О.В. Сухомлинська акцентує на тому, що головна місія виховання повинна полягати: 1) в передачі культурних цінностей; 2) підготовці молоді до інтеграції в суспільство; 3) нівелюванні, зменшенні соціальної нерівності. Особливої значущості в цьому контексті набувають міжособистісна комунікація, діалог, створення толерантного комунікативного середовища.
На думку деяких учених (Д.В. Зинов'єв, М.І. Дьяченко, Л.А. Кандибович, А.П. Петровський), періодом найбільш активного розвитку моральних почуттів, періодом, що характеризується підвищеним інтересом до моральних проблем, є час навчання у ВНЗ. Студентство - це мобільна група, основною метою існування якої є організована за певною програмою підготовка до виконання високих професійних і соціальних ролей у матеріальному та духовному виробництві.
Зміна психолого-педагогічної характеристики студентства має дві тенденції, які визначають цей віковий період: підвищений інтерес до власної особистості, самопізнання та самовиховання і прагнення до поширення соціальних зв'язків. З огляду на зазначене, виховання толерантності стає дуже важливим у процесі виховної роботи зі студентською молоддю, адже майбутні спеціалісти як представники найбільш освічених верств країни найчастіше ознайомлюються з культурою інших народів, а багатонаціональний склад населення України сприяє діалогу різноманітних культур.
У процесі навчання у вищому навчальному закладі доцільно застосовувати різноманітні засоби та способи, що сприяють вихованню толерантності через формування полікультурної когнітивної сфери:
• насичення змісту освіти протилежними, суперечливими відомостями про сторони, властивості, залежності в об'єктах, процесах і явищах, що вивчаються;
• приділення уваги типу мислення, зорієнтованому на пошук властивостей і відносин, що забезпечують цілісність, гармонію об'єкта чи процесу, який вивчається;
• представлення об'єкта чи процесу, що вивчається, у контексті різноманітних методів, засобів, які дають цілісне усвідомлення про явище, що вивчається, лише за умов їх комплексного застосування;
• відмова від ієрархічної картини світу: жодна людина не може мати привілеї та переваги перед іншими людьми;
• формування у свідомості особистості стійкої потреби до рівноправного, партнерського співіснування людей різних національностей, рівня освіти, соціальної належності тощо;
• дотримання етичних норм у взаємодії з представниками будь-яких рас, народів, національностей;
• максимальне врахування потреб і прав людей на національну своєрідність і самобутність;
• усвідомлення етнічного, національного "паритету", доцільна лише та діяльність, яка не порушує міжнародну, міжнаціональну рівновагу;
• визнання загального шляху розвитку людської цивілізації, розуміння єдності соціального світу і світу природи, передбачення невідворотності міжнародних і міжнаціональних конфліктів у плані екологічних катастроф.
Ступінь педагогічного впливу викладача на формування особистості студентів та їхню діяльність залежить від адекватності оцінки викладачем своїх реальних і потенційних можливостей. Оскільки неавторитетні викладачі свої актуальні та потенційні можливості переоцінюють, що призводить до зупинки у професійному розвитку і саморозвитку, то не можна очікувати значного педагогічного впливу на результати навчання та професійного виховання студентів. На формування у студентів професійної спрямованості, ставлення до навчання, оволодіння всім тим, що необхідно майбутньому фахівцю, значний вплив авторитетного наставника.
Чим вищий рівень розуміння викладачем-наставником студентів, тим ширший і різноманітніший репертуар педагогічних впливів, і нижча частота їх застосування. У наставників з великим рівнем розуміння особистості студентів домінують якісні прийоми педагогічного впливу. Викладачі з високим рівнем розуміння студентів надають їм ширшу можливості для виявлення ініціативи, самостійності і творчості в навчанні.
До тих факторів, що зумовлюють взаєморозуміння і співпрацю між викладачами-наставниками та студентами у спілкуванні й діяльності слід зарахувати й ті способи або прийоми, за допомогою яких досягається розуміння однією людиною іншої. Основними серед них є механізми ідентифікації, емпатії та рефлексії. Ідентифікація - це спосіб пізнання іншого, за якого припущення про внутрішній стан іншого будується на підставі спроби поставити себе на його місце.
Розвиток особистості значною мірою залежить від індивідуального досвіду, якого вона набуває у процесі взаємодії з природним та соціальним оточенням. При цьому роль активності як фактора розвитку поступово зростає у процесі становлення майбутніх фахівців, підштовхуючи їх до розуміння необхідності постійного саморозвитку та самовиховання. В.П. Зінченко зазначає, що освіта вводить людину в інші світи: у світ знання та незнання, у світ свідомості та самосвідомості, у світ діяльності та самодіяльності, у світ власної особистості.
Організація діяльності педагогічного наставника має ґрунтуватися на принципах активності і творчості, що передбачає організацію творчої діяльності, яка активізує розвиток творчих здібностей особистості майбутніх фахівців, стає гарантом формування потреби в постійному пошуку, накопиченні знань, розумінні їх смислу та значення, самостійному використанні, що необхідно для постійного особистісного і професійного самовдосконалення.
Вищий навчальний заклад відрізняється від школи не лише змістом навчання і виховання, модифікацією їх форм, що само по собі надзвичайно важливо, але й тим, що його основне завдання - формування особистості спеціаліста - зумовлює взаємодію педагогів і студентів. Тому система вузівського педагогічного спілкування в ланці "викладач - студент" якісно відрізняється від взаємин у ході шкільного навчання. У вищому навчальному закладі сам факт прилучення викладача і студента до загальної професії значною мірою сприяє усуненню вікового бар'єра, котрий заважає плідній спільній діяльності.
Найбільш плідний процес виховання і навчання у вищому навчальному закладі забезпечується саме надійно побудованою на вузівському рівні системою взаємин. Основні вимоги до неї: формування у студентів почуття професійної спільності з педагогами вищого навчального закладу; орієнтація системи педагогічного спілкування на дорослу людину з розвиненою самосвідомістю, що допомагає подолати рецидиви авторитарного виховного впливу; використання як фактора управління вихованням і навчанням професійного інтересу студентів і здійснення на його підставі педагогічного спілкування та всієї системи виховної роботи; включення студентів у різноманітні форми початкової науково-дослідної роботи спільно з викладачами; участь з викладачами у наукових конференціях, спільні публікації; реалізація різноманітної системи неофіційних, нерегламентованих контактів викладачів і студентів; участь професорсько-викладацького складу в студентському дозвіллі (огляди, конкурси, вечори, КВК, спортивні заходи тощо).
Педагогічна взаємодія викладача із сім'ями учнів і студентів
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика професійної освіти» автора Курлянд З.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Педагогічне наставництво студентської групи у вищій професійній школі“ на сторінці 3. Приємного читання.
