• 5) моральне виховання, формування духовної культури, цивілізованого, гуманного ставлення до людей, гуманітарний розвиток, формування екологічної та економічної культури;
• 6) виховання національної самосвідомості, почуття гордості та поваги до національної історії, культури, традицій та звичаїв українського народу, повага і терпиме ставлення до людей інших національностей, які живуть в Україні, їхніх національних почуттів, культури та звичаїв, виховання майбутніх спеціалістів як носіїв гуманних взаємин між людьми різних національностей, етнічних груп, здатних передавати національну свідомість своїм учням;
• 7) формування політичної та правової культури;
• 8) виховання естетичної культури майбутнього фахівця в усіх формах її вияву;
• 9) виховання фізичної культури, формування свідомої необхідності дбати про своє здоров'я, підтримувати його, готовність вести здоровий спосіб життя, дбати про етнічну та естетичну культуру у сфері сімейних стосунків, виховання своїх дітей;
• 10) розвиток студентського самоврядування в організації виховної роботи у групах, студентському гуртожитку;
• 11) організаційна робота щодо виконання плану виховної роботи ректорату, деканатів, комісії з виховної роботи в навчальному закладі.
Однією з нагальних проблем в умовах сьогодення, що вимагає термінового вирішення, є підвищення рівня свідомості людей і виховання моральності. Отже, проблема полягає у вихованні нових поколінь людей, здатних радикально змінити ситуацію. Проблема духовно-морального розвитку вирішується сьогодні на філософському (А.І. Комарова, I.A. Зязюн, В.Г. Табачківський, В.М. Князєв, В.Ф. Баранівський та ін.), психологічному (С.Д. Максименко, І.Д. Бех, Г.О. Балл, М.Й. Боришевський, В.А. Семиченко, В.О. Моляко та ін.), педагогічному (М.Б. Євтух, В.І. Бондар, В.Г. Бутенко, Л.П. Вовк, О.Г. Мороз, Г.М. Падалка, Г.П. Шевченко та ін.) та інших рівнях. Моральність індивіда визначається його ставленням до навколишнього світу і самого себе, відносинами з людьми. Загальнолюдські норми моральності - це життєві правила взаємодії як між окремими особами, так і між особистістю та колективом, індивідом і суспільством. Аналізуючи і критично оцінюючи моральні якості особистості, юнаки й дівчата прагнуть до колективної діяльності, у поведінці, вчинках хочуть втілити свій моральний ідеал. Специфіка моральних відносин у студентській групі спрямована насамперед на формування норм такої організації педагогічної діяльності в колективі, яка дала б можливість вносити зміни у взаємовідносини, моральну діяльність вихованців, їхню моральну свідомість.
Однією з характерних рис студентського колективу є професійна спрямованість. Студентський колектив формується на основі добровільного, як правило, свідомого вибору студентами спеціальності. Він складається з представників усіх верств суспільства, осіб різного соціального і культурного середовища з різним життєвим досвідом, різного віку, який збагачується досвідом різних соціальних верств трудящих, різних вікових груп. За умови правильного керівництва колективом кожен студент у процесі такого різноманітного спілкування здебільшого духовно збагачується, набуває тих якостей, яких йому бракує.
Більшість студентського колективу становить молодь юнацького віку (17-23 років). Саме в цей час відбувається активне становлення особистості, формування її характеру. Цьому віку притаманний швидкий розвиток розумових здібностей, що є необхідною передумовою розвитку саморозуміння і пізнання свого "Я"; це період активної соціалізації, становлення ціннісних орієнтацій, підвищення значущості емоційних контактів, пошуку покликання, професійного самовизначення1.
Новий студентський колектив, новий характер навчання, зростання самостійності та активності вирішально впливає на формування та розвиток особистості порівняно зі шкільним віком, змінюються і мотиви діяльності студентства. Навчання набуває професійної спрямованості, конкретного змісту, тому що здобуття знань, умінь, розвиток здібностей стає важливою умовою професійної класифікації майбутнього спеціаліста. Пізнавальні інтереси стають вибірковими, спрямовуються на певний фах.
Перехід зі школи до вищого навчального закладу - складний етап. Набуття нових знань, умінь, інший режим, стиль та методи роботи, нове середовище, нові незвичні умови - все це сприяє становленню нових умовних рефлексів, нового динамічного стереотипу. Цей перехід відбувається індивідуально, іноді навіть з надзвичайним напруженням нервової системи. Студенту, який прийшов у вищий навчальний заклад одразу після школи, набагато легше зорієнтуватися в нових умовах, ніж людині, яка звикла на виробництві, в армії до іншого режиму, інших умов. Пояснити це можна значною схожістю режимів роботи школи та вищого навчального закладу порівняно з виробництвом, меншою зміною динамічного стереотипу. Переробка стереотипу необхідна, адже зумовлена новими для студента умовами. Проте за відповідної підготовки сім'єю, школою до нових методів навчання, режиму, умов, наукової організації праці студентів у вищому навчальному закладі цей перехід може відбуватися більш м'яко, без зайвого напруження, значно швидше та ефективніше.
