Розділ. 18. Кредитно-банківська система

У своїй діяльності комерційний банк мусить дотримуватися основоположного принципу — працювати в межах реально наявних ресурсів. Це означає, що банк зобов'язаний забезпечувати не лише кількісну (сумарну) відповідність (баланс) між активами і пасивами, але й прагнути досягти відповідності характеру розміщених ним коштів (активів) специфіці мобілізованих ресурсів (пасивів). Наприклад, структура кредитного портфеля банку має відповідати за термінами структурі залучених депозитів. При цьому комерційний банк проводить самостійну кредитну, депозитну і проценту політику, орієнтуючись на стан ринку капіталів. Він заінтересований у максимізації прибутку і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями належними йому коштами та майном. Тому-то держава регулює діяльність комерційних банків лише економічними методами, встановлюючи для них "правила гри".

Комерційні банки приймають вклади від фізичних і юридичних осіб, оформляючи їх у вигляді персоніфікованих рахунків.

Розрізняють такі основні види банківських рахунків:

- поточні рахунки, або вклади до запитання (їх ще називають чековими рахунками, оскільки їх власники розпоряджаються ними шляхом виписування чеків і притому у будь-який час; процентні ставки тут надто низькі або взагалі відсутні);

- ощадні рахунки (формуються за рахунок надходжень коштів від організацій у вигляді персональних заробітних плат, стипендій, пенсій та інших соціальних виплат);

- строкові рахунки (вклади на визначений у договорі термін; процентні ставки тут найвищі, але у разі дострокового розірвання договору проценти виплачуються частково або взагалі не виплачуються).

Прибуток комерційних банків утворюється, в основному, за рахунок процентної маржі — різниці між процентами, отриманими від надання кредитів, та процентами, виплаченими вкладникам. Окрім того, банківський прибуток поповнюється за рахунок доходів на власний капітал, інвестований у цінні папери та інші капітальні цінності. Чистий прибуток банку — це різниця між валовим прибутком та витратами на ведення банківських операцій. Відношення чистого прибутку до власного капіталу визначає норму банківського прибутку.

18.3. Банківський механізм емісії кредитних грошей

Усі комерційні банки по суті своїй є лише посередниками на грошовому ринку. Це означає, що прийняті депозити вони, з вигодою для себе, використовують як кредитний ресурс, але при цьому задля збереження своєї репутації (і спокою вкладників) частину депозитів таки резервують.

Усі активи (майно) комерційного банку прийнято вважати його резервами. Банківські резерви поділяються на дві частини:

1) часткові резерви — активи банку, які можуть бути використані для негайного покриття вимог його вкладників (повернення вкладів до запитання, у разі дострокового зняття вкладів);

2) надлишкові резерви — залишок активів, яким банк може розпорядитися як кредитним ресурсом.

Таким чином, комерційні банки працюють за системою часткового резервування депозитів. Одначе, якщо колись банки визначали самостійно кожен для себе ту чи іншу норму (частку) резерву, то з появою Центрального банку як державного органу, законодавчо наділеного монополією на емісію грошей і виконання функцій по регулюванню їх обігу, норма резервування стала офіційно визначатися Центральним банком. Це означає, що відтепер вона є єдиною і обов'язковою для дотримання усіма комерційними банками країни. Ба більше, обов'язкові резерви комерційних банків зберігаються в Центральному банку і самі по собі також слугують знаряддям грошово-кредитної політики.

Офіційна норма банківських резервів — це встановлена Центральним банком частка (відсоток) резерву до суми депозитів у комерційному банку.

Ця норма диференційована в залежності від терміну і розміру депозиту, а також виду грошової одиниці (у яких грошах вклад). Звісно, кожен комерційний банк може встановлювати для себе і більший резерв коштів з огляду на реальну ситуацію стосовно добросовісності позичальників. Офіційна ж норма резерву встановлюється Центральним банком як мінімально необхідна для підтримання банківської ліквідності, під якою розуміється здатність банку своєчасно виконувати свої зобов'язання перед вкладниками. Водночас ця норма необхідна не тільки для страхування банківської системи від загрози банкрутства. Вона також, як ми це побачимо далі, слугує одним із інструментів грошово-кредитного регулювання економіки.

Важливо зауважити, що застосування банками системи часткового резервування депозитних коштів не рятує їх і всю банківську систему від загрози банкрутства у разі виникнення "банківської паніки", коли усі вкладники водночас стануть вимагати повернення своїх грошей. Саме тому Центральний банк, зі свого боку, зобов'язаний забезпечити жорсткий контроль за діяльністю банківської системи, за професійною відповідністю власників і працівників банків, а держава своїми законами повинна забезпечити жорстку і невідворотну відповідальність позичальників за виконання їх зобов'язань перед кредиторами, зокрема і перед банками. Адже неповернуті вчасно позики створюють банкам проблеми щодо розрахунків із вкладниками. І, звичайно ж, неприпустимими є легковажні висловлювання політиків-опозиціонерів чинної влади та різного роду експертів, які можуть спровокувати паніку вкладників і, як наслідок, параліч банківської системи.

Тепер поглянемо, як працює банківський механізм кредитної емісії, або, іншими словами, як банківська система із депозитів раз за разом "створює нові гроші", істотно збільшуючи пропозицію грошей в економіці.

Банківський механізм кредитної емісії ґрунтується на тому, що банки, відраховуючи із кожної суми депозитів необхідний резерв, решту коштів як надлишковий резерв спрямовують на кредитування господарюючих суб'єктів. Надані комусь кредити в результаті здійснення ринкових трансакцій (актів купівлі-продажу) знову повертаються в банківську систему на рахунки фізичних і юридичних осіб. І ці депозити так само, після відрахувань у резерв, перетворюються у нові кредити. Процес перетворення депозитів у кредити багаторазово повторюється, проходячи крізь ланцюжок комерційних банків. При цьому кожен раз від суми депозитів обов'язково відраховується певна сума коштів у резерв. Цей процес триває до тих пір, поки первісна сума депозиту остаточно осяде у резервах банківської системи.

Розглянемо дію даного механізму на умовному прикладі. Припустимо, у банк А поступив депозит у 10000 грн., а офіційна норма резервування встановлена на рівні 10%. Тоді банк А відрахує від суми депозиту в резерв 1000 грн. (10000 х 10%), а 9000 грн. надлишкових резервів використає як кредитний ресурс. Припустимо далі, фермер Р. отримає у цьому банку кредит у 9000 грн. і використає його для придбання цистерни. Продавець цистерни покладе отриману завдяки цьому виручку на свій рахунок у банку Б. Цей банк поступить аналогічно попередньому: відрахує у резерв 900 грн. (9000 х 10%) і решту коштів (8100 грн.) використає для надання кредитів. Нехай кредитом у цьому банку на всю суму скористається власник бару, якому потрібен холодильник. Продавець холодильника поповнить рахунок у своєму банку В на 8100 грн. Далі все повториться ще багато разів. Як бачимо, надлишковий резерв, що появився у банку А в сумі 9000 грн., рухаючись далі від банку до банку, у ході відрахувань кожним із них обов'язкових резервів щоразу при отриманні депозитів (поповненні рахунків) поступово зменшується, і так триватиме до останньої депозитної гривні.

Цей банківський механізм у вигляді системи взаємодіючих банків постійно здійснює кредитну експансію (від лат. — розширення), тобто із початкових депозитів, залучених банками, він створює багато нових (додаткових) безготівкових грошей у вигляді депозитів і кредитів. Тут ми спостерігаємо черговий ефект мультиплікатора — на цей раз ефект депозитного і кредитного мультиплікатора.