового трюку для "збереження або створення відносин економічної залежності".

Для Заходу загалом і ФРН, зокрема "оптимальним варіантом державного розвитку" в такий, за якого у країнах, що розвиваються, між режимом та народними масами створюється, можливо, широкий, державного значення середній прошарок. Необхідно мати прошарок з власними інтересами, здатний до протистояння, який, у разі необхідності, міг би вчинити опір "виходу з берегів" сил національної олігархії, а також забезпечити радикалізацію мас...". Недооцінювання необхідної Заходу "політики середнього прошарку" може призвести до "зворотного розвитку стосунків між індустріальними країнами та країнами, які розвиваються, що, в свою чергу, може створити обстановку класової боротьби під гаслом "багаті стають усе багатшими, а бідні - все біднішими".