РОЗДІЛ 5. ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ПРОТИБОРСТВА

Під час висвітлення різних аспектів практики реалізації Французькою Республікою розвідувально-інформаційних і розвідувально-підривних заходів у рамках таємної політики держави щодо партнерів чи конкурентів - іноземних держав та організацій - необхідно мати на увазі той факт, що у зовнішній діяльності французьких спецслужб її керівники офіційно проголошують принцип "цивілізованої розвідки", який передбачає максимальне дотримання в оперативній діяльності співробітниками французького законодавства та положень Міжнародного права. У зв'язку з цим велика роль у розвідувальній діяльності відводиться використанню різноманітних форм і методів легальної розвідки, зокрема з позицій національної території Франції та третіх держав, куди традиційно прибувають також і громадяни України в потоці учасників міжнародних і міждержавних зв'язків.

Керуючись загальним концептуальним підходом до організаційно-тактичних особливостей розвідувальної діяльності, здійснення заходів реалізації політики інформаційної безпеки держави покладене на утворену систему державних органів і спецслужб, яка доповнюється низкою напівдержавних та неурядових національних організацій і структур. Французькі військово-політичні структури діють у відносно чітко визначених законодавством межах, за встановленими правилами та традиціями, відстоюючи волю правлячих кіл загалом. Тому французька політика у військовій сфері та особливо в галузі оперативної діяльності спецслужб, які зобов'язані забезпечувати не лише інформаційно-аналітичний супровід, а й створення сприятливих умов та оперативне прикриття силової підтримки зовнішньополітичних акцій держави, не підвладна різким коливанням, досить консервативна, має сталий характер і піддається прогнозуванню.

5.1. Особливості формування концептуального підходу до забезпечення безпеки французького суспільства в інформаційно-психологічній сфері

5.2. Загальна характеристика системи забезпечення національної безпеки, захисту національних інтересів та інформаційного простору Франції

Як і будь-яка цивілізована держава, Франція має віками відпрацьований механізм прийняття та реалізації рішень з проблем зовнішньої та внутрішньої політики. Це стосується всіх сфер діяльності суспільства і держави, в тому числі питань оборони та безпеки держави. Зазначений механізм закріплений у конкретних законодавчих державних актах і міжнародних угодах. Його рух здійснюється відповідними державними та громадськими структурами, які діють як усередині країни, так і в межах міжнародних інститутів. Створена на демократичних принципах система контролю з боку суспільства та спеціальних державних органів ускладнює окремим чиновникам (зокрема, вищій посадовій особі - Президентові) й установам використання певних елементів волюнтаризму.

Військове будівництво, політика в галузі оборони та безпеки регламентуються положеннями Конституції Французької Республіки (статті 5,15,16, 34, 35, 36) та Наказом Президента № 59147 від 7 січня 1959 р. (ст. 1), а також рішенням колишнього президента Жака Ширака про реформування збройних сил, оприлюдненим 23 лютого 1996 р.: "Французька національна оборона заснована на принципах залякування, спирається на національні стратегічні та тактичні (передстратегічні) ядерні сили. Найголовніше їх завдання - забезпечення незалежності Франції в ім'я свободи та миру. Безпека та незалежність країни вимагає недоторканості національної території та захисту своїх громадян від будь-якого можливого ризику агресії. Франція переконана у необхідності мати свою національну ядерну зброю, що повною мірою сприяє глобальному посиленню політики залякування". Ядерна зброя у французькій воєнній доктрині виконує, насамперед, так звану роль "інформаційної зброї" : наявність її дозволяє французькому військово-політичному керівництву створювати бажаний інформаційно-психологічний тиск на своїх опонентів.

Функції Збройних сил Франції полягають у гарантуванні безпеки: а) національної території (континентальної Франції, заморських департаментів і заморських територій) від будь-яких загроз та агресій; б) у свободі дій на міжнародній арені; в) в участі у заходах щодо забезпечення захисту Європи; г) у підтримці безпеки всіх держав, розташованих поза Європою, з якими Франція пов'язана угодами або єдиними поглядами; ґ) у забезпеченні захисту французьких інтересів на морі та безпеки морської торгівлі.

Законодавчі акти Франції, що стосуються організації оборони, чітко зазначають відповідальність і повновладдя органів державного управління в галузі "оборонної розвідки" (далі - розвідка), яка охоплює всі напрямки розвідувальної діяльності: політичну, дипломатичну, економічну, військову, наукову, технологічну та ін. В державі утворена чітка ієрархія повноважень і відповідальності. Вся система органів і спецслужб Французької Республіки, відповідальних за оборону, державну, економічну, військову, інформаційну та інші різновиди національної безпеки поділяється на системи президентського, парламентського й урядового рівня. Остання, у свою чергу, на структури, підпорядковані прем'єр-міністру, міністру внутрішніх справ, начальнику генерального штабу ЗС, міністру закордонних справ, міністру у справах заморських департаментів і територій, міністру економіки та фінансів.