Значна роль в адаптації студентської молоді до нових умов навчання й виховання покладається на кураторів як наставників студентів. Вони є первинними організаторами виховної роботи в академічних групах студентів. З урахуванням вимог Болонського процесу, не нехтуючи ідеєю колективного кураторства, варте уваги зміщення акцентів у виховній роботі з колективно-організаційної форми на індивідуальну роботу зі студентом. Згідно з вимогами ECTS (єдиної кредитно-трансферної системи) функції куратора-наставника набувають не стільки виховного змісту, скільки стають консультативними, координувальними.
Важливим у цьому аспекті є застосування наставниками особистісно орієнтованих педагогічних технологій, сутнісними ознаками яких стає виховання особистості майбутнього фахівця з максимально можливою індивідуалізацією, створенням умов для саморозвитку й самовиховання, осмисленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей. Такий тип виховання ґрунтується на діалозі, моделюванні ситуацій вибору, вільного обміну думками, авансуванні успіху. Особистісно орієнтований підхід в організації діяльності педагогічного наставника сприяє усвідомленню майбутніми фахівцями необхідності постійного саморозвитку й самовиховання.
У працях вітчизняних учених Г.О. Балла, І.Д. Беха, I.A. Зязюна, З.Н. Курлянд, О.М. Пєхоти, O.A. Савченко, Г.М. Сагач, О.В. Сухомлинської, О.Я. Чебикіна, C.O. Черепанова, В.В. Ягупова обґрунтовується необхідність та зазначаються основні напрями переходу від традиціоналістичного, раціоналістичного підходів до виховання, що орієнтує на засвоєння знань, умінь, навичок, до аксіологічної парадигми, спрямованої на особистісний розвиток і творчу самореалізацію особистості в соціумі, одним із шляхів якої є особистісно орієнтоване виховання. Так, О.В. Сухомлинська підкреслює актуальність особистісно орієнтованого навчання й виховання у національній системі освіти тому, що воно має своїм кінцевим результатом не знання, а формування аксіологічного світогляду, який оперує ціннісними категоріями. На думку І.Д. Беха, завдання допомогти студенту усвідомити себе як особистість має стати головним для педагога як наставника. Отже, тільки шляхом усвідомлення можливе опанування необхідними знаннями, вміннями, навичками, тобто формування особистості студента як суб'єкта власного морально-духовного розвитку.
Значну роль у вихованні майбутніх фахівців відіграють персоналістичні теорії розвитку. Філософські та психолого-педагогічні засади персоналізації у вищій професійній освіті розглядали М.М. Бахтін, М.О. Бердяєв, В.В. Давидов, Ю.В. Крупнов, В.І. Слободчиков, Б. Муньє, О.В. Петровський, A.B. Хуторський та ін. На сучасному етапі стан справ щодо організації та планування підготовки фахівців у вищих навчальних закладах України досліджують такі провідні педагоги, як В.І. Бондар, М.Б. Євтух, З.Н. Курлянд, В.І. Лозова, П.І. Підкасистий та ін.
Персоналізований підхід в організації діяльності педагогічного наставника спрямований на формування персональності наставника, яка є сукупністю його особистісних і професійних характеристик, спрямованих на професійно-особистісний саморозвиток та вплив на розвиток майбутніх фахівців.
Персоналізоване навчання базується на визнанні права кожного з учасників освітнього процесу бути особистістю, здатною до самовизначення і саморозвитку. Персоналізація є процесом і результатом впливу особистості на інших людей. Отже, педагог-наставник повинен допомогти в організації такого навчально-виховного процесу, в якому створюються умови для повноцінного вияву і розвитку персональності майбутніх фахівців.
Ще одним із необхідних аспектів у підготовці наставника, на нашу думку, є його толерантність у взаємовідносинах з майбутніми фахівцями.
Організація діяльності педагогічного наставника на принципах толерантності передбачає організацію навчально-виховного процесу на підставі співтворчості викладача і студентів, сутність якої полягає в максимальному використанні діалогічних форм навчання й виховання майбутніх фахівців; створенні психологічного клімату в академічній групі; зміні орієнтації студента з "учнівства" на "партнерство"; створенні умов, спрямованих на оптимальну самореалізацію студентів; толерантний стиль спілкування та взаємодію викладачів-наставників і студентів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика професійної освіти» автора Курлянд З.Н. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Педагогічне наставництво студентської групи у вищій професійній школі“ на сторінці 2. Приємного читання.
