Розділ. 18. Кредитно-банківська система

Облікова, або дисконтна, ставка — це процентна ставка, за якою центральний банк кредитує комерційні банки.

Термін "облікова ставка", або "дисконтна ставка", виник давно, ще коли основною формою кредитування банків був облік (і переоблік) векселів, тобто кредити надавалися під заставу векселів зі знижкою від їх вартості (з дисконтом). Тепер Центральний банк зазвичай кредитує їх під заставу державних облігацій та інших цінностей (банківських металів, коштів в іноземній валюті). Такі кредити надаються, як правило, великим банкам, що опинилися перед загрозою банкрутства та нехватки ліквідності.

Змінюючи облікову процентну ставку, Центральний банк певним чином впливає на грошову масу в економіці. Підвищуючи її, він "збиває" попит на кредитні ресурси і тим самим скорочує купівельну спроможність фірм та домогосподарств; знижуючи її, він, навпаки, сприяє збільшенню попиту на кредитні ресурси, а відповідно й економічної активності господарюючих суб'єктів.

Проте в економічно розвинених країнах облікова процентна ставка є менш популярним інструментом регуляторної політики, оскільки Центральному банку важко спрогнозувати обсяг позики, яким у нього скористаються комерційні банки. Тим паче, що тамтешні комерційні банки більше покладаються на роботу з клієнтами, на створення більш привабливих умов для зберігання приватних заощаджень, коштів фірм, пенсійних і страхових фондів тощо.

Норма резервування — це вимога Центрального банку до комерційних банків щодо резервування певної частки їхніх депозитів.

Змінюючи норму резервування, Центральний банк також відповідним чином регулює кількість грошей в економіці. Підвищення цієї норми призводить до зменшення надлишкових резервів комерційних банків і обсягів кредитувань клієнтів. У разі ж зниження цієї норми кредитна активність комерційних банків посилюється.

Однак в банківській практиці зміни офіційної норми резервування застосовуються рідко. Це пояснюється тим, що цей інструмент є найбільш жорстким і сильнодіючим. Так, підвищення резервної норми може негативно вплинути на фінансовий стан комерційних банків і всієї економіки. Адже у такому разі банки змушені терміново продавати частину наявних у них цінних паперів, достроково викуповувати власні облігації з обігу тощо.

Отже, підсумовуючи розгляд інструментарію грошово-кредитного регулювання, ще раз зауважимо таке: з-поміж трьох основних інструментів операції на відкритому ринку цінних паперів Центральний банк застосовує щоденно і у великих обсягах; облікову ставку він змінює періодично і як додатковий засіб до попереднього; до зміни норми резервів комерційних банків регулятор вдається рідко і вкрай обережно.

В залежності від цілей, яких належить досягти, практикується дві моделі монетарної політики Центрального банку: політика "дешевих грошей" та політика "дорогих грошей" (рис.18.2).

Рис. 18.2. Моделі грошово-кредитної політики Центрального банку

Політика "дешевих грошей" — це експансіоністська грошово-кредитна політика, котра здійснюється шляхом збільшення кількості грошей в економіці і спрямована на стимулювання економічного зростання та зайнятості.

Збільшення грошової маси в економіці досягається через: а) купівлю центральним банком державних облігацій у комерційних банків; б) зниження облікової ставки процента при кредитуванні комерційних банків; в) зменшення норми банківських резервів. У результаті цих заходів збільшується кредитний потенціал комерційних банків, їхні кредити стають дешевшими, а відтак, зростає попит на них, який, у свою чергу, стимулює ріст виробництва й зайнятості.

Політика "дорогих грошей" — це рестриктивна (від лат. — обмеження) грошово-кредитна політика, котра здійснюється шляхом скорочення грошової маси в обігу і спрямована на стримування інфляції.

Скорочення грошової маси в економіці досягається через: а) продаж центральним банком державних цінних паперів на відкритому ринку; б) підвищення облікової ставки; в) збільшення норми резервів. Ці заходи Центрального банку передбачають зменшення кредитних можливостей комерційних банків, роблять їхні кредити дорожчими, що призводить до скорочення попиту, а отже, і стримування росту цін в країні.