І. Президент Французької Республіки

Як головнокомандувач збройних сил очолює Комітет національної оборони (Comite de la Defense nationale) - вищий воєнно-політичний орган держави, на засіданнях якого приймаються рішення з питань оборони і координації діяльності міністерств та відомств у військовій сфері.

При Президентові функціонує також Рада національної безпеки (Conseil de la securite Nationale), до складу якої входять прем'єр-міністр, міністр-делегат з питань безпеки, а також міністри юстиції, оборони, внутрішніх та зовнішніх справ. Рада здійснює загальне керівництво і розробку політики у галузі національної безпеки та боротьби зі злочинністю в державі. РНБ визначає, зокрема, основні пріоритети і напрямки інформаційної політики держави, застосування тих чи інших сил і засобів.

У Генеральному секретаріаті Президента (Secretariat general Presidentiel) є радник Президента з питань розвідки - посадова особа, яка відповідає за зв'язок з різними розвідувальними службами держави. До Спеціального президентського генерального штабу {Grand Quartier General Special Presidentiel) також входить посадова особа у чині генерала, яка відповідає за інформування Президента з оборонних питань і підготовку проектів відповідних рішень. У Генеральному секретаріаті Президента концентрується інформація та інформаційні дані (документальні), які становлять найвищу державну таємницю.

Для здійснення своїх повноважень законодавством Президенту надано право безпосередньо використовувати структури розвідувальних служб, підпорядковані прем'єр-міністру та іншим міністрам. Незважаючи на те, що керівники загальнодержавної розвідувальної служби Головного управління зовнішньої безпеки (ДЖСЄ) і контррозвідки Управління спостереження за територією (ДСТ) організаційно-адміністративно підпорядковані відповідно міністрам оборони та внутрішніх справ, вони мають право безпосередньої доповіді Президентові.

ІІ. Прем'єр-міністр

Як заступник керівника (президента) Комітету національної оборони держави головує в Міжміністерському комітеті з питань розвідки (МКР). Повсякденним робочим органом прем'єр-міністра з питань оборони є Генеральний секретаріат національної оборони (ГСНО), який виконує за його дорученням широке коло адміністративно-технічних та інформаційно-консультативних завдань у галузі оборони.

Як на головний координаційний орган на Міжміністерський комітет з питань розвідки (МКР - CIR - Comite Interministeriel des Renseignements) покладено координацію і керівництво діяльністю всіх розвідувальних служб держави у галузі інформаційного забезпечення діяльності уряду Франції та інформаційного супроводження урядових заходів і спеціальних програм у зовнішньополітичній сфері. До складу Комітету входять міністри оборони, іноземних справ, внутрішніх справ, економіки і фінансів, промисловості, у справах заморських департаментів і територій; у справах співробітництва, телекомунікацій, наукових досліджень і космосу. МКР опрацьовує довгострокові стратегічні та щорічні, тактичного рівня національні плани розвідувальної діяльності, який затверджується Президентом держави. МКР має Постійну групу з питань розвідки та секретаріат, діяльність якого забезпечується Генеральним секретаріатом національної оборони (ГСНО). Завданням постійної групи е контроль за виконанням національного плану розвідки та стеження за результатами розвідувальної діяльності національних спеціальних служб.

Завдання Генерального секретаріату національної оборони (ГСНО - SGDN - Secretariat general de la Defense Nationale) охоплюють діяльність y сфері зовнішньої політики та проблеми оборони невійськовими засобами, аналіз наукових і технологічних даних, контроль за розвитком озброєнь та за експортом воєнної продукції, забезпечення безпеки комп'ютерних систем.

Основними функціями SGDN визначені такі: а) інформаційне забезпечення прем'єр-міністра та його консультування за трьома основними напрямками: стан і розвиток загальної військово-політичної обстановки; б) підготовка засідань і проектів постанов уряду з питань оборони та контроль за виконанням рішень; в) стеження за розвитком криз та конфліктів, вивчення варіантів й опрацювання пропозицій щодо можливих дій уряду в певній ситуації; г) координація зусиль різних міністерств у галузі оборони; ґ) підготовка рекомендацій уряду щодо вдосконалення та використання засобів захисту таємниць військового характеру і контроль за виконанням відповідних наказів та інструкцій; д) координація заходів у сфері міжнародного співробітництва та військової допомоги іншим державам; е) контроль за виконанням і координація відповідних заходів щодо експорту озброєнь та високих технологій.

У липні 1987 р. функції ГСНО щодо забезпечення безпеки на каналах електронного зв'язку та комп'ютерної техніки передані новій Міжміністерській службі безпеки інформаційних систем (Delegation Interministerielle - la Securite des Systпmes d'Information - DISSI).