Розділ «Частина перша. Загальні основи економічного розвитку суспільства»

Цілком природно, що корисність одного й того ж блага для різних людей буває різною, адже це суб'єктивне відчуття. Приміром, автомобіль комусь слугує виключно засобом відвідування престарілих батьків чи перевезення продуктів із дачі, а комусь, головним чином, як предмет престижу. Знайомство з проблематикою корисності благ ми продовжимо у розділі 4.

Формою прояву людських потреб у реальному житті виступають інтереси. Інтерес (від лат. interesse — мати важливе значення) — це усвідомлене прагнення людини до задоволення потреби. Серед інтересів визначальним для абсолютної більшості людей є економічний інтерес.

Економічний інтерес — це усвідомлене прагнення людей до отримання економічних благ, яке спонукає їх до певних дій.

Інакше кажучи, економічний інтерес виникає тоді, коли задоволення потреби стає для людини мотивом її дій, усвідомлюється як конкретна мета діяльності: наприклад, отримання певного доходу, придбання певного автомобіля, зайняття певної посади тощо. Суб'єктивний характер вираження потреб пов'язаний з особистістю конкретного суб'єкта, його досвідом, життєвими цінностями, психологічними настановами. Так, вольові, наполегливі та цілеспрямовані особистості заінтересовані у зайнятті омріяного ними місця у соціальній ієрархії, отриманні влади, досягненні успіхів і слави, тоді як люди протилежного їм складу вдовольняються звичним для себе способом життя.

Суб'єктами економічних інтересів є індивіди, домогосподарства, колективи працівників, мешканці певних територій, суспільство загалом, тобто ними є практично усі учасники економічного життя. При цьому кожен індивід є носієм цілої низки економічних інтересів, адже він є власником певних ресурсів (наприклад, власної робочої сили, земельної ділянки та/чи певного капіталу), крім того, може входити до певного трудового колективу та безумовно є представником якоїсь соціальної групи (професійної, територіальної громади тощо) і нації. Усю сукупність реальних економічних інтересів за суб'єктами можна звести до трьох основних видів: особисті, групові та національні (суспільні).

Особисті економічні інтереси виражають потреби індивідуумів і пов'язані з реалізацією приватної власності, трудовою діяльністю, в тому числі за наймом, використанням доходів тощо. Носії цього інтересу виступають у ролі працівників, підприємців, державних службовців, священників, продавців, покупців тощо.

Групові економічні інтереси також виражають потреби й інтереси приватних осіб, представлені ними спільно, наприклад, у вигляді персоналу найманих працівників, формальних і неформальних об'єднань (спілок) споживачів, підприємців, акціонерів, кооператорів тощо.

Національні економічні інтереси виражають потреби усього суспільства, країни, які полягають у забезпеченні стабільних темпів економічного зростання та підвищенні загального добробуту.

Важливо зазначити, що за умов ринкових (товарно-грошових) відносин суб'єкти економічних інтересів прагнуть задовольнити потреби, враховуючи при цьому своє місце й роль на ринку. Так, споживачі заінтересовані у максимізації корисності благ з урахуванням їхніх цін і власних доходів; підприємці заінтересовані у максимізації прибутку з урахуванням факторів конкретної ринково-конкурентної ситуації; добробут суспільства загалом, представлений національним інтересом, також вирішальною мірою залежить від конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Економічні інтереси усіх суб'єктів господарського життя тісно переплітаються і взаємодіють між собою. У цій царині існує багато суперечностей, під якими розуміють взаємодію протилежних інтересів. Це — об'єктивно. Наприклад, споживачі зазвичай заінтересовані купувати товари й послуги подешевіле, тоді як продавці, навпаки, заінтересовані у високій ціні; люди не люблять сплачувати податки, але жадають від держави правопорядку, гарних доріг, якісної освіти для дітей тощо. У разі, коли суперечності економічних інтересів тривалий час не знаходять компромісів, у суспільстві виникає соціальна напруга (збурення). Тому перед кожним суспільством завжди постає проблема пошуку дієвого механізму узгодження системи економічних інтересів.

За тоталітарних режимів держава задля повного (тотального) контролю над усіма сферами життя суспільства запроваджує жорстку субординацію і підпорядкування економічних інтересів. Таке насилля над інтересами, передусім особистими, спотворює мотивацію господарської поведінки людей, плодить психологію утриманства й байдужості тощо.

За умов розвиненої демократії і ринкової економіки формується дійсно механізм узгодження (координації) інтересів усіх економічних суб'єктів, у якому регулююча роль відведена об'єктивним законам ринку та частково державі. Ефективність цього механізму визначається передусім тим, якою мірою він забезпечує захист особистого інтересу споживача. Стабільність і ступінь задоволення людських потреб, особливо духовних, є водночас проявом досягнутої гармонії у системі економічних інтересів суспільства. Однак, як показує світова практика, досягнення такої системної гармонії інтересів є радше ідеалом.

Таким чином, потреби як необхідна умова життєдіяльності людей та економічні інтереси як мотиви, що спонукають до дій задля задоволення певних потреб, відіграють роль головних рушіїв економічного розвитку суспільства.

2.2. Виробництво та його основні ресурси (фактори)

Потреби через інтереси змушують людей займатися виробництвом необхідних їм благ. Майже усі життєві блага виробляються людьми, причому в сучасних умовах основне виробництво зосереджене на підприємствах.

Виробництво — це процес впливу людини на речовини й сили природи з метою надання їм властивостей і форм, необхідних для задоволення певних потреб.

Виробництво можна уподібнити "чорному ящику", який привертає увагу до трьох моментів — що на "вході"? що "всередині"? та що на "виході"? (рис. 2.3). Інакше кажучи, маємо з'ясувати поняття "ресурси виробництва", "фактори виробництва" і "результати виробництва".

Рис. 2.3. Ресурси і фактори виробництва

Джерелом будь-якого виробництва є наявні у суспільства ресурси. Виробничі ресурси; — це всі природні, людські і створені людиною блага, які можуть бути використані у виробництві життєвих благ.

Виробничі (економічні) ресурси поділяються на чотири групи: