Розділ «Частина перша. Загальні основи економічного розвитку суспільства»

При кожному виборі на користь однієї з альтернатив, тобто при збільшенні виробництва певного блага, альтернативна ціна (ціна жертви) також зростає. У цьому проявляється закон зростаючих альтернативних витрат, згідно з яким зі збільшенням виробництва будь-якого блага альтернативні витрати виготовлення кожної його додаткової одиниці зростають.

Основною причиною дії цього закону є далеко не повна взаємозамінюваність виробничих ресурсів при виготовленні різних благ, а тому за умов поєної зайнятості ресурсів доводиться перепрофільовувати і використовувати все менш придатні для даного виробництва ресурси (наприклад, гірші засоби виробництва, менш кваліфікованих працівників тощо). В результаті кожна додаткова одиниця продукції обходиться ціною все більших альтернативних витрат (ціна заміни зростає). Варто також зауважити, що, якби всі ресурси були повністю взаємозамінюваними, то альтернативні витрати залишалися б постійними, а межа виробничих можливостей на графіку (рис. 2.5) мала б вигляд прямої, а не випуклої, лінії.

Взаємозамінюваність факторів виробництва зумовлена не тільки особливостями потреб і технології виготовлення конкретних благ, а, головним чином, обмеженістю ресурсів, з одного боку, та ефективністю їх використання, — з другого. Виробник заінтересований зекономити на використанні відносно дорогих ресурсів. Саме цими обставинами пояснюється зведення висотних будівель, використання синтетичних замінників, економічних двигунів, альтернативних джерел енергії тощо.

Таким чином, наявність ресурсів сама по собі ще не є запорукою успішного розвитку виробництва й піднесення добробуту людей. Наявні ресурси визначають лише виробничі можливості, або потенціал. Власне кажучи, суть економіки, або господарювання, полягає у реалізації можливостей кожного господарника робити вільний вибір, тобто насамперед самостійно вирішувати, які з потреб є наразі пріоритетними, бо тільки завдяки самообмеженню потреб абсолютна обмеженість ресурсів перетворюється у відносну. Далі економічний підхід вимагає зробити наступний вибір — знайти оптимальний (найкращий з усіх можливих) спосіб використання наявних ресурсів, який би забезпечив найбільший ефект.

Звичайно, ресурси і виробничі можливості суспільства, хоч і обмежені у даний момент, але з часом змінюються: зростає чисельність населення, відкриваються нові родовища корисних копалин, появляються синтетичні замінники традиційних матеріалів, створюються нові технології тощо. Зростання кількості і якості ресурсів та технологічний прогрес дають змогу розширити межі виробничих можливостей і тоді крива виробничих можливостей зміщується на графіку (рис. 2.5) вправо-вверх. її зміщення могло б бути паралельним, коли б приріст усіх ресурсів відбувався рівномірно, але в реальності такого майже не буває, через що зміщення набуває асиметричного виду.

Та проблеми господарюючого суб'єкта на цьому не вичерпуються. У зв'язку з можливостями нарощування виробництва, які відкриває науково-технічний прогрес, перед ним постає ще одна важлива проблема і, зауважимо, знову вибору — вибору такої структури поточного виробництва, яка б визначала можливості його розвитку в майбутньому. Йдеться про необхідність дотримання оптимального співвідношення між виробництвом предметів споживання і виробництвом засобів виробництва, між особистим споживанням і заощадженням, тобто про необхідність певної жертовності сьогодні заради заможнішого життя в майбутньому. Розумна стриманість у поточному споживанні та постійне піклування про заощадження ресурсів — необхідна умова прогресу економіки та суспільства.

Стає зрозумілим, що економічна організація виробництва забезпечується тільки свободою економічного вибору, або можливостями прийняття усіма його учасниками цілого ряду виважених економічних рішень, які для простоти можна звести до трьох головних (фундаментальних): — що, як і для кого виробляти? (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Головні організаційні питання економічної діяльності

Цими трьома вузловими економічними питаннями щоразу переймається кожна (!) людина, зайнята чи то в домашньому господарстві, чи то у бізнесі, чи деінде. Так само важливими вони є і для державних діячів, а сьогодні і для людства в цілому.

2.4. Результат та ефективність виробництва

Використовуючи ресурси, люди виробляють необхідні життєві блага, крім, звичайно, тих, що дарує нам сама природа. Усе різноманіття вироблених людьми благ узагальнено економісти часто називають результатом, ефектом, або продуктом виробництва.

Результат, або продукт, виробництва (від лат. productus — вироблений) існує у формі товарів (речей) та послуг. На противагу товарам, процеси створення й споживання яких відокремлені у часі, послуги представляють собою діяльність, у якій обидва процеси невіддільні, тобто надання послуги збігається з її споживанням і послугу неможливо зберігати та накопичувати.

Серед послуг розрізняють матеріальні й нематеріальні послуги. Матеріальні послуги задовольняють потреби у різного роду ремонтах, наладках, перевезеннях тощо. Нематеріальні послуги задовольняють духовні та соціальні потреби: в освіті, лікуванні, відпочинку, захисті прав тощо. Окремим різновидом нематеріальних послуг є інформація (потік знань).

У загальній структурі результату сучасного виробництва в розвинених країнах переважає не сфера виробництва матеріальних благ, як це було колись, а сфера послуг (понад 70%). Це є ознакою високого рівня економічного і соціального розвитку країни.

Загалом сучасне виробництво у світовому масштабі продукує декілька десятків мільйонів найменувань товарів і послуг. З усієї товарної маси в залежності від призначення виділяються дві групи товарів:

— інвестиційні товари — нові засоби виробництва, які братимуть участь у подальшому виробництві шляхом заміщення спожитого капіталу та приросту функціонуючого капіталу, тобто слугуватимуть інвестиціями, або довгостроковими капіталовкладеннями (від лат. — вкладати);

— споживчі товари — предмети споживання, які покидають сферу виробництва і поступають в особисте споживання людей.

Результат (продукт) виробництва зазвичай оцінюють з двох боків: 1) абсолютно, або за обсягом, та 2) відносно, або за ефективністю використання ресурсів.

Абсолютна оцінка результату виробництва визначається двома способами:

1) фізичним обсягом (кількістю виготовленої продукції у штуках, тоннах, метрах, літрах тощо);