Розділ «Частина перша. Загальні основи економічного розвитку суспільства»

Організація виробництва — це налагодження раціональної взаємодії факторів виробництва, або практичне забезпечення єдності, злагодженості та ефективності всього виробничого процесу. Наприклад, організація виробництва літаків передбачає налагодження чітких зв'язків між окремими підрозділами авіазаводу (цехами, дільницями, бригадами), а також зв'язків заводу з усіма постачальниками ресурсів.

Технологія виробництва (від грецьк. technë — вміння + logos — вчення) — це конкретні прийоми і методи, робочі процеси та порядок виготовлення продукту. Наприклад, технологія виготовлення вина передбачає певну послідовність операцій, дотримання певних пропорцій компонентів, відповідний режим витримки тощо. Знання новітніх технологій — необхідна умова ефективного виробництва. Ось чому нині широкого поширення набув обмін передовими ноу-хау (від англ. know-how — знати як) -"секретами виробництва", або технологічними знаннями й досвідом. Прикметою новітніх, чи високих, технологій (хай тек, від англ. high tech) є їх широке опертя на використання інформації та комп'ютерів. Такі технології називають інформаційними, або інформаційно-комп'ютерними.

Інформація (від лат. informatio — роз'яснення) — це потік певних знань, відомостей, сигналів, що передаються й сприймаються людьми. Інформація забезпечує функціонування складної техніки (особливо з програмним управлінням), вибір оптимальної організації виробництва та контроль за ним, можливість швидкої переналадки виробництва, підвищення рівня знань і кваліфікації працівників, швидкий пошук постачальників і ринків збуту продукції тощо. Утім зауважимо: інформаційні технології приносять людям не тільки величезну користь, а й становлять певні загрози, пов'язані з можливостями викрадення конфіденційної інформації й цінностей, умисного виведення з ладу систем управління, маніпулювання масовою свідомістю, шантажем тощо.

Наука — це теоретично систематизовані об'єктивні знання. Наукові ідеї завжди надавали прискорення розвитку виробництва. Одначе, якщо протягом багатьох віків відбувалося еволюційне (поступове) удосконалення засобів і способів виробництва, що ми називаємо науково-технічним прогресом, то, починаючи з середини XX ст., розвинений світ переживає революційні (докорінні, якісні) зміни в розвитку засобів виробництва, технологій. Якщо раніше наука й виробництво розвивалися розрізнено, то тепер ми є очевидцями їх інтеграції, або органічного поєднання. Наука перетворюється в безпосередній і наскрізний фактор виробництва, а виробництво стає все більш наукомістким процесом.

Енергія — це певна сила, що використовується для приведення в рух засобів виробництва. На противагу попереднім епохам, коли виробництво обходилось в основному механічною енергією самої людини чи використовуваних нею тварин, у наш час виробництво потребує потужного і різноманітного паливно-енергетичного забезпечення. Енергія набула особливого значення і, що важливо, стала самостійним фактором виробництва. Жодного підприємства сьогодні не можна побудувати, не вирішивши попередньо питання про його енергопостачання. Тим більш, що світ переживає енергетичну кризу і нагальною стала проблема пошуку нових джерел енергії.

Інфраструктура (від лат. infra — під, нижче + structura — будова) — це сукупність сфер і видів економічної діяльності, які створюють умови для функціонування власне виробництва. У її складі виділяються дві підсистеми: 1) виробнича інфраструктура — допоміжні види діяльності, що обслуговують основне виробництво (матеріально-технічне постачання, складське господарство, транспорт, зв'язок тощо) та 2) соціальна інфраструктура — сфера, що створює соціально-культурні умови життя людей (в тому числі і для працівників конкретного виробництва з їх сім'ями (житлово-комунальне господарство, освіта, охорона здоров'я, культура тощо). За умов сучасного виробництва, зокрема, якщо зважати на його масштаби, глибину спеціалізації, потребу у гнучкій переналадці, а також зростаючу залежність від людського фактора, роль інфраструктури загалом значно зросла і за своєю значущістю вона також стала окремим фактором виробництва.

Екологічний фактор виробництва — це комплекс проблем, пов'язаних із відносинами людини та природи, необхідністю захисту, збереження та відновлення довкілля. Природа — не лише джерело ресурсів для виробництва, а й середовище для життя людей. Тому, враховуючи можливості й потенційні загрози з боку індустріального виробництва, суспільство все більше переймається проблемами екології, а виробництво, так би мовити, екологізується (на додачу до гуманізації і демократизації). Це проявляється у запровадженні ресурсоощадливих і безвідходних технологій, будівництві очисних споруд, здійсненні національних природоохоронних програм, посиленні державного і громадського контролю за станом довкілля тощо. Існування екологічного фактора виробництва — також прикмета сучасного виробництва.

