Розділ «БІЙ З ЧЕХАМИ ТА ІНШІ НЕСПОДІВАНКИ»

Поволі сходимо з гори у долину. Під горою поля і потоки. Половина сотні зісунулася у долину, решта помалу зсувається в тому ж напрямі. Нараз з правого боку почули ми крісовий стріл. Наказ сотенного: "Скоро у долину". Вояки, мов зайці, стрибали в долину. Коли сотня зупинилася під горою, на нас посипалися ще більше кулеметні серії.

Чєхи заатакували нас з гори і з правого боку. Ми опинилися в прикрому положенні: ззаду за нами гора і ворог, а перед нами — відкрите поле. Наказ: "Займати становища". Відкрили і ми по ворогові сильний кулеметний вогонь.

Наші оборонні становища не були догідні, бо ми були в долині, а ворог на горі. Відступати чистим полем було смертельним кроком: ворог був би нас вибив усіх до одного. На щастя, рій Чумака, що не мав часу зіскочити з гори в долину, на середині спуску зайняв з роєм догідне становище і відкрив по ворогові вогонь. Спритний кулеметник Смик своїм "дихтярем" почав сіяти постріли по ворожих становищах. Бачимо, що вже кілька чехів упало.

Коли рій Чумака стримував ворожу атаку, сотенний наказав стрибками підбігати на другий бік гори. Під сильним вогнем наших кулеметів ворожі серії затихли. Коли Чумак побачив, що сотня вже на другому боці гори, вони збігли зі скали і долучили до сотні.

Тут ворог почав нас брати з флангу, і нам не було іншої ради, як стрибками поляною посуватися до друтого комплексу лісу.

Чехи знову відкрили сильний вогонь розривними кулями. Сотня помалу посувалася до лісу. Одна частина вояків стримувала ворога, а друга стрибками посувалася вперед, а потім мінялись — залягали і вогнем прикривали своїх відступаючих друзів.

По лінії подають звістку, що впали стрілець Їжак, Чорноморець і стрілець Заяць. Була то болюча втрата для нас, але немає ради, треба рятувати решту сотні. Перед нами загорілася трава, бо чехи стріляли запальними кулями. Наше передпілля задимілось, і це нас врятувало.

Лагідний з чотою найскоріше добився до лісу. На краю зайняли становища і відкрили вогонь по ворогові. То давало більшу можливість решті сотні добитися до лісу. Залізняк позаду стримував ворога. Я і Громенко були при чоті Залізняка, але я був по лівому боці, а сотенний по правому.

По лінії передають, що сотенного поранено. Мене стрясло. Наказую не залишати командира ні в якому разі. Хлопці під руки тягнули його по полю. Підсуваюся до сотеиного і бачу, що з правої руки його ллється кров. Першої допомоги не можна було подати, бо ми на відкритому полі. Сотенний лівою рукою стиснув рану, щоб стримати кров. Я кричу до Залізняка:

— Сильний вогонь!!!

Це було потрібно, щоб найскоріше притягнути до лісу пораненого сотенного. Громенко побачив мене біля себе і каже:

— Бунчужний, перебирайте сотню на свою команду.

Я від сотенного не відступаю, допомагаю воякам, які йому подавали допомогу. Чота Лагідного з лісу прикриває наш відступ.

Добиваємося до лісу. Зараз же на краю санітар Зірка і д-р Зубченко почали поратися біля сотенного. Нараз вогонь затих. Не знаємо, які наміри має ворог, бо за нами не відважилися наступати. По перев'язці сотенного машеруємо далі в глибину лісу. Вояки підтримують свого командира.

В марші перевіряю сотню — немає трьох стрільців. Не знаємо, що з ними сталося, а може, впали так, що ніхто не запримітив. Пройшовши кілька кілометрів, затримуємося. Бачу, що сотенний почувається дуже погано, бо втратив багато крові. Вояки також нервово і фізично були вимучені. Розпалюємо вогонь, щоб командир зігрівся. Він ліг біля вогню і трошки відійшов.

— Але ж припекли нас "пепічки", — сказав сотенний, — хто б міг подумати, що по другій стороні лісу є відкритий терен? На карті не було то зазначене.

Бачу, що сотенний дуже зблід. Кажу йому, щоб не напружувався, щоб забув те, що було, бо гірше ми перейшли, прохаю його відпочити. По короткому часі він заснув. Вимучене вояцтво поснуло також. Мені не спалося, бо непокоїла мене рана сотенного. Хотілося, щоб він мав трохи сили машерувати.

Під вечір вояки пробудилися, і кожний з них питав, як почувається командир. Вояки Гюго дуже любили. Питаю його, як він почувається, чи може машерувати? Сотенний відповів, що почувається не дуже зле, що може машерувати, лише щоби вирубати йому добрий костур, аби він міг трохи підпиратися.

Був то незабутній день 16 липня 1947 року, коли наша сотня звела перший бій з чехами. Машеруємо жаб'ячим маршем. Я цілий час біля сотенного, підтримую його на дусі. Крім Громенка мали ми ще трьох легко поранених. Чотовий Лагідний легко поранений в пальці ноги, але може машерувати.