Розділ. 18. Кредитно-банківська система

- регіональні (обслуговують певні регіони).

За формою утворення розрізняються такі види банків:

- акціонерні (приватні та публічні);

- товариства з обмеженою відповідальністю (на паях);

- кооперативні (створюються на пайовій основі суб'єктами господарювання зазвичай за територіальним принципом для задоволення взаємних потреб у кредитах чи інших банківських послугах; можуть мати форму кредитних (споживчих) спілок);

- банкірські дома (банки, що належать одній приватній особі чи сім'ї; зустрічаються у деяких країнах).

За формою власності виділяються два типи банків:

- приватні;

- державні (включно і муніципальні).

Державні банки створюються за рахунок державного бюджету для фінансування певних програм, що мають загальнонаціональне або регіональне значення. Найбільш відомі державні банки: Банк реконструкції та розвитку, Експортно-імпортний банк, Ощадний банк. Ресурси та прибуток цих банків спрямовуються на фінансування програм, передбачених їхнім статутом. Прибуток же може передаватися і до бюджету, оскільки його отримання не є основною метою діяльності їх діяльності.

За національною ознакою серед комерційних банків виділяються вітчизняні та іноземні банки (залежно від розміру частки прав власності).

В сучасній економіці активними операторами на грошово-кредитному і загалом фінансовому ринку є не лише комерційні банки, а й небанківські кредитно-фінансові інституції. Ба більше, останні стають дедалі сильнішими конкурентами банків у боротьбі за залучення й використання вільних грошових коштів, і вже перетворилися в основне джерело довгострокового капіталу. Серед таких фінансових посередників найбільш потужними є страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди.

Страхові компанії, на відміну від комерційних банків, залучають не депозити, а постійні відрахування від доходів приватних осіб і фірм у вигляді страхових премій (внесків). Це означає, що, на противагу депозитам, які залишаються власністю вкладників, страхові премії повертаються лише при настанні страхового випадку. Завдяки цій обставині, притік грошових коштів у страхові компанії є стійким і до того ж зовсім мало залежить від циклічних коливань економіки. Майже половина акумульованих цими посередниками коштів інвестується у цінні папери (акції та облігації) і ще 40% спрямовується переважно на іпотечне кредитування. Найбільшою популярністю у розвинених країнах користується страхування життя (від нещасних випадків) та медичне страхування.

В Україні цей вид фінансового посередництва розвинений надто слабо. Частка класичних видів страхування у нас не досягає й 1% ВВП, тоді як у більшості європейських країн вона перевищує 5%. Це означає, що унаслідок недостатнього розвитку страхового ринку вітчизняна економіка щороку недоотримує кілька десятків мільярдів гривень внутрішніх інвестицій.

Пенсійні фонди формуються за рахунок пенсійних внесків. На противагу страховим компаніям, внески до пенсійних фондів повертаються платникам після досягнення ними пенсійного віку.

Розрізняють два типи пенсійних фондів:

1) державний (ДПФ) — створюється для солідарної системи обов'язкового державного пенсійного забезпечення, за якої усі зайняті несуть спільну відповідальність за матеріальне утримування тих, хто уже вийшов на пенсію. У разі виникнення дефіцит державного пенсійного фонду покривається урядом за рахунок бюджетних коштів;

2) недержавні (НПФ) — обслуговують так звану накопичувальну пенсійну систему, за якої пенсійні внески зараховуються на персоніфіковані (особисті) рахунки вкладників та інвестуються з метою їхнього збільшення та захисту від інфляції, а з настанням пенсійного віку виплачуються вкладникам (додатково до державної пенсії) за рахунок накопичених пенсійних активів. Мають статус неприбуткової організації, що звільняє їх від оподаткування.

У США заощадження, акумульовані приватними пенсійними фондами, у 2010 р. оцінювалися майже в 10 трлн. дол. В Україні це величезне джерело інвестицій наразі практично не використовується.

Інвестиційні фонди формуються за рахунок залучення грошових коштів інвесторів через випуск власних акцій, які надалі використовуються з метою отримання прибутку шляхом вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права (паї) та нерухомість. Ціна акцій самого фонду визначається сукупною ринковою вартістю його вкладень (активів). Диверсифікація вкладень фонду забезпечує більшу стабільність його власних акцій, що особливо приваблює не надто заможних інвесторів, які не володіють великими коштами для гри на фондовій біржі.