Усі названі вище фактори виробництва беруть участь у створенні економічних благ. Однак у кожному конкретному виробництві вони використовуються не розрізнено, а обов'язково у певній комбінації (наборі) і в певних кількісних співвідношеннях. І все-таки у кожному наборі використовуваних факторів виробництва (або, що те ж саме, у підібраній технології) основними (базовими) є земля, праця і капітал. Вони діють взаємопов'язано і доповнюють один одного.

2.3. Межа виробничих можливостей та проблема економічного вибору

За будь-яких умов кожна людина, маючи безмежні потреби, всякий раз стикається з обмеженістю своїх фізичних, інтелектуальних, матеріальних, фінансових чи навіть часових можливостей. Так само завжди обмежено у своїх можливостях і суспільство загалом, адже його природні, матеріальні, трудові і фінансові ресурси мають кількісну і якісну межу. Якби люди й суспільство мали усе необхідне для задоволення своїх потреб і в достатній кількості або ж їм якось вдалося обмежити свої потреби, то не було б жодної економічної проблеми. Проте такі проблеми існують і існують якраз через те, що наявні засоби задоволення потреб у кожної людини повсякчас кількісно обмежені, або, інакше кажучи, є рідкісними для неї.

Поняття обмеженості, або рідкісності, виробничих ресурсів має смисл тільки по відношенню до реально існуючих потреб, а тому сама по собі кількісна характеристика наявних ресурсів стає безглуздою. Так, одна тільки сума отримуваної заробітної платні ще не говорить про рівень достатку її власника, як і відсутність у нього хоча б дешевенького автомобіля "Таврія" аж ніяк не видає його бідності. Аналогічно проста констатація наявності в якоїсь країни величезних родовищ нафти й газу чи найліпших умов для вирощування певної сільськогосподарської продукції не несе достатньої інформації про економіку і рівень життя тамтешнього населення.

Економічна теорія розрізняє абсолютну та відносну обмеженість ресурсів.

Під абсолютною обмеженістю ресурсів економісти розуміють недостатність ресурсів для одночасного задоволення усіх потреб окремої людини чи суспільства загалом.

Відносна обмеженість ресурсів означає достатність ресурсів для задоволення якихось вибраних, певних потреб.

Отже, за спроби одночасного задоволення усіх існуючих потреб ми дійсно наштовхуємося на абсолютну обмеженість ресурсів. Утім, коли звузити коло наших потреб, то обмеженість ресурсів стає відносною, оскільки для вибраних потреб ресурсів стає вже цілком достатньо. У цьому-то й проблема. Уся економічна діяльність людини завжди і всюди спрямовується на подолання обмеженості ресурсів. І ось чому економічна наука покликана вивчати способи (можливості) використання обмежених ресурсів задля найбільшого добробуту людей.

Оскільки потреби безмежні, а ресурси, необхідні для їх негайного і цілковитого задоволення, обмежені, постільки перед кожною людиною й людською спільнотою повсякчас постає проблема економічного вибору.

Економічний вибір — це вибір з усіх потреб тих, що вимагають першочергового задоволення, і відмови на певний час від інших.

У цьому виборі суть наших економічних проблем і рішень. Тепер уже зрозуміло, що причиною економічних проблем є суперечність між безмежністю потреб та обмеженістю можливостей їх задоволення. Це — основна суперечність економічного життя, яка об'єктивно виступає джерелом економічного розвитку.

Вибір пріоритетів серед потреб, що є смислом економічного вибору, пов'язаний із такою економічно важливою рисою факторів виробництва (окрім їх обмеженості) як взаємозамінюваність, або альтернативність використання (від лат. alter — один із двох чи кількох взаємовиключних варіантів). Наприклад, коли свій вибір робить держава, вона вирішує: збільшити за рахунок бюджетних коштів виробництво ракет чи будівництво шкіл; підприємець вирішує куди спрямувати свій дохід: на придбання нового обладнання чи додаткове заохочення працівників; звичайний споживач у супермаркеті подумки зважує свої потреби й наявні кошти.

Проблема економічного вибору та пов'язана із нею альтернативність витрат ресурсів породжують іншу проблему — використання виробничих можливостей.